7. Зовнішня та внутрішня політика Іоанна Безземельного. Велика хартія вольностей.

Іоанн Безземельний (1199-1216) розпочав прав­ління в умовах нової війни з Францією, яку у 1202 р. розв’язав Філіп II Август. За­знавши невдач у Франції, Іоанн втратив у 1204 р. Нормандію і частину Пуату, а до 1206 р. ще й Мен, Турень і Анжу. Це зму­сило його знову підняти оподаткування, го­туючись до продовження війни. У відповідь барони звинуватили його у тиранії. Само­вільне призначення Стефана Ленгтона новим архієпископом Кентерберійським і невизнання кандидатури папи (1207 р.) обернулося конфліктом з Римом. Папа Інокентій III наклав на Англію інтердикт (1208 p.), а в 1209 р. відлучив від Церкви короля. У 1214 р. Іоанн розпочав нову війну з Францією, але після низки дошкульних по­разок (при Бувіні і Ларош-о-Муані) був змушений укласти невигідне перемир’я до 1220 p. У травні 1215 р. розпочалася гро­мадянська війна. Духовенство підтрима­ло бунтівників. Позбавлений війська і коштів, англійський король вперше в історії опи­нився в полоні своїх підданих . 15 червня 1215 Р на галявині Ранімед поблизу Він- І дзорського замку Іоанн Безземельний був змушений підписати Велику Хартію вольностей, яка складалася із 63-х ста­тей. Оригінал цього документу зберігся до нашого часу і має значення конституції, | адже відповідного документу Великобри­танія не має і досі.

Велика Хартія вольностей гарантува­ла духовенству свободу виборів на церковні посади. За 63-ю статтею королю забороня­лося контролювати церковні землі та при­бутки. Король зобов’язувався не збільшува­ти поборів зі своїх васалів, навіть не збира­ти “щитових грошей” без згоди “загаль­ної ради королівства”, куди входили ) його безпосередні васали. їх судити могли тільки пери, без ріїпення яких король не міг позбавити їх майна чи оголосити поза законом. Король мусив відмовитися від втручання в дії сеньйоральних судів. Баро­ни також зобов’язувалися не брати жодних додаткових поборів із своїх васалів. Хар­тія підтвердила вольності Лондона та ін­ших міст, але залишила в силі право ко­роля регулювати талью - податок з міст. ] Для нагляду за виконанням хартії обирала­ся Рада 25 баронів, яка отримала право почати війну проти короля у випадку пору­шення хартії. Вперше у середньовічній Єв­ропі, згідно Великої Хартії, встановлюва­лися єдині для всієї держави системи мір і ваг, а іноземні купці отримували вільний доступ на англійські ринки. Цей пункт Ве­ликої Хартії вольностей сприяв покращен­ню ведення торгівлі в межах Англійського королівства. 39-та стаття Хартії проголошувала:

“ Жодна вільна людина не буде заарешто­вана або ув’язнена, чи позбавлена володін­ня, або оголошена поза законом.

В 1216 р., за місяць до смерті папи Інокентія III Англію було оголошено “Доме­ном святого Петра”. Надання Хартії не врятувало Іоанна Безземельного. Розбитий француза­ми, покинутий васалами, він помер у роз­пал війни.

7. Італійські морські міста-держави та їх конкуренція у Середземномор’ї у XIII-XV cт.

Міста, які підпорядкува­ли собі менші комуни і трансформувалися у міста-держави. XIII ст. більшість феодалів з власної ініці­ативи звільнили своїх підданих, переважно за певну сплату. Села входили в межі міст-держав, платили по­датки на користь цих політичних одиниць і вливалися в їх життя. у XIV—XV ст. великими містами були Мілан, Венеція, Флоренція. У містах Північної та Середньої Італії склалися у XIII-XIV ст. три основні форми політичного управління: 1) республіканська наприклад, Флоренція. Виконавчий ор­ган, що складався з гонфалоньера (“прапо­роносця”) справедливості та 7 пріорів оби­ралися на 2 місяці за жеребом. Головну роль в управлінні містом відігравали представники «жирного народу» (заможні). «Худий народ» був відсторонений від управління. 2) патриціанська (Венеція, Генуя) — тут заправляли олігархи — найбагатші купці. На чолі стояв дож, влада якого обмежувалася «Радою запрошених»; Венеція у 1310 р. було створено Раду Десяти, якій було підпорядковане поліцейське управління. 3)На чолі управління Мілана стояла Ве­лика рада, Велика рада обирала Комітет для ведення таємних справ. Виконавчу владу здійснювали консули. Тут утвердилася як правляча фамілія Вісконті, яка отримала у 1395 р.герцогський титул.

Проте у XV ст. ситуація змінюється. У багатьох містах республіканська форма переходить у монархічну. Такий політичний лад дістав назву синьйорії. Це було спричинено розширенням регіональних економічних зв'язків, ускладненням політичної структури, коли місто, маючи значну територію, вже не могло засобами комунального управління забезпечувати його нормальне функціонування. Встановленню сеньйорії сприяло також прагнення «жирних» відгородитися від народних повстань, послаблення середніх верств і безперервна політична боротьба між окремими багатими сім'ями. До середини XV ст. сеньйорія утверджується у Флоренції, Мілані, Болоньї та інших містах. У Флоренції, наприклад, до влади приходить сім'я Медичі. Час правління Лоренцо Блиску чого Медичі (1469—1492 pp.) став «золотим віком» Флоренції. Торгівля італійських міст огорну­ла всю Європу. Генуя витіснила конкурен­тів із західної частини африканського узбе­режжя, Візантія нада­ла Генуї монопольне право торгівлі у Чор­ному морі, Константинополі та східній час­тині Середземномор’я. Торгівля з Індією, Персією та Китаєм у XIII-XV ст. йшла че­рез Чорне і Азовське моря. В Константи­нополі генузейці заклали торгові факторії Перу і Галату. Вони налагодили регулярні морські каравани до Кафи в Криму. Звідти вивозився до Константинополя хліб, сіль та осетрові риби, а в Європу - шовк, предме­ти розкоші і спеції (в першу чергу перець).

У XIV ст. у них вже були колонії на всьому чорноморському узбережжі: Самсун, Кона, Севастополіс, Монкастро (Білгород), Керч. За “вічним миром” з Венецією 1299 р. Ге­нуя отримала Тану . Для управління колоніями, які приноси­ли величезні доходи, у 1318 р. було утворе­но окремий комітет з 8 членів.

Ве­неція стала монополістом у східній час­тині африканського узбережжя, у всьому східному Середземномор’ї, Піза, Флоренція, Амальфі та інші міста, втрачаючи позиції у Середземномор’ї, звертали свою увагу на європейський континент.