36. Столітня війна (характеристика її третього періоду).

Третій етап столітньої війни (1415-1420) – самий короткий і найбільш драматичний для Франції. Після нової висадки англійської армії на півночі Франції і жахливої поразки французів при Азенкурі (1415) самостійне існування Французького королівства опинилося під загрозою. Англійський король Генріх V за п’ять років більш активних, ніж попередні, військових дій підкорив собі біля половини Франції та добився укладання договору в Труа (1420) по якому повинно було статися об’єднання англійської та французької корони під його владою. І знову народні маси Франції ще більш рішуче, ніж раніше, втрутилися у долю війни. Це визначило її характер у заключному четвертому етапі.

37. “Чорна Смерть” та її наслідки для Західної Європи.

У 1347 р.- Європою пройшла нова хви­ля голоду, за якою чума - “Чорна смерть”, що прийшла з купцями через середзем­номорські порти (насамперед, Марсель), призвела до вимирання третини населен­ня (1347-1349 рр.). Безпрецедентна смерт­ність зруйнувала існуючі форми суспіль­них взаємовідносин, зруйнувавши старо­винні ліньяжі аристократичного і не тіль­ки середовища - численні кровноспоріднені (сімейні) колективи, пов’язані шлюба­ми, спільним володінням і фамільним па­тримонієм (земля, замок тощо). Села і мо­настирі знелюдніли.

В 1347-1351 РР- в Європі була епі­демія чуми (“Чорна смерть”), приріст на­селення різко впав і не зупинився навіть на нульовій відмітці: чисельність населен­ня скоротилася приблизно до 51 млн. чол. В деяких містах Італії рівень смертності до­сягав 50 відсотків. Повернутися до високих показників зростання чисельності населен­ня Європа змогла лише на початку XVIII ст. Зміна загальної демографії, безперечно, вплинула на зміну міської демографії.

38. Середньовічне місто (передумови виникнення, зовнішній вигляд, внутрішній устрій, категорії населення).

Міста стали творити політичні і вій­ськові союзи, відверто підтримувати силь­ну централізовану владу і втручатися в усо­биці феодалів, а також розширювати влас­ну територію і формувати навіть власні політичні одиниці. Найбільшим успіхом міст були власні депутати у пред­ставницьких органах станових монархій. Прибалтійські міста організували потуж­ний політичний союз - Ганзу з власними збройними силами та флотом, яка стала монополістом на Балтиці. Система самоврядних міст продемон­струвала їх блискучу здатність до самови- живання в екстремальних умовах.

Міста поступово стали не тільки торговельно-ремісничими, але й потуж­ними культурними центрами. Місто доби класич­ного середньовіччя - це апогей розвитку міської європейської культури за весь пері­од від падіння Римської імперії до початку промислової революції. Пишність плану­вання, багатство архітектурних форм і роз­квіт мистецтв в містах готичної епохи пояс­нюються економічною і демографічною си­туацією. Міста відрізнялися від інших на­селених пунктів трьома основними озна­ками: а) окремим статусом населення; б) наявністю різних прошарків населення за соціальними, а у великих містах етнічни­ми, та релігійними ознаками; в) наявнісю укріплень. Звичайно вони були оточе­ні ровами і високими кам’яними, рідше дерев’яними, стінам з баштами і масивни­ми воротами. Ворота на ніч зачинялися, мости підіймалися, на міських мурах не­сли службу вартові. До кінця XV ст. міста Європи вкрилися мережею власних друкарень. Латинська мова, якою вида­валися закони, статути та інша документа­ція, це покликало до розвитку міські шко­ли. Населе­ні головним чином ремісниками, дрібними торговцями і селянами. Центральним місцем в міс­ті була ринкова площа, поряд з якою зви­чайно розташовувалися міський собор, а там, де було самоврядування городян, - ще і ратуша (будівля Міської ради).