23.Особливості соціально-економічного розвитку Англії у XIV–XV ст.

Король сам зайнявся торговельними справами і монополізував продаж цинку, шерсті і полотна. Вія спри­яв розвитку промисловості. Вигідні уго­ди із Фландрією, які дозволили потіснити на англійському ринку ганзейських куп­ців, спільна боротьба з піратами і охорона мореплавства, а також статути, які сприя­ли розвитку виробництва, дозволили йому міцно спиратися на підтримку міст та “но­вого дворянства”.

Едуард IV встановив також широку ме­режу шпигунів по території всього коро­лівства і постійно втручався у судові спра­ви, звинувачуючи уявних і реальних супротивників у державній зраді. Вперше за ча­сів його правління допит із тортурами став нормою провадження слідства більшості судових справ. . Річард III був талановитим адміністратором, він встиг розширити торгівлю, розпочав реор­ганізацію війська, вдосконалив судову сис­тему, був покровителем мистецтв, особли­во музики та архітектури. У своїй внутріш­ній політиці король Річард III відмовився від політики грошових поборів із міст, до якої задля військових потреб неодноразо­во вдавалися його попередники. Окремим містам король навіть наказав повернути із державної скарбниці назад зібрані ними кошти.

Переможець битви при Босворті Ген­ріх VII Тюдор (1485-1503) завершив перетворення Англії на абсолютну монар­хію з парламентом, в якому вже головну роль відігравала нове дворянство і міста, в яких вже панівними були стосунки на осно­ві найманої праці та позичкового капіталу і мануфактурне виробництво. Землі 12-ти впливових баронів і більше членів па­лати лордів було конфісковано на користь короля. Генріх VII шлюбом із представни­цею роду Йорків - Єлизаветою, примирив обидва раніше ворогуючі феодальні роди. Окрім того, завдяки в нормуванню податків і фінансової системи королівства загалом, королем було започатковано широкомасш­табне будівництво військово-морського флоту, який у наступних століттях перетво­рив Англію на « володарку морів».

24.Особливості соціально-економічного розвитку італійських держав у XII–XIII ст.

. З XII ст. влада імперато­рів в італійських землях була більше номі­нальною, ніж реальною. У період бороть­би Ломбардської ліги (1167-1183 pp.) з Фрідріхом І міста-комуни виросли у самостій­ні політичні одиниці. Тривалі війни між цими містами призвели до виділення силь­ніших (“знатних”) міст, які підпорядкува­ли собі менші Флорен­ція, Болонья, Піза.

У містах-комунах існував чіт­кий правовий поділ на “городян” з грома­дянськими правами (cives) і “мешканців” без таких (citadini). Сільське населення завжди було окремою категорією в місті. Городяни поділялися також на дві кате­горії - грандів-нобілів (шляхти, яка пере­селилася у міста) та пополанів (букваль­но “народу”, тобто власне міщан). Пополани не були однорідною масою. Вони та­кож поділялися на “ророіо grasso” - “жир­ний народ” (бюргерів - купецтво, банкірів, міняйл, згодом преставників “старших” це­хів, орієнтованих переважно на експорт) і “ророіо тітіїо” - “худий народ” (дрібні торговці-крамарі, ремісники). З середини XIII ст. комуни починають змушувати феодалів продавати своїх рабів комуні.

Торгівля італійських міст огорну­ла всю Європу. Генуя витіснила конкурен­тів із західної частини африканського узбе­режжя, запанувала у Візантії та на Чор­ному морі, де отримала потужні колонії у Монкастро (Білгороді), Чембало (Балаклаві), Кафі (Феодосії) та Солдаїй (Судаку). Ве­неція стала монополістом у східній час­тині африканського узбережжя, у всьому східному Середземномор’ї, грецькому ар­хіпелазі та узбережжі, і тримала факторію навіть у Тані (Азові) в гирлі Дону. Торгові компанії та асоціації наймали кораблі, які групувалися у флотилії і здійснювали що­річні експедиції по сталих маршрутах.