3. Р. С. У випадках, не передбачених законом, є істотним порушенням закону, що тягне обов'язкове скасування вироку, рішення.

ЗАПОБІЖНІ ЗАХОДИ — у кримінальному процесі пе­редбачені законом заходи процесуального примусу, що за­стосовуються до обвинуваченого (як виняток — до підозрю­ваного), до підсудного, а також до засудженого (до набран­ня вироком законної сили) за наявності достатніх підстав вважати, що він може уникнути слідства або суду чи пе­решкоджатиме встановленню істини у справі, або вести­ме злочинну діяльність, а також для забезпечення вико­нання вироку. До 3. з. належать: підписка про невиїзд, взяття під варту, застава, нагляд командування військо­вої частини, особиста порука, порука громадської ор­ганізації або трудового колективу, віддання непо­внолітнього під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи.

ЗАПОВІДАЛЬНИЙ ВІДКАЗ (легат) - право заповіда­ча розпорядитись майном в особливому порядку — покла­сти на одного чи кількох спадкоємців за заповітом обов'язок виконати певну дію на користь однієї або кількох осіб (відказоодержувачів), які набувають права

ЗАПОВІДНИК

ЗАПОВІТ

вимагати його виконання. 3. в. має характер часткового сингулярного правонаступництва, за яким певній особі чи особам передається лише яке-небудь одне право чи група прав. Відказоодержувачами можуть бути як ті осо- І би, що входять до числа спадкоємців за законом, так і ті, що не.є спадкоємцями за законом. Обов'язок за виконай- І ням 3. в. може бути покладений тільки на спадкоємців за заповітом, оскільки спадкоємці за законом отримують спадщину без будь-яких умов. Спадкоємець, на якого по­кладено заповідачем виконання 3. в., зобов'язаний вико­нати його лише в межах дійсної вартості спадкового май- ; на. У випадку смерті спадкоємця, на якого було покладе- І но виконання 3. в. до відкриття спадщини, або в разі не­прийняття ним спадщини зобов'язання виконання 3. в. переходять на інших спадкоємців, які одержали його ча­стку. Відказоодержувач не є спадкоємцем, тому він не не­се відповідальності за борги спадкодавця. Якщо відказо­одержувач відмовиться від права, що передбачено на йо­го користь у 3. в., то воно переходить до спадкоємця за І заповітом, на якого було покладено виконання 3. в.

ЗАПОВІДНИК —ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами, які цілковито вилучаються з господарського використання. 3. за змістом — це при­родоохоронна, науково-дослідницька установа загально­державного значення, що створюється з метою збережен­ня в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усією су­купністю їх компонентів, вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них, розробки наукових засад охорони навколишнього природного середовища, вико­ристання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. На території 3. забороняється будь-яка госпо­дарська та інша діяльність, що суперечить цільовому при­значенню 3. Відвідування заповідних територій та аква­торій сторонніми особами допускається лише з дозволу адміністрації 3. Охорона природних 3. покладається на спеціальну службу охорони, що входить до складу служ­би державної охорони природно-заповідного фонду Ук­раїни. Охороні 3. надано право складати протоколи про порушення заповідного режиму, затримувати поруш­ників, вилучати в них заборонені знаряддя і продукцію незаконної діяльності.

ЗАПОВІТ — особисте розпорядження повністю дієздатної фізичної особи щодо свого майна на випадок її смерті і документ, яким воно оформлюється. 3. за своєю юридичною природою є одностороннім правочином, має тільки особистий характер, у зв'язку з чим не може бути здійснений через представника. Заповідач має право за­лишити все своє майно або його частину одній або кільком фізичним особам, незалежно від наявності між ними сімейних чи родинних відносин, юридичній особі або державі та обумовити виникнення в особи, що назва­на в 3., права на одержання спадщини; заповідач у'З. мо­же позбавити права спадкування одного, декількох або всіх спадкоємців за законом (за винятком осіб, які мають право на обов'язкову частку), а також має право зазначи­ти в 3. іншого спадкоємця на випадок, якщо призначе­ний ним спадкоємець помре до відкриття спадщини чи не прийме її; він також може покласти на спадкоємця ви­конання яких-небудь дій, спрямованих на виконання будь-якої загальнокорисної мети.

3. складається письмово із зазначенням місця й часу складання, підписується заповідачем власноручно й но­таріально засвідчується. Якщо в силу хвороби заповідач не може власноручно підписати 3., то на його прохання він може бути підписаний іншою особою в присутності нотаріуса або іншої посадової особи із зазначенням при­чин, через які заповідач не зміг підписатись власноручно. Дотримання форми 3. є однією з умов його дійсності. За­повідач може у будь-який час змінити або відмінити зроблений ним 3., склавши новий 3. Складений пізніше 3. відміняє раніше складений повністю або в частині, в якій він суперечить 3., складеному раніше. Заповідач та­кож може відмінити 3. шляхом подання заяви до но­таріуса, а в місцевості, де немає нотаріусів, — до органу місцевого самоврядування.

Різним системам права відомі й інші види та форми за­повіту. Так, законодавство ряду країн (Німеччини, Англії, США) передбачає можливість складання спільних 3., у яких виражена воля двох або кількох осіб. Англо-амери-канська система права знає також взаємні (спільні) 3., що містять у собі взаємні обов'язки декількох осіб стосовно один одного. Характерною для законодавства деяких країн (Франції, Німеччини) є таємна форма 3. Таємний

ЗАРАХУВАННЯ ЗУСТРІЧНИХ ВИМОГ

ЗАТРИМАННЯ

(або секретний) 3. передбачає складання 3. спадкодавцем з переданням у запечатаному вигляді на зберігання до но- І таріуса, як правило, у присутності свідків.

ЗАРАХУВАННЯ ЗУСТРІЧНИХ ВИМОГ - спосіб припинення зобов'язання, за якого погашаються зустрічні однорідні вимоги, строк виконання яких настав або строк яких не зазначений чи визначений моментом витребування. За законом не допускається зарахування таких вимог: а) за якими минув строк позовної давності; б) про відшкодування шкоди, зумовленої ушкодженням здоров'я або заподіянням смерті; в) про довічне утриман­ня; г) в інших випадках, передбачених законом чи дого­вором. Зобов'язання припиняється цілком або частково. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

ЗАРОБІТНА ПЛАТА — винагорода, яка виплачується роботодавцем працівнику відповідно до трудового догово­ру {контракту). Згідно з Конституцією України (ст. 43), кожен має право на 3. п., не нижчу від визначеної зако­ном. Мінімальний розмір 3. п. визначається Верховною Радою України, максимальний розмір не встановлюється. Згідно з трудовим законодавством, винагорода кожного І трудівника залежить від його особистого трудового внеску і якості праці. Законодавство забороняє зниження 3. п. залежно від статі, віку, національності та партійної належності. Конституція України також визначила, що право на своєчасне одержання винагороди за працю за­хищається законом.

ЗАРУЧНИКИ — захоплені або утримувані, зловмисни­ками особи з метою спонукання їхніх родичів, державної або іншої установи, підприємства чи організації, фізичної або службової особи до вчинення чи відмови від вчинен- І ня будь-якої дії як умови звільнення 3. У КК України пе­редбачена відповідальність за захоплення 3., вбивство 3. І та захоплення як 3. представника влади або працівника правоохоронного органу.

ЗАСТАВА — один із засобів забезпечення зобов'язань у цивільно-правових відносинах. В силу 3. кредитор (за- І ставодержатель) має право в разі невиконання боржни­ком (заставодавцем) забезпеченого 3. зобов'язання задо­вольнити свої вимоги з вартості заставленого майна, як І

;зило, перед іншими кредиторами. 3. виникає в силу ^•::-ну або договору і має похідний характер від забезпече­ного ним зобов'язання. Законодавство встановлює пред­мети 3. і предмети, які забороняється використовувати як > Ризик випадкової загибелі речі несе її власник, якщо ніде не передбачено законом або договором. Обернення :~чгнення на закладене майно здійснюється за рішенням

;ових органів або в безспірному порядку на підставі ви-•■ :навчого напису нотаріуса, якщо це передбачено зако--:зм. Право 3. припиняється в разі припинення забезпе--г.чого 3. зобов'язання; загибелі заставленого майна; на­буття заставодержателем права власності на заставлене • липо; примусового продажу заставленого майна; :акінчеиня терміну дії права, що складає предмет 3. У кримінальному процесі — запобіжний захід, який полягає у внесенні на депозит органу досудового розслідування збо суду грошей або передання їм інших матеріальних цінностей з метою забезпечення належної поведінки чи виконання обумовлених зобов'язань особою, за яку знесено 3.

ЗАСТАВНИЙ ЛИСТ (білет) — документ, яким оформ­ляється договір застави речей у ломбарді і видається гро­мадянину, котрий здає призначене для особистого спожи­вання майно у заставу при одержанні позички, тобто речі, які передаються ломбарду, слугують заставою по­зички, що надається ломбардом громадянинові. Форма 3. л. уніфікована.

ЗАСУДЖЕНИЙ — за кримінально-процесуальним пра­вом України особа, щодо якої судом винесено обвину­вальний вирок. 3. користується всіма правами громадяни­на України з обмеженнями, встановленими законом.

ЗАТРИМАННЯ — у кримінальному процесі короткочас­ний захід процесуального примусу, що застосовується до особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, з метою з'ясування причетності затриманої особи до злочину й вирішення питання про можливість (у разі необхідності) взяття її під варту. Строк 3. не може перевищувати 72 го­дини. Орган дізнання або слідчий зобов'язані негайно на­правити прокурору копію протоколу затримання і негайно повідомити одного з родичів затриманого.

ЗАХИСНИК

ЗВАННЯ ВІЙСЬКОВІ

ЗАХИСНИК — за кримінально-процесуальним законо­давством України учасник кримінального процесу, уповно­важений у передбаченому законом порядку здійснювати захист прав і законних інтересів підозрюваного, обвинува­ченого, підсудного, а також засудженого та виправданого. 3., як правило, є особи, що мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю (див. Адвокат), адже за Конституцією України для забезпечення права на захист від обвинувачення діє адвокатура (ст. 59). Однак за зго­дою підсудного як 3. можуть допускатися близькі родичі, опікуни та піклувальники.

ЗАЯВА — офіційне звернення особи (чи кількох осіб) в установу чи до посадової особи, не пов'язане, на відміну від скарги, з порушенням прав і законних інтересів грома­дянина і не містить тому вимог про усунення таких пору­шень. Це може бути 3. про прийом на роботу, про звільнення за власним бажанням, про надання відпустки, про надання житлової площі і т. п., а також, напр., 3., що містить пропозиції щодо ліквідації недоліків у роботі підприємств, установ та організацій. Конституція України закріплює право громадян на внесення в державні і гро­мадські організації пропозицій щодо поліпшення їхньої роботи. Заяви подаються в письмовій чи усній формі; розглядаються в установленому законодавством порядку.

ЗБИТКИ — в цивільному праві витрати, зроблені креди­тором, втрата або пошкодження його майна, а також не-одержані кредитором доходи, які він одержав би за умо­ви виконання боржником зобов'язання. У фінансовому праві — відбиті в коштах перевищення ви­трат підприємства, установи та організації над їхніми до­ходами.

ЗБРОЯ — предмети (пристрої) та засоби, спеціально пристосовані для враження живої цілі, а також знищення чи пошкодження навколишнього середовища. 3. може бути як саморобною, так і виготовленою промисловим способом. Розрізняють вогнестрільну та холодну 3. До вогнестрільної належать усі види бойової, спортив­ної, нарізної мисливської 3., принцип дії якої полягає у використанні сили тиску газів, що утворюються при зго­ранні вибухової речовини (пороху чи подібних сумішей). До холодної 3. належать знаряддя та пристрої, які

=== 108 е=^

відповідають стандартним зразкам або історично вироб­леним типам, чи інші предмети, що мають колючий (рапіра, стилет), колючо-ріжучий (ніж, кинджал), рубаю­чий (шабля), ударно-роздроблюючий (кастет, нунчаку) ефект і призначені для враження живої цілі. До холодної 3. належать також луки та арбалети. Під 3. слід іще ро­зуміти предмети та пристрої, призначені для враження живих цілей з використанням енергії вибуху (гранати, міни тошо). Законодавством України встановлено кримінальну відповідальність за незаконне носіння, зберігання, придбання, виготовлення і збут во­гнестрільної чи холодної 3., бойових припасів та вибухо­вих речовин; розкрадання вогнестрільної 3., бойових припасів або вибухових речовин; недбале зберігання во­гнестрільної 3. і боєприпасів. До предметів зазначених злочинів не належать такі види 3., як пневматична 3., га­зові, сигнальні, стартові, будівельні пістолети, ракетниці, піротехнічні та освітлювальні засоби, що не містять у собі вибухових речовин, гладкоствольна мисливська 3. Для вирішення питання про належність того чи іншого пред­мета до категорії вогнестрільної чи холодної 3. може при­значатися криміналістична експертиза.

ЗВАННЯ — найменування, що встановлюються і при­своюються компетентними органами, а також ор­ганізаціями, установами тощо і засвідчують офіційне виз­нання заслуг окремої особи чи колективу з точки зору їхньої професійної, службової, наукової чи якоїсь іншої кваліфікації. Порядок встановлення 3., їх присвоєння та позбавлення, а також права та обов'язки, пов'язані з різними 3., визначаються законодавством та іншими нор­мативними актами. Є 3. почесні, військові, наукові, ака­демічні, спеціаіьні, персональні, кваліфікаційно-про­фесійні, спортивні, 3. лауреатів різних премій, конкурсів, 3., що встановлюються для прокурорсько-слідчих працівників органів прокуратури (чини), для дипломатич­них працівників (дипломатичні ранги).

ЗВАННЯ ВІЙСЬКОВІ — в Україні звання, що персо­нально присвоюється кожному військовослужбовцеві і військовозобов'язаному запасу Збройних Сил відповідно до його службового становища, досвіду роботи, військо­ві^ 109 —

ЗВАННЯ ПОЧЕСНІ

ЗВОРОТНА СИЛА ЗАКОНУ

вої і загальної освіти, належності до виду Збройних Сил, роду військ чи служби та особистими заслугами.

ЗВАННЯ ПОЧЕСНІ — в Україні одна з форм найви­щого визнання державою і суспільством заслуг громадян і колективів. Установлені такі 3. п.: Народний артист Ук­раїни, Народний художник України, Народний архітек­тор України. Є також 3. п., які встановлюються за про­фесіями, як-от: Заслужений артист, Заслужений діяч ми­стецтв, Заслужений діяч науки і техніки, Заслужений працівник транспорту, Заслужений учитель, Заслужений шахтар, Заслужений юрист і т. п.

ЗВИЧАЄВЕ ПРАВО — сукупність неписаних правил поведінки (звичаїв), що склалися в суспільстві в результаті їх неодноразового застосування та санкціонованих дер­жавною владою. До юридичної системи входить лише той звичай, який виконує функції норми права. Типовий при­клад запису 3. п. — пам'ятки права: Закони Ману, закони Дванадцяти таблиць, Салічна правда, Руська правда.

ЗВИЧАЙ — правило, форма поведінки, в яких закріплено те, що склалось у результаті тривалої суспільної практики. Дотримання 3. забезпечується засо­бами суспільного впливу. 3. — основний засіб регулюван­ня поведінки за умов родового ладу. З появою держави 3. стає джерелом права; його дотримання у певних випадках забезпечується примусовою силою держави.

ЗВИЧАЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ — правило, яке склалося у сфері торгівлі на основі постійного та однотипного по­вторення конкретних фактичних відносин. Для того щоб 3. т. визнавався та застосовувався як норма права, він має бути санкціонованим державою. Неправовий звичай за­стосовується, якщо його вважають елементом волевияв­лення сторін за договором. У міжнародній торгівлі роль 3. т. досить значна, особливо для тих форм зовнішньо­економічного співробітництва, які не відрегламентовані законодавством.

ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ -

інститут кримінального права, кримінально-процесуального права, кримінально-виконавчого права, який передбачає підстави, порядок та умови звільнення від подальшого відбування кримінального покарання. 3. від в. п. застосо-

зується лише судом. Винятки становлять 3. від в. п., за­стосовуване у порядку амністії або помилування. Особа, засуджена за діяння, караність якого за законом усунено, підлягає негайному 3. від в. п. Призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового закону, знижується до максимальної межі покарання, встановле­ного цим законом.

ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІ­ДАЛЬНОСТІ — інститут кримінального права, криміналь­но-процесуального права України, який передбачає право суду звільнити особу, яка вчинила злочин, від криміналь­ної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям, прими­ренням потерпілого з винним, переданням особи на поруки, зі зміною обстановки, із закінченням строків давності.

ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ПОКАРАННЯ - інститут криміна­льного права, кримінально-процесуального права України, який передбачає можливість прийняття рішення про не­доцільність застосування кримінального покарання щодо особи, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяж­кості. Таку особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною в силу бездоганної по­ведінки і чесного ставлення до праці. 3. від п. здійснюється за вироком суду тільки на підставі особис­тих якостей винного, який своєю поведінкою після вчинення злочину довів свою соціальну толерантність. 3. від п. не застосовується у разі вчинення винним тяж­кого злочину.

ЗВІЛЬНЕННЯ З РОБОТИ - припинення трудового договору (контракту) на підставах, що передбачаються за­коном. 3. з р. бувають з ініціативи працівника, з ініціати­ви власника або уповноваженого ним органу та на інших законних підставах. У трудовому праві України — найсу-воріший вид дисциплінарного стягнення.

ЗВОРОТНА (РЕГРЕСНА) ВИМОГА - вимога особи, яка здійснила плату іншій особі, що пред'являється до третьої особи, з вини якої була здійснена плата. Див.: Регресний позов.

ЗВОРОТНА СИЛА ЗАКОНУ - поширення дії закону на факти, події, котрі відбулися до набуття законом чин-

ЗҐВАЛТУВАННЯ

ЗЕМЛЕУСТРІЙ

ності. Як правило, нормативно-правовий акт повинен ре­гулювати суспільні відносини, що склалися після набуття ним чинності. На факти, що були наявними до прийнят­тя цього акта, він, за окремими винятками, не поши­рюється.

ЗҐВАЛТУВАННЯ — вчинення статевого акту природ­ним способом із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпо­радного стану потерпілої особи, якою може бути як жінка, так і чоловік, незалежно від роду занять, поперед­ньої поведінки та стосунків із суб'єктом злочину.

ЗЕМЕЛЬНА ВЛАСНІСТЬ — категорія, що відображає відносини між людьми стосовно землі як основного засо­бу виробництва в сільському та інших галузях народного господарства, операційної основи для системи розселен­ня, розміщення галузей народного господарства та шляхів сполучення, невід'ємної умови, місця, засобу та джерела існування людини та інших живих організмів. Кожна суспільно-економічна формація має свої форми 3. в. В Україні суб'єктами права власності на землю є громадя­ни та юридичні особи — на землі приватної власності; тери­торіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, — на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право че­рез відповідні органи державної влади, — на землі держав­ної власності.

ЗЕМЕЛЬНЕ ПРАВО — галузь права, що регулює зе­мельні відносини з метою створення, закріплення та вдо­сконалення ефективного земельного ладу країни, засно­ваного на рівноправності різних форм власності на зем­лю, який забезпечує раціональне використання, відтво­рення та охорону земель, розвиток різних форм господа­рювання на землі, реалізацію й захист земельних прав громадян та їх об'єднань.

ЗЕМЕЛЬНИЙ КАДАСТР (фр. сасіазгге - лист, реєстр) -державний 3. к. — це єдина державна система земельно-ка­дастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права кори­стування земельними ділянками та містить сукупність відо­мостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель,

кількісну та якісну характеристику, розподіл серед влас­ників землі та землекористувачів. Державний 3. к. містить: кадастрове зонування; кадастрові зйомки; бонітування грунтів; економічну оцінку земель; грошову оцінку земель; державну реєстрацію земельних ділянок; облік кількості та якості земель. За своєю формою земельно-кадастрова доку­ментація може бути текстовою (цифровою) та планово-кар­тографічною (із застосуванням сучасних технічних систем). .

ЗЕМЕЛЬНИЙ КОДЕКС — систематизований законо­давчий акт, що регулює земельні відносини на території держави. 3. к. України встановлює завдання земельного законодавства, склад земель України, форми власності на землю та користування нею, регулює порядок передання земель у власність або надання її в користування, вилу­чення (викуп) земель, ведення державного земельного ка­дастру, землеустрою тощо. 3. к. України прийнято Вер­ховною Радою України 25 жовтня 2001 р.

ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ — у земельному праві Ук­раїни — одна з правових форм використання землі для будь-яких цілей або одна з правомочностей власника зе­мельної ділянки, що полягає у вилученні землекористува­чем корисних властивостей земельної ділянки з дотри­манням вимог її раціонального використання, відтворен­ня та охорони. Право постійного 3. можливе тільки стосовно земель державної або комунальної власності і його набувають лише підприємства, установи та ор­ганізації цих же форм власності. Суб'єктами 3. на умовах оренди можуть бути громадяни і юридичні особи України, іноземні громадяни та особи без громадянства, іноземні юридичні особи, міжнародні об'єднання та організації, іноземні держави. Оренда може бути короткостроковою (до 5 років) і довгостроковою (до 50 років).

ЗЕМЛЕУСТРІЙ — сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання зе­мельних відносин та раціональної організації території адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів гос­подарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил. Ме­тою 3. є забезпечення раціонального використання та охорони земель, створення сприятливого екологічного середовища й поліпшення природних ландшафтів.

113

ЗЕМЛІ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ

ЗЛОЧИН

ЗЕМЛІ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ - одна з категорій земель, що входять до складу земель України, до якої на­лежать землі в межах міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів. Землі міста, селища місько­го типу, сільського населеного пункту перебувають у віданні відповідно міської, селищної, сільської ради. Ви­користання земель міста, селища міського типу здійснюється згідно з проектами планування та забудови відповідно міста, селища міського типу і планів земель­но-господарського устрою.

Використання земель сільського населеного пункту здійснюється відповідно до проектів планування та забу­дови даного населеного пункту. Включення земельних ділянок до межі міста або межі селища міського типу не тягне за собою припинення права власності або права ко­ристування цими ділянками, якщо не буде проведено їх вилучення (викуп) відповідно до Земельного кодексу.

ЗЕМЛІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНА­ЧЕННЯ — землі, які надані для потреб сільського госпо­дарства або призначені для таких цілей. Основне призна­чення цих земель полягає у використанні в сільському господарстві як засобу виробництва. 3. с. п. передаються у власність та надаються в користування: громадянам (для ведення особистого підсобного господарства, город­ництва, садівництва та ін.); громадянам і сільськогоспо­дарським підприємствам (для ведення товарного сіль­ськогосподарського виробництва); сільськогосподарсь­ким науково-дослідним та навчальним закладам, загаль­ноосвітнім школам (для дослідних і навчальних цілей); несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, громадським об'єднанням, релігійним ор­ганізаціям (для ведення підсобного сільського госпо­дарства).

Земельне законодавство України ґрунтується на пріори­теті сільськогосподарського використання земель, тобто землі, придатні для потреб сільського господарства, ма­ють надаватись та використовуватись насамперед для сільськогосподарських цілей. Особливій охороні підляга­ють цінні продуктивні землі (чорноземи, лужно-чорно­земні, чорноземи опідзолені, дерново-буроземні глибокі та ін.). Земельні ділянки, що зазнали радіоактивного й

хімічного забруднення, на яких не забезпечується одер­жання чистої продукції, підлягають вилученню з сільськогосподарського обороту. Виробництво на цих землях сільськогосподарської продукції забороняється. Для будівництва, несільськогосподарських потреб можуть надаватися лише землі, непридатні для сільськогоспо­дарського використання. Вилучення ріллі за межами на­селених пунктів та земель під багаторічними насадження­ми для -несільськогосподарських цілей допускається лише як виняток за рішенням Верховної Ради України. 3. с. п. не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним' юри­дичним особам та іноземним державам.

ЗЛОВЖИВАННЯ ВЛАДОЮ АБО СЛУЖБОВИМ СТАНОВИЩЕМ — умисне, з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб ви­користання службовою особою влади чи службового ста­новища всупереч інтересам служби. Кримінальна відповідальність за 3. в. або с. с. настає за умови, якщо во­но завдало істотної шкоди охоронюваним законом пра­вам, свободам та інтересам окремих громадян або дер­жавним чи громадським інтересам, або інтересам юри­дичних осіб. 3. в. або с. с. слід відрізняти від перевищення влади або службових повноважень.

ЗЛОЧИН — передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, її політичну та еко­номічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а також інше передбачене кримінальним законом суспільно небезпеч­не діяння, яке посягає на правопорядок. Ознаками 3. є: суспільна небезпечність; протиправність; винність; караність.

Суспільна небезпечність полягає в тому, що 3. за­вдає шкоди охоронюваним кримінальним законом соціальним цінностям (суспільному ладові України, її політичній та економічній системам, правам і свободам особи, власності тощо). Суспільна небезпечність характе­ризується двома ознаками: з якісного боку — характером (зумовлюється важливістю суспільних відносин, на які по­сягає 3., змістом завданої шкоди, способом вчинення 3.,

— 115 —=

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ДЕРЖАВИ

ЗЛОЧЙННЕ ДІЯННЯ

формою вини, мотивом, метою 3.): з кількісного боку — ступенем (тобто кількісним відображенням небезпечності діянь однакового характеру). Так, не є 3. дія чи бездіяльність, яка формально хоча й містить ознаки діян­ня, передбаченого кримінальним законом, але через мало-значність не становить суспільної небезпеки. Протиправність 3. містить юридичну оцінку його суспільної небезпечності та полягає в тому, що 3. може вважатися лише таке діяння, яке безпосередньо передба­чене чинним кримінальним законом. Кримінальне право України не допускає застосування кримінально-правових норм за аналогією. Винність означає, що 3. є лише таке діяння, яке вчинене умисно або з необережності (див. Вина). Караність полягає в тому, що 3. може вва­жатися лише таке діяння, за яке передбачене криміналь­не покарання. Кримінальне законодавство України містить норми, які дозволяють звільнити винного від кримінальної відповідальності і покарання та від відбуття покарання (див., напр., Звільнення від покаранняА Звільнення від кримінальної відповідальності та ін.), але цеі не означає відсутності караності 3., адже кожна норма! кримінального права, яка передбачає певний 3., обов'яз- Ч ково передбачає і покарання за нього.

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ДЕРЖАВИ - поняття минулого законодавства (в одній з редакцій — "Державні злочи-ни"), яким охоплювалися злочини, що посягають на дер­жавний суверенітет, територіальну недоторканність, обо­роноздатність та внутрішню громадську безпеку держави. Кримінальний закон України розрізняв особливо небез­печні злочини проти держави (державна зрада; дії, спря­мовані на насильницьке повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; шпигунство; ди­версія; пропаганда війни; найманство тощо) та інші зло­чини проти держави (порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності чи став­лення до релігії; розголошення державної таємниці; бан­дитизм; контрабанда; масові безпорядки; ухилення від призову на строкову військову службу; виготовлення чи збут підроблених грошей, білетів державних лотерей або цінних паперів тощо). За КК 2001 р. названі злочини роз­глядаються в розділах Кодексу "Злочини проти основ національної безпеки України", "Злочини проти гро-

мадської безпеки", "Злочини проти миру, безпеки людст­ва та міжнародного правопорядку" та ін.

ЗЛОЧИННА БЕЗДІЯЛЬНІСТЬ - різновид злочинного діяння, що полягає в соціальній пасивності особи в умо­вах, які вимагають активних суспільно корисних дій. Протиправність 3. б. полягає в тому, що особа уникає дій, які вона могла й зобов'язана була вчинити в силу по­кладених на неї правових обов'язків. Такі обов'язки мо­жуть випливати безпосередньо з закону (напр., ухилення від військової служби порушує вимоги Конституції Ук­раїни та Закону України "Про загальний військовий обов'язок та військову службу"), з договору (напр., авто­механік не виконав ремонтні роботи, передбачені догово­ром на технічне обслуговування автомобіля, що призвело до аварії), професійних обов'язків (напр., неподання лікарем допомоги хворому), а також загальновизнаних моральних принципів суспільної поведінки (напр., зали­шення без допомоги потерпілого, якщо сама особа поставила його в небезпечне для життя становище). Зло­чини, які вчиняються у формі 3. б. об'єктивно, є тривали­ми; вони можуть бути скоєними як навмисно, так і з необережності.

ЗЛОЧИННА НЕДБАЛІСТЬ - див. Вина.

ЗЛОЧИННА ОРГАНІЗАЦІЯ - стійке ієрархічне об'єднання трьох і більше осіб, члени або структурні ча­стини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї ор­ганізації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої 3. о., так й інших злочинних груп.

ЗЛОЧИННА САМОВПЕВНЕНІСТЬ - один із видів необережної вини, коли особа передбачає настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії чи бездіяль­ності, але легковажно розраховує на відвернення цих наслідків. При 3. с. відсутнє свідоме допущення шкідли­вих наслідків, оскільки винний сподівається (легковаж­но), що певні конкретні обставини здатні їх відвернути.

ЗЛОЧИННЕ ДІЯННЯ - акт антисоціальної по­ведінки, що посягає на суспільні відносини, які охороня-

ЗМАГАЛЬНІСТЬ

ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

ються кримінальним законом. У кримінальному праві ви­ключається відповідальність за відсутності 3. д. Воно по­лягає у принципово усвідомлюваному акті людської по­ведінки, який проявляється у психічно підконтрольному, мотивованому діянні, що охоплюється тією чи іншою статтею кримінального закону. 3. д. є поєднанням фізич­них та психологічних факторів, об'єктивних та суб'єктив­них ознак. За своїми об'єктивними властивостями 3. д. є суспільно небезпечною дією чи бездіяльністю, а за суб'єктивними — винним вчинком, скоєним завжди з певною метою та за певним мотивом (іноді навіть не-усвідомлюваними). Саме на підставі об'єктивних ознак 3. д., характеру поведінки людини за певних умов можна робити висновки про такі суб'єктивні моменти 3. д., як вина, мотив злочину, мета злочину. Див. також Злочин.

ЗМАГАЛЬНІСТЬ — принцип судочинства, що полягає у відокремленні функції обвинувачення від функції захис­ту і наданні сторонам рівних процесуальних прав щодо подання доказів, участі в дослідженні доказів, заявлення клопотань. Рівність можливостей у реалізації цих прав за­безпечується введенням у процес поряд з професійним обвинувачем професійного захисника, участь якого в су­довому розгляді у встановлених законом випадках є обов'язковою, а також забороною покладання обов'язку доказування невинуватості підсудного на самого підсудно­го або його захисника. У цивільному процесі 3. полягає в тому, що весь процес відбувається у формі правового спору сторін — позивача і відповідача, які подають суду докази і користуються рівними процесуальними правами.

ЗНАКИ ДЛЯ ТОВАРІВ І ПОСЛУГ - спеціальні оригінальні позначення, які відрізняють однорідні товари й послуги одного виробника від однорідних товарів і по­слуг іншого виробника. Паризька конвенція з охорони промислової власності 1883 р. вирізняє товарні знаки і знаки обслуговування. Законом України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" 1993 р. товарні знаки і знаки обслуговування об'єднані в єдиний об'єкт права промислової власності — 3. для т. і п.

ЗНАХІДКА — майно, втрачене власником (во­лодільцем) поза його волею і знайдене іншою особою. Громадянин, який знайшов загублену річ, зобов'язаний не-

гайно повідомити про це особу, що загубила її, повернути їй знайдену річ або заявити про 3. і здати її до міліції чи до виконкому сільської, селищної ради, а коли річ знай­дено в установі, підприємстві або на транспорті, — здати її адміністрації відповідної організації. Адміністрація, не виявивши у двотижневий строк законного володільця, не­гайно повинна здати загублену річ до міліції або виконко­му. Міліція або виконком зберігають здані їм речі протя­гом ше'сти місяців. Якщо за цей період власника не буде виявлено, речі переходять у власність держави. Для цього не вимагається спеціального судового чи іншого рішення.

ЗНЯТТЯ СУДИМОСТІ — рішення суду про припинен­ня стану судимості до закінчення передбаченого законом строку погашення судимості, після закінчення не менше половини цього строку, якщо особа зразковою по­ведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення. Див. Погашення судимості.

ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО — частина цивільного пра­ва, що являє собою сукупність норм, які регулюють відносини, в яких одна сторона {боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, спла­тити гроші тощо або ж утриматися від певної дії, а кре­дитор має право вимагати від боржника виконання його зобов'язання. 3. п. встановлює правила виконання зо­бов'язань, їх місце, передбачає гарантії належного їх ви­конання. Законодавство забороняє односторонню відмо­ву від виконання зобов'язань.

ЗОБОВ'ЯЗАННЯ — правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, викона­ти роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо або ж ут­риматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов'язання. 3. виникають з договорів та інших підстав, передбачених законом (ст. 4 ЦК України). 3. можуть бути односторонніми, коли одна сторона має тільки права, а друга — обов'язки, і двосторонніми, коли обидві сторони мають права та обов'язки. 3. опосередковують товарообмінний процес і належать до майнових правовідносин.