Банківські операції

•_:з — членів асоціації. Б. а. не має права на банківську -и підприємницьку діяльність і не може отримувати "гнбутку.

БАНКІВСЬКА ГАРАНТІЯ - доручення банку-гаранта -:а користь кредитора в забезпеченні повної та своєчасної .плати боржником належної суми. Банк видає гарантії за дорученням і за рахунок клієнтів, а також за рахунок Занків-кореспондентів. Б. г. широко застосовуються в су­часній міжнародній комерційній та банківській практиці.

БАНКІВСЬКА ПбЗИКА — кошти, які надаються бан­ками юридичним і фізичним особам на засадах зворотності, строковості, відплатності й забезпеченості. Порядок на­дання Б. п. встановлюється нормами банківського зако­нодавства й оформлюється угодою між банком і позичаль­ником.

БАНКІВСЬКА СИСТЕМА — сукупність різних видів банків, банківських інститутів, що діють у межах єдиного загальнодержавного фінансово-кредитного механізму на чолі з центральним банком держави. Відповідно до Зако­ну України "Про банки і банківську діяльність" (2000) Б. с. України складається з Національного банку України та інших (комерційних) банків, що створені і діють на те­риторії України.

БАНКІВСЬКА ТАЄМНИЦЯ - інформація про діяльність та фінансовий стан клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідно­син з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи мораль­ної шкоди клієнту. Б. т. охороняється законом, і банки зо­бов'язані забезпечити збереження Б. т. Порядок розкрит­тя Б. т. визначається законодавством.

БАНКІВСЬКЕ ПРАВО — система правових норм, що регулюють порядок організації та діяльності банків, їх взаємовідносини з клієнтами, а також порядок здійснен­ня банківських операцій.

БАНКІВСЬКІ ОПЕРАЦІЇ — операції банків з метою залучення коштів та їх вкладення в позички, цінні папери й послуги, випуску в обіг і вилучення з нього грошей, здійснення розрахунків, фінансування і кредитування вкладень тощо.

БАНКІВСЬКІ РАХУНКИ

БЕЗПОСЕРЕДНІСТЬ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ

БАНКІВСЬКІ РАХУНКИ - рахунки, на яких обліко­вуються власні кошти, вимоги, зобов'язання банку сто­совно його клієнтів і контрагентів і які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів.

БАНКНОТИ (англ. Ьапк-поіе — кредитний білет) — різновид грошових знаків, які випускаються в обіг банка­ми. В Україні перебувають в обігу Б., випущені Національним банком України вартістю 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100 і 200 гривень, які є законними засобами платежу.

БАНКОМАТ — електронний термінальний пристрій, з'єднаний з банківським комп'ютером і призначений для одержання клієнтом готівки зі свого рахунку. Доступ до користування Б. забезпечується виданою банком спеціальною платіжною карткою.

БАНКРУТСТВО — визнана господарським судом не­спроможність боржника відновити свою платоспро­можність та задовольнити визнані судом вимоги креди­торів не інакше як через застосування ліквідаційної про­цедури. Див. також Фіктивне банкрутство.

БАРТЕР (англ. Ьагіег — товарообмінна угода) — безва-лютний, але оцінений і збалансований обмін товарами, оформлений єдиною угодою. Основна причина застосу­вання бартерних угод — невистачання платіжних засобів, нестійкість валюти.

БАТЬКІВСТВО — в сімейному праві факт походження дитини від певного чоловіка. Б. юридично засвідчується в органах РАГСу записом про народження. Якщо дитина народилася від осіб, що перебувають у шлюбі, а також протягом 10 місяців після розлучення, визнання шлюбу недійсним чи з моменту смерті чоловіка матері дитини, батьком дитини визнається чоловік (колишній чоловік) матері, якщо не доведено інше. Б. особи, що не перебу­ває в шлюбі з матір'ю дитини, встановлюється поданням до органів РАГСу спільної заяви батька й матері дитини. Якщо така заява не подається, Б. встановлюється в судо­вому порядку на основі заяви одного з батьків, опікуна дитини чи особи, на утриманні якої перебуває дитина, чи на основі заяви самої дитини, що досягла повноліття.

БЕЗВІСНА ВІДСУТНІСТЬ - встановлений у судово­му порядку факт тривалої відсутності громадянина в місці його постійного проживання в разі невідомості про його місцеперебування. За заявою заінтересованих осіб суд визнає Б. в. громадянина через один рік з дня одержан­ня в місці його постійного проживання останніх відомо­стей про його місцеперебування. В разі визнання грома­дянина Б. в. над його майном установлюється опіка. У разі появи громадянина, що був визнаний Б. в., суд за йо­го заявою спростовує рішення й відновлює такому грома­дянинові майнові права.

БЕЗПІДСТАВНЕ ПРИДБАННЯ АБО ЗБЕРЕЖЕННЯ МАЙНА — у цивільному праві підстава для визнання недійсним придбання або збереження майна однією осо­бою за рахунок іншої без встановленого законом або уго­дою права (напр., помилкове одержання грошей за по­штовим переказом однофамільцем дійсного одержувача). Таке майно підлягає незаперечному поверненню в натурі або повертається його вартість на момент придбання. Особа, яка безпідставно одержала майно, зобов'язана та­кож повернути або відшкодувати всі доходи, які вона ма­ла або повинна була мати з цього майна відтоді, коли дізналася або повинна була дізнатися про безпідставність одержання майна. Водночас ця особа має право вимага­ти відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно з того моменту, з якого вона зобов'язана поверну­ти доходи.

БЕЗПОСЕРЕДНІСТЬ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ - од­на із загальних умов судового розгляду цивільної та кримінальної справи, яка полягає в тому, що суд чи суд­дя в процесі розгляду будь-якої кримінальної або цивільної справи повинні особисто й безпосередньо дослідити в судовому засіданні всі зібрані у справі докази шляхом допиту підсудних, потерпілих, свідків, заслухати висновки експертів і в разі необхідності їх допитати, ог­лянути місце події і речові докази, оглянути та оголосити протоколи слідчих дій та інші документи. У цивільному процесі, на відміну від кримінального, допускається виня­ток з Б. с. р., напр. неявка однієї зі сторін в судове засідання не є безумовною перешкодою для вирішення справи по суті.

27

ГОТІВКОВІ РОЗРАХУНКИ

БЮДЖЕТНА СИСТЕМА УКРАЇНИ

БЕЗГОТІВКОВІ РОЗРАХУНКИ - система грошових розрахунків, які здійснюють без участі готівки, тобто пе­рерахуванням банком певної суми з рахунку платника на рахунок одержувача або заліком взаємних вимог. Пере­важна більшість грошового обігу між суб'єктами господа­рювання здійснюється в безготівковій формі. Це зумовле­не тим, що безготівковий обіг є більш ефективним і доцільним для суспільства і створює сприятливі умови для державного регулювання грошового обігу і здійснен­ня за цим належного контролю.

БЕЗСПЇРНЕ СТЯГУВАННЯ КОШТІВ - стягування коштів здійснюється без втручання органів, що розгляда­ють майнові спори. Б. с. к. здійснюється через банк шля­хом списування з рахунку боржника певної суми коштів. Чинне законодавство передбачає підстави, за яких може здійснюватися Б. с. к.: за виконавчими документами, ви­даних судами, виконавчими написами нотаріусів та в інших випадках, передбачених законодавством України.

БЕЗСПЇРНІ ФАКТИ — в цивільному праві і процесі об­ставини, що мають значення для правильного вирішення цивільної справи, про існування яких сторони не спо­рять. Факт є безспірним, якщо він підтверджується пояс­неннями позивача й відповідана — за твердженнями однієї сторони і визнанням другої.

БЕЗХАЗЯЙНЕ МАЙНО — в цивільному праві майно, яке не має власника або власник якого невідомий. Б. м. береться на облік фінансовим органом. Якщо власник не об'явився протягом року з дня взяття на облік, Б. м. над­ходить у власність держави за рішенням виконавчого комітету місцевої ради, винесеним за заявою фінансового органу.

БОРЖНИК — сторона в договорі {юридична або фізич­на особа), яка зобов'язана здійснити на користь другої сторони — кредитора певну дію (сплатити кошти, вико­нати роботу тощо) або утриматися від дії. Б. зобов'язаний відшкодувати кредитору збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Якщо в зо­бов'язанні брало участь кілька осіб, то відповідальність за невиконання настає, як правило, часткова (коли кожен із Б. відповідає у частині своїх зобов'язань); у випадках,

"їргдбачених законом, — солідарна (коли кожен із Б. несе ризик повної відповідальності), субсидіарна, коли їлповідно до закону або договору особа несе відпо-Еізальність додатково до відповідальності основного Б. вапр., якщо матеріальну шкоду заподіяв неповнолітній, який не зможе повністю відшкодувати її, додаткову відповідальність несуть батьки).

БРАТИ І СЕСТРИ — особи, що походять від спільних батьків "(повнорідні Б. і с.) або мають спільного бать­ка чи матір (неповнорідні Б. і а). За законами Ук­раїни правове становище повнорідних і неповнорідних 5. і с. однакове. Вони мають певні взаємні права та обов'язки. Напр., вони зобов'язані утримувати непов­нолітніх і непрацездатних повнолітніх Б. і с, якщо ті не можуть мати утримання від своїх батьків чи подружжя; вони визнаються спадкоємцями другої черги у випадку смерті брата чи сестри. Шлюби між Б. і с. не допускають­ся.

БРОКЕР — біржовий посередник під час здійснення угод купівлі-продажу як на біржі, так і поза нею, який здійснює угоди від імені члена або клієнта біржі за їхній рахунок.

БУКВАЛЬНЕ ТЛУМАЧЕННЯ -пояснення смислу і змісту правової норми відповідно до тексту цієї норми, тобто буквально. Б. т. є важливою умовою зміцнення за­конності.

БУКСИРУВАННЯ — угода власника буксирувального судна або іншого плавучого об'єкта з іншою особою, зацікавленою в переміщенні судна або іншого плавучого об'єкта, про їх буксирування за винагороду одноразово на певну відстань або протягом певного часу, або для вико­нання певного маневру.

БЮДЖЕТ — план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцево­го самоврядування протягом бюджетного періоду.

БЮДЖЕТНА СИСТЕМА УКРАЇНИ - сукупність дер­жавного та місцевих бюджетів, побудованих з урахуван-

29 е==

БЮДЖЕТНЕ ПРАВО

ням економічних відносин, державного та адміністратив­но-територіальних устроїв, і врегульована нормами права. БЮДЖЕТНЕ ПРАВО — сукупність правових норм, що регулюють відносини в галузі бюджетної діяльності: встановлення бюджетної системи, розмежування доходів і видатків між державними й місцевими бюджетами; складання, розгляд проекту бюджету; затвердження бюд­жету; його виконання; розгляд і затвердження звіту про виконання бюджету. Б. п. — складова, центральна части­на фінансового права. Відносини в галузі бюджету регулю­ються нормами Конституції України, Бюджетним кодек­сом України, постійно діючими і періодичними актами про бюджет, що приймаються Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів, Міністерством фінансів, органами місцевого самоврядування. Норми Б. п. поділяються на матеріальні (які регулюють відносини, пов'язані з бюджетним устроєм, складом доходів і видатків, їх розме­жуванням) і процесуальні (які встановлюють порядок складання, розгляду проекту бюджету, затвердження й виконання бюджету і звіту про його виконання, права та обов'язки учасників бюджетного процесу). У бюджетно-правових відносинах, які тривають один бюджетний період (за Конституцією України — з 1 січня до 31 груд­ня), беруть участь відповідні державні органи.

БЮДЖЕТНИЙ ПРОЦЕС — регламентована нормами права діяльність, пов'язана зі складанням, розглядом, за­твердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему України.

БЮДЖЕТНИЙ УСТРІЙ - організація і принципи по­будови бюджетної системи, її структури, взаємозв'язок між окремими ланками бюджетної системи. Б. у. України визначається з урахуванням державного устрою та адміністративно-територіального поділу України.

_В

ВАЛЮТА (італ. уа'іиіа — ціна, вартість) — 1) платіжний засіб (грошова одиниця) певної держави — українська гривня, долар США тощо; 2) грошові знаки іноземних держав; кредитні і платіжні документи (чеки, векселі та ін.), які використовуються в міжнародних розрахунках; 3) міжнародні грошові одиниці, емісія яких здійснюється міжурядовими валютно-кредитними організаціями, напр., євро — міжнародні платіжні та резервні кошти, що використовуються країнами-учасницями Європейської валютної системи.

ВАЛЮТНЕ ЗАКОНОДАВСТВО — система норматив­них актів, що містять норми, котрі регулюють порядок здійснення угод з валютними цінностями в межах країни та у відносинах з іноземними державами і громадянами (резидентами і нерезидентами), а також порядок ввезен­ня, вивезення, переказування та пересилання з-за кордо­ну і за кордон національної та іноземної валюти й інших валютних цінностей. До норм В. з. належать і норми, які закріплюють режим здійснення валютних операцій на те­риторії України, компетенцію державних органів і функції банків у регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин.

ВАЛЮТНЕ РЕГУЛЮВАННЯ - діяльність держави та уповноважених нею органів, спрямована на регламен­тацію міжнародних розрахунків і порядку здійснення операцій з валютними цінностями.

ВАЛЮТНІ ЗЛОЧИНИ - злочини у сфері обігу національних та іноземних валютних цінностей. До В. з.

31

ВАЛЮТНІ ОПЕРАЦІЇ

ВБИВСТВО

належать: виготовлення, зберігання або збут підробленої іноземної валюти; контрабанда валюти і валютних цінно­стей; ухилення від повернення виручки в іноземній ва­люті; незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків.

ВАЛЮТНІ ОПЕРАЦІЇ — операції, пов'язані з перехо­дом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей у міжнародному обігу як засобу платежу, з пе­редаванням заборгованостей та інших зобов'язань, пред­метом яких є валютні цінності; операції, пов'язані зі вве­зенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

ВАЛЮТНІ ЦІННОСТІ — цінності, стосовно яких ва­лютним законодавством встановлені певні правила обігу на території країни. За законодавством України це: 1) ва­люта України — грошові знаки у вигляді банкнот, казна­чейських білетів, монет і в інших формах, що перебува­ють в обігу та є законним платіжним засобом на території України; 2) платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, бони, векселі тощо), виражені у валюті України; 3) іноземна валюта — іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що пере­бувають в обігу та є законним платіжним засобом на те­риторії відповідної іноземної держави; 4) платіжні доку­менти та інші цінні папери (акції, облігації, векселі, бор­гові розписки тощо), виражені в іноземній валюті або банківських металах; 5) банківські метали — золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, виготовлені з дорогоцінних ме­талів. В. ц. виступають предметом угод лише в порядку і в межах, установлених законодавством.

ВАНТАЖНА КВИТАНЦІЯ - документ про прийнят­тя органом залізничного або внутрішнього водного транспорту вантажу до перевезення, тобто розписка пе­ревізника у прийнятті товарно-матеріальних цінностей. В. к. складається для певного вантажовідправника і йому

нидається. Вона дає право на пред'явлення до перевізни­ка претензії або позову у разі загибелі вантажу.

ВАНТАЖОВІДПРАВНИК - сторона договору переве­зення вантажу; організація, яка здала вантаж для переве­зення й зазначена як відправник. В. зобов'язаний забез­печити повне й ритмічне виконання перевезень, внести встановлену оплату, забезпечити збереження в дорозі, за­вантажити в обумовлений строк рухомий поїзд, правиль­но заповнити проїзні документи.

ВАНТАЖООДЕРЖУВАЧ — особа, якій за вказівкою вантажовідправника має бути виданий вантаж у пункті призначення. В. зобов'язаний прийняти від транспортної організації й вивезти вантаж, що прибув на його адресу, поповнити недооплату вантажовідправника. Має право вимагати від перевізника видачі вантажу в пункті призна­чення, перевірки маси вантажу, його кількості.

ВАУЧЕР (англ. УоисЬег — розписка) — 1) привати­заційний папір, який засвідчує право його власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки май­на державних підприємств. В. як вид державного цінного паперу, може бути лише іменним, призначається для оп­лати об'єктів державної і комунальної власності. Право на одержання В. мали усі громадяни України, що постійно проживали на території України на момент прийняття Закону України "Про приватизаційні папери, та громадя­ни, які в силу службових обов'язків працювали за кордо­ном. Строк дії В. встановлено урядом. В. є засобом пла­тежу в разі придбання частки державної та комунальної власності. В Україні В. належать за законодавством до цінних паперів; 2) письмове свідоцтво, гарантія або реко­мендація.

ВБИВСТВО — умисне чи з необережності позбавлен­ня людини життя; найтяжчий злочин проти особи, який посягає на найвищу соціальну цінність — право на жит­тя. Українське законодавство розрізняє: т. з. просте В., тобто В., вчинене як без обтяжливих, так і без пом'якшу­вальних обставин; умисне В. за обтяжливих обставин (напр.: В. з хуліганських мотивів; В. двох або більше осіб; В., вчинене з метою приховати інший злочин; В. на замовлення тощо); В. за пом'якшувальних обставин

2 5-558 - 33 ^^^^

ВЕКСЕЛЬ

ВИБОРНІ ПОСАДИ

(В., вчинене у стані сильного душевного хвилювання; В. матір'ю своєї новонародженої дитини; В. при переви­щенні меж необхідної оборони); В. з необережності.

ВЕКСЕЛЬ (нім. \¥ес1і8е1 — обмін) — цінний папір, який засвідчує грошове зобов'язання сплатити за пред'явленням або в установлений строк конкретну суму певній особі або особі, яка вказується цією особою, або пред'явнику векселя. В. може бути простим або переказ-ним. Простий В. — це нічим не обумовлений обов'язок векселедавця сплатити певну суму грошей кредиторові. Переказний В. (тратта) — це письмовий наказ креди­тора боржнику (трасату) про сплату в зазначений термін певної суми грошей іншій особі (ремітенту). Переказний В. виписується і підписується кредитором (трасантом). Трасат стає боржником за векселем лише після того, як акцептує вексель, тобто дає згоду на його оплату, поста­вивши на ньому свій підпис. Вексельний обіг в Україні запроваджений постановою Верховної Ради України від 17.06.1992 р. "Про застосування векселів у господарсько­му обороті України".

ВЕНЕРИЧНІ ХВОРОБИ — небезпечні інфекційні за­хворювання, які передаються головним чином статевим шляхом: сифіліс, гонорея, м'який шанкр, паховий лімфо­гранулематоз та трихомоніаз. Позастатеве зараження В. х. спостерігається рідко і, як правило, зумовлюється пору­шенням гігієнічних правил у побуті. У кримінальному за­конодавстві України передбачено відповідальність за за­раження іншої особи В. х. особою, яка знала про на­явність у неї цієї хвороби; за такі ж дії, вчинені раніше судимою за зараження В. х. особою; за зараження двох чи більше осіб або неповнолітнього; та за будь-які з назва­них дій, якщо вони спричинили тяжкі наслідки.-

ВЕРСІЯ (лат. уєгзіо — видозміна, поворот) — в судо­чинстві припущення слідчого або суду про наявність або відсутність подій чи фактів, особливості суб'єктів і мо­тивів, що грунтуються на доказах та інших фактичних ма­теріалах кримінальної справи і будуються з урахуванням досвіду розслідування аналогічних справ.

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ — єдиний орган законо­давчої влади України, Парламент України. Складається з

=— 34 —

народних депутатів України, які обираються на ос-

І загального, рівного і прямого виборчого права при

■тому голосуванні строком на 4 роки і здійснюють

-50Ї повноваження на постійній основі. Структура,

::<ції і повноваження В. Р. У. та її органів передбачені

закріплені Конституцією та окремими законами

України.

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ - найвищий судовий тгін у системі загальних судів України. Він здійснює ::-:троль за судовою діяльністю судів України, дає рвв'яснення з питань судової практики. Розглядає справи •:лсаційному порядку та у порядку виключного провад­ження.

ВЕТО (лат. уєіо — забороняю) — в сучасних державах кт, що зупиняє чи не допускає набрання законної сили гіїленням будь-якого органу. Особливо важливе значення .-є надане главі держави право накладати В. на закони, ■а приймає парламент. Розрізняють абсолютне В. (ко-и глава держави має право остаточного відхилення зако--:;■". прийнятого парламентом) і відносне В. (коли відхи­лений закон парламент має право прийняти іншим голо­суванням), а також загальне В. (акт відхиляється в ■лому) і часткове (відхиляється окрема частина чи стаття).

ВЗЯТТЯ ПІД ВАРТУ — запобіжний захід, який засто­совується до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного в справах про злочини, за які може бути призначене пока­рання у вигляді позбавлення волі на строк більш як три роки, та до засудженого, вирок щодо якого ще не набрав законної сили. Метою В. п. в. є запобігання можливому ухиленню від слідства й суду, перешкоджанню встанов­лення істини, у справі, продовженню злочинної діяль­ності, перешкоджанню виконання вироку. Підставою для З п. в. є постанова судді.

ВИБОРНІ ПОСАДИ — посади в державному апараті, органах місцевого самоврядування та об'єднаннях грома­дян, заміщення яких відбувається шляхом виборів. У дер­жавному апараті та органах місцевого самоврядування В. п. заміщуються в порядку, встановленому законодавст­вом; в об'єднаннях громадян — у порядку, встановлено-

ВИБОРЧА КАМПАНІЯ

ВЙБОРЧІ ДІЛЬНИЦІ

му статутами цих об'єднань. Особам, звільненим від ро­боти внаслідок обрання їх на виборні посади, по закінченні їхніх повноважень за виборною посадою на­дається попередня робота (посада) або за її відсутності — інша рівноцінна робота (посада) на тому ж підприємстві, у закладі, установі, організації або за їх згодою на іншо­му. Час роботи на В. п. зараховується до безперервного трудового стажу.

ВИБОРЧА КАМПАНІЯ — сукупність агітаційних та організаційних заходів, які проводять політичні партії, їх виборчі блоки та окремі кандидати на виборні посади з метою забезпечити собі максимальну кількість голосів виборців на виборах.

ВИБОРЧА КВОТА — кількість голосів виборців, не­обхідних для отримання одного депутатського мандата при встановленні результатів виборів, що проводяться за пропорційною виборчою системою. При розподілі депу­татських мандатів за підсумками голосування в багато­мандатному загальнодержавному виборчому окрузі по ви­борах народних депутатів України В. к. обчислюється шляхом ділення сумарної кількості голосів виборців, по­даних за кандидатів у народні депутати України, внесених до виборчих списків політичних партій, виборчих блоків політичних партій, що отримали чотири і більше відсотків голосів виборців, на число депутатських ман­датів. Кандидати у народні депутати України, внесені до виборчих списків політичних партій, виборчих блоків політичних партій, що отримали менше чотирьох відсотків голосів виборців (так званий виборчий поріг, або загороджувальний бар'єр), не беруть участі в роз­поділі депутатських мандатів.

ВИБОРЧА СИСТЕМА — сукупність установлених за­конодавством принципів і правил, за допомогою яких розподіляються депутатські мандати між кандидатами на ці посади залежно від результатів голосування. Розрізня­ють кілька видів В. с: мажоритарну (виборці голосу­ють за конкретних кандидатів у депутати, а обраним вва­жається той, хто одержав установлену законом більшість голосів виборців), пропорційну (виборці голосують за підготовлені політичними партіями або виборчими об'єднаннями списки кандидатів у депутати, а депу-

г-ські мандати розподіляються між цими партіями або сЧднаннями пропорційно кількості голосів виборців, всианих за кожний список), змішану (одна частина депу-иських мандатів розподіляється за мажоритарною сис--^ою, а інша — за пропорційною).

ВИБОРЧЕ ПРАВО — 1) система правових норм, які гулюють відносини, що виникають у процесі ор-нїзації, проведення та визначення результатів виборів. І. п. охоплює положення Конституції, законів і підзакон-■:\ актів, що регламентують вибори парламенту, прези­дента, органів місцевого самоврядування; 2) право, грома--■-: обирати (активне В. п.) та бути обраними (па­сивне В. п.) на виборні посади в державному апараті та сргзнах місцевого самоврядування. В Україні активне 3. п. мають усі громадяни, яким на день виборів випов--илося 18 років, крім громадян, визнаних судом -:гдієздатними. Пасивне В. п. щодо обрання народним де­путатом мають громадяни України, які мають право го­лосу, на день виборів досягли 21 року і проживають в Ук-гіїні протягом останніх 5 років. Депутатом представниць­кого органу місцевого самоврядування може бути обра­ний громадянин, який має право голосу і на день виборів досяг 18 років.

ВИБОРЧИЙ БЛОК політичних партій — добровільне об"єднання декількох політичних партій у порядку і строки, передбачені Законом України "Про вибори на­родних депутатів України", для спільної участі у виборчій кампанії.

ВИБОРЧИЙ ПРОЦЕС — передбачені виборчим зако­нодавством дії (виборчі процедури), в результаті послідо­вного виконання яких відбувається формування складу виборних органів або заміщення виборних посад. В. п. має такі етапи: складання списків виборців; утворення вибор­чих округів; утворення виборчих комісій; висування та реєстрація кандидатів до складу виборних органів або на виборні посади; проведення передвиборної агітації; голо­сування; підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голосування й визначення результатів виборів.

ВИБОРЧІ ДІЛЬНИЦІ — територіальні одиниці, утво­рені шляхом поділу виборчих округів для проведення голо-

ВИБОРЧІ КОМІСІЇ

ВИДАЧА ЗЛОЧИНЦІВ

сування й підрахунку голосів на виборах. Створюють В. д. окружні виборчі комісії за поданням Київської, Сева­стопольської міських рад, районних рад, міських рад у межах території одномандатних виборчих округів, а в разі відсутності таких подань — на підставі пропозицій відповідних міських голів або голів рад не пізніше як за 60 днів до дня виборів з кількістю від 20 до 3000 виборців, а у виняткових випадках — з меншою або більшою кількістю виборців.

ВИБОРЧІ КОМІСІЇ — комісії, які організовують і проводять вибори та забезпечують реалізацію й захист ви­борчих прав громадян. В Україні діє така система В. к.: Центральна виборча комісія (складається з 15 членів комісії, які зі свого складу обирають голову, заступника голови та секретаря комісії) — здійснює на всій території України контроль за виконанням виборчого законодавст­ва і забезпечує його однакове застосування, очолює сис­тему В. к., встановлює форми виборчих бюлетенів, зраз­ки виборчих скриньок і печаток, реєструє обраних депу­татів; окружні виборчі комісії (юридичні особи, що утво­рюються рішеннями Верховної Ради Автономної Рес­публіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських рад не пізніше як за 90 днів до дня виборів у складі голови, заступника голови, секретаря і членів комісії за поданням відповідно голів цих рад або міських голів) — реєструють кандидатів у депутати, встановлюють результати виборів по виборчому округу, приймають рішення про обрання депутата, видають їм відповідні тимчасові посвідчення; дільничні виборчі комісії — ор­ганізовують голосування на виборчій дільниці, проводять підрахунок голосів виборців, поданих за кожного з кан­дидатів у депутати, та ін. В. к. утворюються і діють відповідно до Конституції України, закону "Про вибори народних депутатів України" та інших законів України. Ніхто не може втручатися у вирішення питань, що нале­жать до компетенції В. к., крім випадків, передбачених законами України.

ВИБОРЧІ ОКРУГИ — виборчі територіальні одиниці, утворені для проведення виборів депутатів у порядку, пе­редбаченому законом. В. о: можуть бути одномандатні та багатомандатні. Одномандатні В. о. утворюються

;:-:тральною виборчою комісією з приблизно рівною

ількістю виборців у кожному В. о. на всій території Ук-

-:.'. за пропозиціями відповідно Верховної Ради Авто-

:чної Республіки Крим, обласних, Київської і Севасто-~:.~ьської міських рад з урахуванням адміністративно-те-: тторіального устрою України та компактності прожи-иння національних меншин. Територією багатоман­датного загальнодержавного В. о. є вся територія Ук-і:ни,а його центром — місто Київ. Виборцями цього :-;ругу є всі громадяни України, які мають виборче право.

ВИДАВНИЧИЙ ДОГОВІР — цивільно-правовий до-^: зір, в силу якого одна сторона (видавець) зо-

Е'язується видати або перевидати твір, створений дру­гою стороною (автором) у встановлений сторонами строк. Автор передає видавцеві свій твір і право викори­стання (видання) і (або) розповсюдження його за вста­новлену договором винагороду.

ВИДАЧА ЗЛОЧИНЦІВ (екстрадиція) — видача однією ггржавою іншій свого громадянина, іноземного громадя­нка або особи без громадянства. Законодавство більшості країн забороняє видачу своїх громадян іноземній державі. Конституція України (ст. 25) та Закон "Про громадянст­во України" передбачають, що громадянин України не може бути виданий іншій державі. Видача іноземних гро­мадян або осіб без громадянства, які перебувають на те­риторії однієї держави, іншій державі відбувається за пра­вилами, що встановлюються міжнародними договорами. Дія України найбільше значення мають: Конвенція про правову допомогу у цивільних, сімейних та кримінальних справах між державами-членами СНД від 22 січня 1993 р., Європейська Конвенція про передачу криміналь­них справ від 15 травня 1972 р., Конвенція про видачу правопорушників від 13 грудня 1957 р., Конвенція про передачу засуджених осіб від 21 березня 1983 р. Міжна­родними договорами встановлюються деякі застереження та обмеження щодо В. з. Так, у В. з. може бути відмовле­но: якщо є підстави вважати, що видана особа буде стра­чена чи піддана катуванню; якщо особа переслідується за вчинення політичного або пов'язаного з оподаткуванням злочину; якщо дії особи не вважаються злочинними у за­питуваній державі.

ВИЗНАННЯ ГРОМАДЯНИНА БЕЗВІСНО ВІДСУТНІМ

ВИЗНАННЯ ГРОМАДЯНИНА БЕЗВІСНО ВІДСУТ­НІМ ^— ситуація, за якої протягом року за місцем прожи­вання громадянина немає відомостей про місце його пере­бування. Визнати його безвісно відсутнім може суд за за­явою заінтересованих осіб. Якщо немає можливостей встановити день одержання останніх відомостей про відсутнього, початком безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одер­жані відомості про нього, а в разі неможливості встано­вити цей місяць — перше січня наступного року. Поря­док визнання громадянина безвісно відсутнім визна­чається ЦПК України.

ВИЗНАННЯ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ - офіцій­ний, дипломатичний акт, яким існуючі держави роблять заяву про визнання нових держав чи урядів, інших ор­ганів. Різновидами визнання є: визнання держав, визнан­ня урядів, визнання органів опору, визнання національ­но-визвольного руху, визнання статусу воюючої сторони тощо. Традиційними формами визнання є визнання де-юре і визнання де-факто. Визнання де-юре— повне і остаточне, що тягне за собою, напр., встановлення дип­ломатичних та інших відносин, укладання міжнародних договорів, створення міжнародних організацій та ін. Визнання де-факто має тимчасовий, умовний ха­рактер і може у будь-який час витребуване назад.

ВИЇМКА — процесуальна дія, що полягає у вилученні предметів і документів, які мають значення для справи, коли слідчому точно відомо, у якої особи чи в якому місці вони знаходяться. В. здійснюється за постановою слідчо­го. Особливим видом В. є накладення арешту на корес­понденцію і виїмка її в установах зв'язку. В. кореспон­денції може проводитись тільки за рішенням суду. Із санкції прокурора і в порядку, погодженому з керівником відповідної установи, проводиться В. документів, що ста­новлять державну таємницю.

ВИКЛИЧНЕ ПРОВАДЖЕННЯ (назва походить від необхідної у цих справах публікації про виклик держате­ля цінних паперів) — судовий порядок поновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника. В. п. — один із видів окремого провадження в цивільному процесі. Особа, яка втратила документ на пред'явника, у випадках, вказа-

ВИКОНАННЯ ВИРОКУ

законі, може просити суд про визнання втраченого -угнта недійсним і про відновлення її прав на нього,

ВИКОНАВЧЕ ПРОВАДЖЕННЯ - сукупність проце-ільких дій державних виконавців та всіх осіб, що бе-участь у виконанні, спрямованих як на примусову, на добровільну реалізацію суб'єктивних прав та за-шх інтересів, які підтверджуються відповідними по­зовами судових та інших юрисдикційних органів.

ВИКОНАВЧИЙ НАПИС - передбачена законом фор-

надання документам, які встановлюють заборго-

:-::сть, виконавчої сили, що дає змогу використовувати

. як виконавчі документи. В. н. вчиняється відповідно до

ашг Закону України "Про нотаріат" державними і при-

Ьями нотаріусами та консульськими установами на

гїгіналі наданого документа, який має належати до пе-

гдіку, встановленого Кабінетом Міністрів України, за

мови, що з дня виникнення права вимоги минуло не

-~ьше трьох років і надані документи підтверджують

-•;:спірність заборгованості або іншої відповідальності

>:?жника перед стягувачем.

ВИКОНАВЧІ ДОКУМЕНТИ - письмові документи встановленої форми і змісту, що є підставою для пору­шення виконавчого провадження і діяльності державних : тьюнавців, перелік яких визначається Законом України Про виконавче провадження" та міжнародними угода­ми. До В. д. належать виконавчі листи, виконавчі написи -:таріусів, накази господарських судів, рішення Міжна-голного комерційного арбітражного суду та Морської =гбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті Ук-гдїни, посвідчення комісій з трудових спорів підприємств

72 ІН.

ВИКОНАННЯ ВИРОКУ - в Україні діяльність суду та :нших правозастосовчих органів, яка полягає у прак­тичній реалізації приписів вироку, що .набрав законної си­ли; стадія українського кримінального процесу, яка розпо­чинається з моменту набрання вироком законної сили і в якій втілюються в життя судові рішення, зафіксовані цим «роком. На стадії В. в. суд звертає вирок до виконання, тобто повідомляє органи, уповноважені виконувати ви­рок, про необхідність виконання вироку, після чого ці

ВИКОНАННЯ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ

ВИНА

органи приводять вирок до виконання. Умовою В. в. є набрання вироком законної сили, хоча за певних умов суд першої інстанції може виконати вирок безпосередньо після його проголошення у частині звільнення підсудно­го з-під варти. Див. також Вирок, Відстрочка виконання вироку.

ВИКОНАННЯ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ - це здійснення кре­дитором і боржником дій по вчиненню прав та обов'язків, що випливають із зобов'язання. Дії, які мають бути вчи­нені одним учасником зобов'язання на користь іншого, називаються предметом виконання. Законодавством забо­роняється одностороння відмова від виконання зо­бов'язання або його одностороння зміна, за винятком ви­падків, передбачених угодою сторін або вказаних безпо­середньо в законі.

ВИМАГАТЕЛЬСТВО — за кримінальним законодавст­вом України — злочин проти власності. В. посягає також на особу. В. полягає у вимозі передати майно чи майнові права або вчинення дій майнового характеру з погрозою скоєння насильницьких дій щодо особи, у віданні, під охороною або у власності якої це майно знаходиться, а також щодо близьких їй осіб; розголошення відомостей, які потерпілий або його близькі бажають зберегти в таємниці; пошкодження або знищення їхнього майна або майна, яке знаходиться в їхньому віданні або під їхньою охороною.

ВИМОРОЧНЕ МАЙНО — майно померлого, на яке ніхто не претендує чи не може претендувати ні за за­повітом, ні за правом спадкоємства за законом. Якщо в разі відсутності спадкоємців за законом заповідана части­на майна, то В. м. визнається незаповідана частина май­на. За системи виморочності майно померлого перехо­дить до держави, на території якої воно знаходиться, не­залежно від того, чи був померлий громадянином цієї дер­жави. Згідно з ЦК України В. м. переходить до держави за правом спадкування.

ВИМУШЕНИЙ ПРОГУЛ - у трудовому праві час, протягом якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції, обумовлені трудовим договором. Працівникові, незаконно звільненому з роботи

-:езаконно переведеному на іншу роботу, за рішенням • виплачують середній заробіток за час В. п., але не _е як за рік. Суд виносить рішення про виплату се-иього заробітку за увесь час В. п., якщо: заява про по-нення на роботі розглядалася понад один рік не з ви-"гзиівника; В. п. стався через незаконну відмову в інятті на роботу або несвоєчасне укладення трудово-оговору з працівником, у трудовій книжці якого не­сильно сформульовані причини звільнення, що пере-• гукали працевлаштуванню його на іншу роботу; був г затримки видачі трудової книжки; власником або нноваженим ним органом затримувалось виконання _ення органу, який розглядав трудовий спір про ло­влення на роботі незаконно звільненого або незаконно "ггеведеного на іншу роботу працівника.

ВИНА — психічне ставлення особи до свого проти-

гвного діяння та його суспільно небезпечних наслідків.

;^<раїнському кримінальному праві В. є головною озна-

з суб'єктивної сторони складу злочину та однією з

ідстав кримінальної відповідальності. В. виступає у формі

числу чи необережності.

"Чгасна форма В. — це така форма В., коли злочин вва-иєгься скоєним умисно, тобто особа, яка його вчинила, риомлювала суспільно небезпечний характер свого яння (дії чи бездіяльності), передбачала його шкідливі пслідки і хотіла їх настання або свідомо це допускала. Ншсел характеризується двома моментами: інтелектуаль­нім (усвідомлення суб'єктом суспільно небезпечного ха-икгеру свого діяння та передбачення його шкідливих -:глідків) та вольовим (прагнення настання шкідливих —слідків свого діяння чи свідоме їх допущення). Залеж-

0. від змісту цих моментів умисна В. поділяється на ви-

1. прямий та непрямий (евентуальний) умисел. За пря-ого умислу особа: усвідомлює суспільно небезпечний

ізрактер свого діяння; передбачає настання суспільно не-сжзпечних наслідків свого діяння; хоче їх настання. За :-прямого умислу особа: усвідомлює суспільно небез-"гчний характер свого діяння; передбачає настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння; не хоче, _:е свідомо допускає настання таких наслідків. Необережна форма В. — у теорії українського криміналь­ного права поділяється на два види: злочинна само-

зе=== 43 =====

ВИНАГОРОДА

ВИПРАВДАННЯ

впевненість та злочинна недбалість. Інтелектуальний мо­мент злочинної самовпевненості полягає в тому, що суб'єкт передбачає настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, а вольовий момент характери­зується тим, що особа легковажно розраховує на відвер­нення цих наслідків. Психологічним підґрунтям вольово­го моменту злочинної самовпевненості є невиправдане перебільшення власних здібностей, навичок, фізичної си­ли тощо й неадекватна оцінка обставин, за яких особа приймає рішення та діє. При злочинній недбалості особа: не передбачає можливості настання суспільно не­безпечних наслідків своєї дії чи бездіяльності; може їх пе­редбачити (поле цього передбачення окреслюється пси­хофізіологічними даними особи); повинна була передба­чити такі наслідки (що визначається наявністю спеціаль­них правил поведінки, зафіксованих у актах законодав­ства, спеціальних нормах тощо). В разі відсутності у діях особи В. йдеться про казус (випадок), що виключає при­тягнення до кримінальної відповідальності. В українському цивільному праві В. визнається умовою відповідальності за порушення зобов'язань. За загальним правилом особа, яка не виконала зобов'язання або вико­нала його неналежним чином, несе відповідальність ли­ше за наявності В. у формі умислу чи необережності. Ви­нятки з цього правила встановлюються законом чи дого­вором. Відсутність В. доводиться особою, яка порушила зобов'язання.

У міжнародному публічному праві В. тлумачиться як факт учинення суб'єктом міжнародного права протиправ­ного діяння, яке тягне міжнародно-правову відповідальність.

ВИНАГОРОДА — грошова сума, що виплачується у випадках, передбачених законодавством або договорами, за надання різного роду послуг авторам відкриттів, вина­ходів, раціоналізаторських пропозицій; робітникам і службовцям з фондів матеріального заохочення за підсумками роботи за рік; за роботу на підприємствах, в установах та організаціях, сільськогосподарських ор­ганізаціях. Грошова сума, що виплачується, визначається у формі обумовленого нормативним актом або договором відсотка, твердої суми, або в формі додаткової винагоро­ди з чистого прибутку.

ВИНАХІД — технічне рішення в будь-якій галузі суспільно корисної діяльності, яке відповідає умовам па­тентоспроможності, тобто є новим, має винахідницький рівень і придатне для промислового використання. Пра­во на В. охороняється державою і засвідчується патен­том. Суб'єкт права на В. набуває особистих майнових прав.

ВИНЯТКОВА МІРА ПОКАРАННЯ - в Україні трива­лий час існувала за кримінальним законодавством смерт­на кара у формі розстрілу як В. м. п., що застосовувалась за особливо небезпечні злочини у випадках, спеціально передбачених Особливою частиною Кримінального ко­дексу України. її вилучено з системи покарань Законом України від 22 лютого 2000 р., що знайшло відображення в Кримінальному кодексі України 2001 р. Застосування смертної кари є порушенням фундаментального права людини на життя, зафіксованого у ст. З Загальної декла­рації прав людини. Відповідно до Протоколу № 6 до Європейської Конвенції про захист прав людини та основ­них свобод, що стосується смертної кари, смертна кара скасовується як вид покарання у державах-членах Ради Європи, які приєдналися до цього Протоколу, і жодна людина не може бути засуджена до такого покарання або страчена. Згідно з цим Протоколом у національних зако­нодавствах держав-членів Ради Європи може передбача­тись смертна кара лише за діяння, вчинені під час війни або неминучої загрози війни, і застосовуватись лише у випадках, передбачених законом. При цьому про поло­ження такого закону відповідна держава має повідомити Генерального секретаря Ради Європи.

ВИПАДОК — юридичний факт, за якого особа може бути звільнена від майнової відповід&іьності, оскільки відсутня її вина.

ВИПРАВДАННЯ — постановлення судом виправду­вального вироку. Підсудного виправдовують, якщо: не встановлено подію злочину, тобто коли в судовому засіданні було доведено, що діяння, у скоєнні якого зви­нувачувався підсудний, взагалі не виявлено або між цим діянням і настанням суспільно небезпечних наслідків не існувало причинного зв'язку; у діянні підсудного немає складу злочину; участь підсудного у вчиненні злочину в

ВИПРАВНІ РОБОТИ

ВИСЛУГА РОКІВ

судовому засіданні не доведено. У разі коли В. особи відбувається за недоведеністю її участі у скоєнні злочину і особа, яка вчинила цей злочин, залишається не виявле­ною, суд після набрання виправдувальним вироком за­конної сили виносить ухвалу про направлення справи прокурору для вжиття заходів до встановлення особи, вин­ної у вчиненні цього злочину. Особа, яку виправдано, має право на оскарження виправдувального вироку в ча­стині мотивів і підстав В., а також на відшкодування шкоди, завданої їй незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, затриманням, застосуван­ням запобіжного заходу.

ВИПРАВНІ РОБОТИ — за законодавством України вид покарання, не пов'язаний з позбавленням волі. При­значається на строк від шести місяців до двох років. Відбувається за місцем роботи засудженого. Із заробітку засудженого до В. р. здійснюється відрахування до дер­жавного бюджету в розмірі, визначеному вироком суду, від 10 до 20 відсотків. В. р. можуть бути замінені непра­цездатним особам на штраф у розмірі трьох установлених законодавством неоподаткованих мінімумів доходів гро­мадян за один місяць В. р. Вони не застосовуються до вагітних жінок і жінок, які перебувають у відпустці по до­гляду за дитиною, до непрацездатних, до осіб, що не до-сягли шістнадцяти років, та тих, що досягли пенсійного віку, і деяких інших осіб (ст. 57 КК України).

ВИРОБНИЧА МАРКА — штамп, який ставиться на виробах або упаковці для можливості ідентифікувати підприємство-виробника і містить повну чи скорочену інформацію про якість, кількість, відповідність продукції певним стандартам тощо. За кордоном здебільшого ви­користовується поняття торгової марки. В. м. (як і торго­ву) слід відрізняти від товарного знака, який, на відміну від неї, підлягає державній реєстрації та правовій охороні.

ВИРОБНИЧИЙ ПРОСТІЙ - за трудовим правом тим­часове припинення роботи з вини працівника чи з при­чин, які від нього не залежать (напр., відсутність сирови­ни, електроенергії тощо). За час В. п. не з вини працівни­ка зарплата сплачується в розмірі 2/3 тарифної ставки погодинної оплати працівника відповідної кваліфікації. Час В. п. з вини працівника не оплачується. В разі В. п.

працівники переводяться на іншу роботу на тому самому підприємстві або на інше підприємство з урахуванням їхньої спеціальності терміном до одного місяця. При пе­реведенні на нижчеоплачувану роботу у зв'язку з В. п. за працівником, що виконує норму виробітку, зберігається середній заробіток; працівникам, переведеним на пого­динну роботу, сплачується їхня тарифна ставка. Не доз­воляється переводити кваліфікованих працівників на не-кваліфіковану роботу.

ВИРОК — рішення суду у кримінальних справах щодо винуватості чи невинуватості підсудного та' його відповідальності. Згідно з Конституцією України право­суддя в Україні здійснюється виключно судами (ст. 124). Суди постановляють В. іменем України. В постановленні В. суд керується принципами законності та обгрунтова­ності, причому обгрунтуванням В. можуть бути лише ті докази, які були розглянуті в судовому засіданні. В. суду може бути обвинувальний або виправдувальний.

ВИСЕЛЕННЯ — примусове припинення права корис­тування житловим приміщенням, що допускається на підставах, установлених законом. В. здійснюється в судо­вому порядку. В. з житлових будинків державного, кому­нального і громадського житлових фондів допускають у випадках, передбачених законодавством. В. допускається з наданням іншого житлового приміщення, з наданням іншого впорядкованого приміщення та без надання жит­лового приміщення. В. без надання житлового приміщен­ня можливе, коли наймач систематично псує житлове приміщення, використовує його не за призначенням або систематично порушує правила співжиття і цим робить неможливим для інших проживання з ним в одному бу­динку чи одній квартирі, а також у разі самостійного за­селення.

ВИСЛУГА РОКІВ — тривалість виконання певної про­фесійної роботи, яка дає підстави для призначення пенсій, а також різних надбавок до зарплати та інших пільг у трудових відносинах. Розмір В. р. може бути кон­кретизований законодавством та колективним договором.