2.5. Функції російськомовних вкраплень у реалізації іронії

Важливим засобом створення іронії на лексичному рівні є вживання русизмів, які часто стають своєрідними ключовими словами, що виражають зіткнення різних культур, ідеологій. Одним із характерних прийомів уведення русизмів до контексту є зіткнення двох споріднених слів російської та української мов, напр.: Общепонятний суржик на субстраті фені і мата (1, с. 268); А тепер танцюємо під чужу дудку. То “славянскую хородовую” то “хохла с придурью” (1, с. 216); Він бандіт, але ж наш бандіт (1, с. 377), або поєднання русизмів із тюремним жаргоном, напр.: Мабуть, час уже нам приймати новий гімн – “Донбас порожняк не гоніт” і на біцепси нашої Незалежності наколоти тату Пальма Марцелова (1, с. 271).

Також російськомовні вкраплення демонструють сучасний молодіжний сленг, напр.: “Кисакукутыскаковагорада” (1, с. 312).

Автор використовує прийом уведення цілих висловів російською мовою, де натякає на злочинні угруповання у владі, іронізує над їхньою політикою: На стінах з’являються метрові написи: “ВСЬО БУДЕТ ДОНЕЦК!” (1, с. 357), негативна оцінка зумовлена не лише звучанням, а й незвичністю написання, у якій міститься оцінний смисл та зображена позиція автора до представників влади – вихідців з донецького регіону. Досліджуючи транскрибовані русизми у текстах політичного спрямування, В. А. Чабаненко вказує на вживання таких слів як засобу “мовленнєвої критики (перекривляння)” [15]. У реченні Душа Крещатика – Тоша и Гаррик (1, с. 35) власні назви неукраїнського походження, що мають відтінок фамільярності, вжито автором із метою визначення свого ставлення до подій, що відбуваються в серці України – на Хрещатику: автор, для кого ідеї незалежності України є провідними, визначальними, вболіває над усім, що зветься “своє”, протиставляючи йому чужоземне – культуру, традиції, мову.

Російські лексеми вкладає автор в уста різних декласованих елементів, чим виявляє свою авторську позицію щодо державності мови, русизми використані письменницею з метою підкреслення негативного змісту в цих словах, наприклад, бомжиха викрикує: Люді, помогітє! Хлєб отнімают! Кучмовскіє ублюдкі! (1, с. 68). Особливості написання російських слів українськими графічними засобами виразніше експлікує авторську позицію, збагачуючи оцінний зміст іронічним відтінком.

2.6. Роль онімічних компонентів у створенні іронії

Оцінного іронічного значення можуть набувати власні назви, потрапляючи в певну мовленнєву ситуацію. Автор іронізує над бездумним запозиченням свят у інших народів, тоді як свої національні ігноруються, напр.: То, може б, уже перейняти Вальпуржину ніч у німців, якраз під свято усіх трудящих 1 Травня? У нас же теж є лиса Гора. Чи свято Ісидора Севільського, покровителя інтернету? (1, с. 201); Завдяки преподобній Ґорґонії [8 березня] знову три вихідних (1, с. 203).

Також автор іронізує з великої кількості новоутворених спілок, організацій, напр.: От хто унас має чітку позитивну програму, то це Федерація альпінізму і скелелазіння (1, с. 41). На поверхні – ніби позитивна оцінка, насправді за цими словами прихована іронія про організацію, яка мало кому відома. Насміхається автор і водночас вболіває за серйозні речі – назвою національної премії, напр.: Те, що у нас зветься елітою, роздає саме собі національну премію “Прометей – престиж”. Але чому національну, все ж таки і Прометей, і Олімп – це антична Греція. І який престиж? Невже їм здається, що бути прикутим до скелі, з печінкою, закльованою орлом, це престижно? Може, вони думають, що Прометей сидів на Бізнес-Олімпі. Чи їм що промоутер, що Прометей? (1, с. 95).

Гумористичний ефект створюється в результаті тих семантичних трансформацій, котрі спостерігаються в номінативних одиницях з розвинутою семантичною структурою при вживанні їх в ролі “значущих” імен, а також в результаті дії контексту. В основі гумористичного смислу лежить як можливість, так і неможливість співвіднесення імені з носієм, напр.: Подзвонив Лев, інвертований на пустелю (1, с. 158). Так автор називає свого товариша-програміста, через одну задачу з його спеціальності, що подається у контексті. У іншій ситуації автор змінює частину цього прізвиська, чим підсилює іронічний ефект: Спали – хто на веранді, хто в недогорілій кімнаті, Лев інвертувався на горище по вузенькій драбині і спав на свіжому сіні, яке сам же й накосив (1, с. 306). Або коли автор говорить про керуючого фірмою, в якій працює головний персонаж роману, називаючи його за улюбленою фразою: А безпосередній наш шеф тутешній, права рука сатани, що захоче, те й зробить. Ми його називаємо “Спок”, бо за кожним словом – “Спокійно”, а то й скорочено: “Спок!” (1, с. 112).

У ряді випадків номінація здійснюється шляхом застосування прізвиська-характеристики, яке ще більше поглиблює створений іронічний ефект. Читач сприймає прізвисько не лише як засіб номінації денотата, а й як засіб його характеристики і оцінки, напр.: Машину вела Гламур. Фактично, це дуже красиво, коли така камея сидить за кермом (1, с. 306). Інший приклад не лише характеризує денотата, а й демонструє зневажливе ставлення автора: Фея презервативів (1, с. 141).

У певних випадках прізвиська містять в собі закладену автором іронію, яка демонструє загальний стан суспільства, напр.: Для малого Тінейджер найбільший авторитет. Він йому скидає на мило різні месиджі, вчить користуватися аською для зв’язку (1, с. 62). Цей хлопець є втіленням сучасного покоління дітей його віку. Інший приклад: Сидить в Інтернеті. Дружина хвилюється. Хтозна, де він там візитує, ще натрапить на якусь Лоліту. Ти ж знаєш, який там конвент (1, с. 98). Так автор поєднав під одним ім’ям жінок легкої поведінки.

У реченні Душа Крещатика – Тоша и Гаррик (1, с. 35) власні назви неукраїнського походження, що мають відтінок фамільярності, вжито автором із метою визначення свого ставлення до подій, що відбуваються в серці України – на Хрещатику: автор, для кого ідеї незалежності України є провідними, визначальними, вболіває над усім, що зветься “своє”, протиставляючи йому чужоземне – культуру, традиції, мову.