2.3. Функції антонімії, синонімії та паронімії у створенні іронії

Витворення іронії можливе через вживання антонімів, синонімів та паронімів, що є певними контрастуючими засобами.

Поняття антонімії трактується О. Селівановою як наявність у двох знаків відношень протилежності. Мовознавець зазначає, що антоніми – “це однорівневі одиниці мови чи мовлення, значення яких перебувають у відношеннях протилежності. За ступенем залежності від контексту антоніми поділяють на контекстуальні, семантична протилежність яких виявляється лише в контексті, та мовні, протилежне значення яких можливе в ізольованому вигляді” [27, с. 33].

Контекстуальні антоніми є засобом створення для такої стилістичної фігури, як антитеза (від гр. аntithesis – протиставлення) – “підкреслене протиставлення протилежних життєвих явищ, понять, почуттів, думок, людських характерів тощо” [27, с. 27]. Напр.: А тут [в Україні] ідеться про долю цілої держави – одні мерзнуть у наметах, а іншим по барабану (1, с. 55); Втім, і тоді, коли ми голодували на граніті, тут же, у цій підземній трубі, бринькала на гітарі всяка шпана (1, с. 35). Через контекстуальні антоніми автор виявляє своє ставлення до патріотів України, протиставляючи їм “байдужих”, “усяку шпану”.

Особливо виразно простежуємо іронію висловлень, у якій йдеться про щось високе, потрібне, значиме, а в результаті – негативний наслідок. Напр.: Проводимо військові навчання, а влучаємо у власні Броварі (1, с. 12), автор іронізує з вищих військових чинів, не компетентних у своїй справі.

Автор протиставляє несумісні у звичайному житті явища, чим підсилює іронічний ефект, напр.: Ми думаємо, що це у нас шляхетна толерантність, а це у нас воляче терпіння (1, с. 131); На жаль, у нашому випадку це різні речі – честь президента і честь України (1, с. 139); Потім, виявляється, що у нас не президент, а директор заводу, що він не може не матюкатися, бо він звик (1, с. 8).

Інший приклад репрезентує лексичні антоніми: Люди вимагають правди – їм сервірують брехню (1, с. 34); Звиродніння окремих амортизоване словм – “всі” (1, с. 30); Широко відомі у вузькому колі (1, с. 50). Автор використовує гру слів для зображення політичної ситуації в країні.

Іронія може виникати між підметом і присудком, які перебувають між собою в антонімічних відношеннях. Напр.: Майбутнє щодня стає минулим (1, с. 11).

Іронія може виражатись на рівні синонімії, що, за лінгвістичною енциклопедією, визначається як наявність однакового чи близького змісту в кількох знаках одного статусу. Лексична синонімія передбачає поділ синонімічних слів на лексичні й контекстуальні. Лексичні диференціюють на стилістичні, семантичні, семантико-стилістичні й абсолютні [27, с. 649].

Важливу роль для творення іронії виконують позитивно забарвлені лексичні синоніми, які в контексті набувають негативної семантики, напр.: У маленького кримсько-татарського народу лідери є, а у такого великого, як наш, самі лише керівники та голови фракцій (1, с. 56), де позитивну оцінку має лексема лідер, а слова керівники, голови фракцій у контексті виконують негативну функцію, хоч поза контекстом вони є синонімами.

Автор використовує як абсолютні синоніми, напр.: Чеченці вб’ють чи не вб’ють, а свої, то вже точно перекатруплять (1, с. 149), так і семантичні, які є найуживанішими, напр.: “Подаруй мені дитинство Україно! ” Точніше було б: віддай (1, с. 149); Така наша українська Феміда – у грецької зав’язані очі, у нашої заплющені (1, с. 298); Із усіх стихійних лих національного масштабу відбулися тільки вибори (1, с. 209); Тоді вони всі вже на одне лице. Тобто на один пуп (1, с. 150). Важливу роль для творення іронії виконують позитивно забарвлені лексичні синоніми, які в контексті набувають негативної семантики, напр.: У маленького кримсько-татарського народу лідери є, а у такого великого, як наш, самі лише керівники та голови фракцій (1, с. 56), де позитивну оцінку має лексема лідер, а слова керівники, голови фракцій у контексті виконують негативну функцію, хоч поза контекстом вони є синонімами.

Ще одним засобом вираження іронії є пароніми. За словником О. Селіванової, “пароніми – це слова або фраземи, що мають часткову звукову подібність і семантичну розбіжність (повну або часткову)” [27, с. 536]. Напр.: Життя це жорстокий ринг. А політика – ранг (1, с. 296); Колись Довженко писав “Україна у вогні”. Пора вже писати “Україна у багні” (1, с. 249). Так автор іронізує над політичною ситуацією, що склалася в Україні та засуджує політиків, для яких найважливішим є кар’єрне зростання.