Висновки

Іронія, поряд із гумором та сатирою, є рівноправною формою складного комізму. Для неї, як і для комічного в цілому, характерні такі ознаки: наявність певного протиріччя; здатність викликати у суб’єкта певну реакцію – сміх; соціальний характер. Особливістю власне іронічного вербального вираження є співіснування прямого смислу та імпліцитного, що суперечить прямому.

Мовознавчий підхід до явища іронії класифікує її на: іронію-слово, іронію-речення, та іронію-текст. Відповідно до цих структур варто виділяти й рівні реалізації іронії. Лексичний та словотвірний, які оперують словом та синтаксичний в структурі речення й тексту.

Літературознавчий погляд на іронію передбачає залучення до засобів її вираження таких явищ як: епітет, порівняння, метафора та перифраз. Їх доцільно маркувати іронічними та розглядати на рівні синтаксису.

Іронія – це відображення прихованого значення, що відрізняється, або є протилежним до явного, мовними засобами (мовна іронія) або ситуаціями твору (екстрамовна іронія). Мовна іронія включає два типи: ситуативна іронія – явний тип іронії, що реалізується у мікро- і макроконтексті, і асоціативна іронія – прихований тип іронії, що реалізується переважно в мегаконтексті. Таке розуміння іронії дало змогу виявити діапазон аналізу мовних засобів її реалізації від лексичного рівня до синтаксичного й текстового, довести, що іронія  – явище значно складніше, глибше й змістовніше.

У самому змісті поняття “іронія” закладено поєднання непоєднуваного: серйозних речей, переважно соціального спрямування, з комічним підтекстом. Природа цього явища диктує найпоширеніші засоби його реалізації.

Активно іронія реалізується на усіх мовних рівнях. На рівні синтаксису іронічний смисл може створюватись через звʼязок із контекстом. Її презентують порівняльні конструкції, синтаксичні транспозиції, іронічні епітети, метафори та перифрази, явища парцеляції й сегментації, та найчастіше, що засвідчує фактичний матеріал, – лексико-синтаксичні алогізми й парадокси. Найбільш уживаними словотвірними засобами реалізації іронії є абревіація та афіксація (афікси з модальною оцінкою).

Природною є поява іронії через прийом енантіосемії. Така реалізація зумовлена актуалізацією усталеного оцінного значення слова, його свідомою трансформацією, що полярно змінює аксіологічну маркованість.

Важливу роль у реалізації іронічного ефекту мають конототивні перетворення. В основі створення іронічних конотацій лежать власне семантичні, антифразисні трансформації мовних засобів у контекстуальних умовах.

На лексичному рівні іронію яскраво виражають явища антонімії: зовнішньої (лексиної та контекстуальної) і внутрішньої (так званої енантіосемії). Контекстуальні антоніми є засобом створення для такої стилістичної фігури, як антитеза. Важливу роль для творення іронії виконують позитивно забарвлені лексичні синоніми, які в контексті набувають негативної семантики. Ще одним засобом вираження іронії є пароніми, які створюють каламбур.

Засобами реалізації іронічної позиції автора є поєднання різних типів лексики (протиставлення високої книжної і зниженої лексики: просторіч, вульгаризмів). Серед лексичних засобів творення комічного переважає оцінна лексика. Досягнення потрібного ефекту найчастіше базується на реалізації образно-семантичного потенціалу лексичних одиниць, що містять інгерентну оцінку. Іронічний ефект постає внаслідок зіткнення узуального та контекстуального значень лексеми. Автор уводить до тексту жаргонну, вульгарну лексику, в якій потенційно закладене сміхове начало через оцінність і контрастування з високою лексикою. Часто знижена лексика актуалізується для самоіронізування та іронічного оцінювання сучасної дійсності.

Важливим засобом творення іронії на лексичному рівні є вживання русизмів, які часто стають своєрідними ключовими словами, що виражають зіткнення різних культур, ідеологій.

Продуктивними репрезентантами іронічного смислу є власні назви (прізвиська персонажів, назви політичних угрупувань та національних свят). Традиційно автори вживають оніми, які у звуковому оформленні, внутрішній формі вже мають комічне забарвлення. Крім того, важливими для комічної оцінки є імена, пов’язані з культурними конотаціями, вони актуалізуються найчастіше в сатиричних та іронічних контекстах, що розкривають мотив національної ідентичності.

Іронія може виражатися через повтор однієї лексеми в різних морфологічних формах. Повтор служить не лише для створення асоціативних зв’язків між окремими відрізками тексту, він експлікує постійність авторської суб’єктивно-оцінної модальності, тим самим підтверджуючи, що нічого випадкового на художньому полотні немає.

Одним із важливих засобів реалізації іронії є авторські неологізми, які є яскравими показниками власного стилю письменника. Серед авторських новотворів багато складних назв, компоненти яких містять виразне оцінне значення. Уживання складних слів-образів, що є замінниками словосполучень, порівняльних зворотів, зумовлене естетичними настановами автора, своєрідністю його творчої манери.

Використання алюзій вельми продуктивне для створення іронічного ефекту, що належить одній структурі шляхом перенесення в іншу структуру, в інший контекст протиставляється в цій новій структурі і таким чином набуває нового сенсу.

Образні індивідуально-авторські епітети, порівняння, метафори та перифрази – конструктивний засіб іронії. Їм властива оказіональність, незвичність у зіставленні предметів чи явищ. Часто ці засоби сполучають взаємопротилежні поняття, створюючи стилістичний прийом алогізму.