9. Архітектура Київської Русі.

Запровадження христ. на Русі мало великий вплив на розвиток кам'яної архітектури. Першою кам'яною ц-ою на Русі вважається Десятинна, побудована у Києві 989 - 996 pp. (на утримання церкви князь Володимир виділив десяту частину своїх доходів). Цікава її історія. Майстрів для будівництва було запрошено з Візантії, оскільки досвіду роботи з каменем вітчизняні зодчі не мали. Відповідно запрошені іноземці не знали місцевих умов, особливостей місцевих ґрунтів, адже завжди будували в горах, де не існувало потреби в міцному фундаменті. За тими ж принципами у 996 р. було завершено будівництво першого оплоту христ. на Русі. Грунт не витримав тиску велет. кам'яної споруди. Подальші реставр. та ремонтні роботи не врятували храму, який швидко перетворився на купу будів. брухту. Ц-ви, побуд. пізніше, були пристос. до місц. умов і переносили випробув. часом зі значно меншими втратами.

З-поміж світських кам. будівель Києва найзнамен. є збудовані Ярославом М. Золоті ворота, які теж завершувалися так званою домовою ц-вою. Ці ворота, реконстр. 1982 p., досі становлять окрасу укр. столиці. Першою світською спорудою з каменю в Києві є палац князя Володимира, зведений наприкінці X -поч. XI ст. Палац збудовано з поєднанням візант. і ранньороманських традицій зодчества.

Оздоблення найчастіше мало характер сюж. малюнків і портретів святих, які черг. із орнам., відповідно до візант. традицій. Всі зобр. мали утв. єдиний текст, що читався, як книга, зліва направо. Храмовий простір поділявся на 3 частини. За вертикаллю верхня част. належала Богові, середня - ангелам, нижча - святителям із людей. Посередником між світами бачилася Божа Матір, котра заступалася за грішне людство перед своїм божеств. Сином. Саме тому цей образ набув великої популярності у давньорус. розписах. Типове зобр. Богоматері - піднятими на рівень голови руками - канон. поза Оранти (Благаючої), оздоблювало завівтарні стіни багатьох храмів К. Р..

Риси самобутнього давньорус. мист. яскраво виявилися у Соф. с-рі в Києві - найвизнач. архітект. споруді К. Р., що збер. до нашого часу. За величчю худ. образу, досконалістю архіт. форм, внутр. оздобленням "руська митрополія", закладена у 1037 p., належить до видатних мист. пам'яток стародавності. За розмірами собор перевищ. візант. храми, його мозаїка мала 177 відтінків, що ств. багатий колоритний ансамбль. Стіни Соф. с-ру мали багато фресок зі сценами мирського життя: полювання на диких звірів, народні гуляння, ігри скоморохів та ін. Соф. с-ру впродовж віків судилося залишатися і непереверш. архіт. шедевром, і, відповідно до задуму Ярослава М., втіленням ідеї дух. і політ. самостійності, а також соборності давньорус. земель. У різні часи споруда храму зазнавала часткової руйнації, а тому перебуд. і оздоб.. Востаннє Софію архіт. модернізовано за гетьмана І. Мазепи, коли собор набув рис поширеного в укр. культурі XVII ст. стилю козацького бароко. Дивом уціліле від руйнацій мозаїчне зобр. Оранти отримало назву "Нерушимої стіни", стало націон. символом вічності народу і його культури.

З кінця XI ст. в архіт. розпоч. новий етап, характерний відмовою від грандіозних форм. Храми стають меншими, але строкатішими в оздобленні, що надало їм своєрідної довершеності й краси. Найпошир. кубічний однокупольний храм. Такого виду споруди буд. в усій державі, але найбільше їх вціліло на землях пн. князівств: Володимирського на Клязьмі, Суздальського, Новгородського. Перлиною таких церков є храм Покрови на Нерлі, закладений 1165 р. З-поміж багатьох укр. однокупольних одні з найцікавіших - соб-р у Володимирі-Волинському, П'ятницька церква у Чернігові.