7. Запровадження християнства у Київській Русі, його вплив на духовну культуру.

Запровадж. християнства на Русі сприяло зміцненню державності, поширенню писемності, ств. визначних пам'яток літ-ри. Під його впливом розвивалися живопис, кам'яна архітектура, музичне мистецтво, розшир. і зміц. культурні зв'язки Русі з Візантією, Болгарією, країнами Зах. Європи. Разом з христ. на східнослов. землях були запроваджені церковний візант. календар, культ "чудотворних" ікон, культ святих.

Христ. внесло позит. зміни у світогляд людей. Якщо в основі політеїст. реліг. вірувань стародавніх слов'ян містився страх перед стихійними силами природи, ворожими і панівними, то христ. плекало надію на порятунок, почуття захоплення навколишнім світом. (Тип світогляду - теоцентризм.)

У процесі пошир. й утвердж. христ. на Русі поступово втрачало візант. форму, вбираючи в себе елементи місцевих слов. звичаїв, ритуалів, естетичних запитів сх. слов'ян. Візант. церковні канони поступово пристосувалися до особливостей давньорус. етносу. Водночас у боротьбі з "поганством" християни знищили безцінні пам'ятки стародавнього язичн. світу, зокрема шедеври дерев'яної скульптури, забороняли старовинні танці, скомороші дійства тощо.

Христ. справило великий вплив на розвиток дух. культури К. Р. З його запровадженням літ-ною мовою на Русі стала церковнослов. мова, створена приблизно за 100 років до врийняття христ. болгарськими просвітителям Кирилом і Мефодієм. З нею пошир. освіта також на Балканах і в Моравії. Коли христ. стало державною релігією К. Р., виникла потреба ознайомити віруючих з Біблією, житіями святих, проповідями, а також з історією христ. та його світоглядом. Першим кроком на шляху створення давньорус. літератури було перенесення з Візантії та Болгарії культової літератури. До літератури-посередниці давньоруські книжники підходили творчо: редагували тексти, вставляли власні зауваження, цитати тощо. До перекладної літ-ри належали: богослужебні книги - Святе Письмо, Тріоді, Октоїхи, Мінеї, Требники тощо; житія святих - агіографи, патерики - збірники коротких розповідей про ченців, аскетів; кормчі книги - пам'ятки церк. права, церковні статути; філософ. твори на зразок "Шестодневу"; історичні хроніки; гомілетика - урочисті "слова" на церковні свята.

8. Розвиток писемності, освіти та літератури в добу Київської Русі.

Виникнення писемності у сх. слов'ян було зумовлене об'єкт. причинами, необхідністю задовольняти потреби у спілкуванні (торговельні, дипломатичні, культурні зв'язки).

Першими значними пам'ятками давньорус. писемності вважаються угоди Русі з Візантією - 911, 945, 971 pp., написані двома мовами - грецькою і руською.

Літературні та археол. джерела засвідчують існування у схід. слов’ян писемності до прийняття христ.: черти і рези (зобр. на побут. речах; як графіті; безсистемні)..

Проникнення христ. на Русь => виникнення у сх. слов’ян письма, якого потреб. держава і церква. Споч. з'яв. глаголиця (осн. теорія походження: ств. Кирилом під час місії до Моравії (863р.)). Глаголиця розповс. в Болгарії, де переробил. з використ. грец. абетки. => кирилиця. Пам’ятки давньорус. письма є на різних предметах та виробах – пряслицях, горщиках, корчагах, голосниках, ливарних формочках тощо. Для записів використ. берестяні грамоти.

Ще "софіївка": на стіні Софії Київ., відкрив Висоцький, усі літери (крім 4-ох) з грец. алфавіту. Подібні написи ХІ – ХІV ст. є на стінах Кирилівської ц-ви, Видубицького монаст., Успенського с-ру Печерського монаст., ц-ви Спаса на Берестові та Золотих воріт. Найдавніше графіті - в Десятинній ц-ві, найбільш. - Борисоглібський с-р в Вишгороді.

Значне поширення грамотності (серед і чоловіків, і жінок) на Русі є наслідком розвитку давньоруської освіти. За часів Володимира В. та Ярослава М. шкільна освіта була важливою сферою загальнодерж. і церковної політики. 988р.: Володимир ств. школу при церк. Св. Василія, згодом при Десят. ц-ві; дочка Всеволода Ярославовича Янка заснув. школу для дівчаток при Андріївському монаст.. Існувала диференціація навч. закладів: палацова школа підвищеного типу (держ. навч. заклад, що утримувався за рахунок князя); школа "ученія кніжного" (для підготовки священиків, виклад. богослов'я, граматика, риторика, спів, історія); світська (приватна) школа домашнього навчання (для купецького та ремісничого міського населення). Вивч. основи письма, читання, арифметику, спів, музику, поетику, риторику, іноземні мови (передусім грецьку і латинську). Вища освіта: філософія і риторика. Центрами освіти були Київ, Новгород, Полоцьк, Чернігів, Галич, Володимир-Суздальський.

Накопиченню знань, обміну інформацією, розвитку шкільництва сприяло заснування при храмах, монастирях та князівських дворах бібліотек. Найвідоміші: книгозбірні Ярослава М., його правнука Миколи-Святоші, волин. князя Володимира Васильковича, ченця Григорія. Книги активно переписувалися і поширювалися на Русі (її книжковий фонд налічував щонайменше 130—140 тис. томів), незважаючи на їх високу ціну (в середньому книга мала ціну бика). Найпошир. - біблійні книги, але пошир. і істор., географ., астрон., юрид., філософ. книги, держ. документи. Пошир. перекладна літ-ра (перекл. Реймське Євангеліє привезла до Фр. Анна). Літописи: "ПМЛ" (Нестор, 1113р.), + списки: Лаврентіївський (1377), Іпатіївський (І пол. 15 ст.); Київський літ-с (описує 1111-1200); Гал.-Вол. л-с (1204-1289). Оригінальна літ-ра: "Слово про закон і благодать" (Іларіон), "Поученіє братії" (Феодосій Печерський), "Ізборники" (1073 і 1076 рр.), "Повчання дітям" (В. Мономах), "Слово о полку Ігоревім" (1185 р.).

Наука: математика - вивч. геометрія, викор. при спорудженні (храмів, будинків); арифметика - у торгівлі, для розрах. в географії, для календарів; астрономія - фіксація небесних явищ, навігація; хімія - виготовл. речовин: смальти, скла, фарб, + для обробки шкіри, хутра; географія - опис Європи, Зах. Росії, Півдня до Інд. океану включно, Середземномор'я, Пн. Африки, Персії, Індії, ..., викор. у купецькій справі, паломництві; медицина - були народні лікарі "лечці", викор. лікар. рослини, "мовниці", лазні, масаж, кровопускання, хірургію, але був опір церкви; відомі лікарі: чернець Печерського монаст. Агапіт, онука В. Мономаха Євпраксія (скл. трактат "Мазі": гігієна тіла, вплив клімату, сон, гігієна матері і дитини, хвороби і лік. рослини).