
- •1 Періодизація історії української культури.
- •2 Культура первісного суспільства
- •3 Трипільська культура іv-ііі тис. До н.Е.
- •4. Кочові народи
- •5. Антична культура міст-держав північного причорномор’я та криму
- •6. Язичницька культура
- •7. Запровадження християнства у Київській Русі, його вплив на духовну культуру.
- •8. Розвиток писемності, освіти та літератури в добу Київської Русі.
- •9. Архітектура Київської Русі.
- •10. Монументальний живопис Русі. Мозаїки. Фрески.
- •11. Розвиток іконопису в 10-12 ст. Київська школа.
- •12. Музична культура та народна творчість Київської Русі
- •13. Галицько-Волинська Русь як культурна спадкоємниця Київської Русі.
- •14. Поширення ідей раннього гуманізму в Україні (Юрій Дрогобич, Павло Русин, Станіслав Оріховський).
- •15. Пересопницьке Євангеліє – визначна пам’ятка староукраїнської мови.
- •Роль Євангелія в офіційному церемоніалі
- •16. Культурно-просвітницька діяльність братських шкіл.
- •17. Розвиток освіти і науки в Україні в 16 – 1 пол.17 ст.
- •18. Розвиток книгодрукування в Україні хvі ст.
- •19. Полемічна література.
- •20. Ренесансний стиль в архітектурі і містобудуванні
- •21. Архітектура і образотворче мистецтво 17 – 1 пол. 18 ст
- •22. Музична культура і театральне мистецтво України епохи Ренесансу.
- •23. Культура Запорізької Січі та її самобутні риси.
- •24. Києво-Могилянська академія –визначний центр освіти і науки.
- •25. Гетьман Іван Мазепа та його роль у розвитку української культури.
- •27. Музична культура і театральне мистецтво другої половини хvіі-хvііі ст.
- •28. Архітектурні пам’ятки доби козацького бороко, рококо, класицизму.
- •29. Образатворче мистецтво у 2 пол. 17 – 18 ст.
- •30. Національно-культурне відродження наприкінці 18 – 1 пол. 19 ст
- •31. Розвиток літератури, театру на музики на поч. Хіх ст.
- •32. Архітектура у першій пол. Хіх ст.
- •33. Образотв. Мист. У першій пол. Хіх ст.
- •34. Кирило-Мефодіївське товариства
- •35. Розвиток культ. В Зх. Укр. Просвіти. Нтш
- •36. Діяльність громад
- •37. Наступ рос. Царизму
- •38.Театральна культура в 2 пол. 19 – на поч. 20 ст
- •39. Микола Лисенко
- •40. Музична культура в 2 пол. 19 – на поч. 20 ст
- •41. 42. Українська архітектура та живопис в 2 пол.19 – на поч 20 ст.
- •Нова українська література
- •Романтизм
- •Реалізм
- •Модернізм
- •44.Укр. Культ. В 1917-20р.
- •45. Політика українізації та її вплив на українську культуру
- •47.Образотворче мистецтво. Школа увікраїнських монументалістів м.Бойчука.
- •48. Лесь Курбас – визначний діяч українського театрального мистецтва.
- •49. Музика у 20-40 рр. Хх ст.
- •50. Кінематограф у 20-30 рр
- •51. “Розстріляне відродження” 20-30-х років хх ст. Та його трагічні наслідки для української культури
- •52. Укр. Культ. В Зх. Укр. В 30 рр.
- •53. Олександр Довженко – основоположник українського кіномистецтва.
- •54. Діячі української культури в еміграції
- •55, 56. Культура Др. Світ. Війни і у післявой. Період. Освіта, наука і мистецтво у післяв. Період
- •57. Шістдесятництво
- •58. Українське кіно
- •59. Укр. Культ. В 60-80 рр. Русифікація.
- •60. Самвидав
- •61. Живопис, скульптура, графіка у 60-80 рр.
- •62. Ліна Костенко
- •64. Культура України в умовах нової соціальної реальності.
62. Ліна Костенко
Лі́на Васи́лівна Косте́нко (* 19 березня 1930, Ржищів, Київська область) — українська письменниця-шістдесятниця, поетеса. Мати Оксани Пахльовської. Лауреат Шевченківської премії (1987), Премії Антоновичів (1989), премії Петрарки (1994).
У радянські часи брала активну участь у дисидентському русі, за що була надовго виключена з літературного процесу. Авторка поетичних збірок «Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), роману у віршах «Маруся Чурай» (1979, Шевченківська премія 1987), поеми «Берестечко» (1999, 2010). 2010 року опублікувала перший прозовий роман «Записки українського самашедшого», що став одним з лідерів продажу серед українських книжок у 2011 році[1].
Почесний професор Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського та Чернівецького університетів.
Відмовилась від звання Героя України[2].
Була однією з перших і найпримітніших у плеяді молодих українських поетів, що виступили на межі 1950—1960-х років. Період так званих «шістдесятників» створив новітні стилі в українській літературі, змусив творити щось нове, атипове, щось авангардне, але, як і завше, безжальне та максимально критичне щодо влади та тодішнього режиму.
Збірки її віршів «Проміння землі» (1957) та «Вітрила» (1958) викликали інтерес читача й критики, а збірка «Мандрівки серця» (1961) не лише закріпила успіх, а й засвідчила справжню творчу зрілість поетеси, поставила її ім'я поміж визначних майстрів української поезії.
На початку 1960-х брала участь у літературних вечорах київського Клубу творчої молоді. Починаючи з 1961, її піддавали критиці за «аполітичність», був знятий з плану знімання фільм за сценарієм Л.Костенко «Дорогою вітрів».
1963 — зняли з друку книжку віршів Л. Костенко «Зоряний інтеґрал», книжку «Княжа гора» зняли з верстки.
У ці роки вірші Л. Костенко публікували журнали в Чехословаччині, газети в Польщі, і лише зрідка — в Україні. Її вірші ходили в «самвидаві».
1965 — Л. Костенко підписала лист-протест проти арештів української інтелігенції. Була присутня на суді над М. Осадчим і М. Зваричевською у Львові. Під час суду над братами Горинями кинула їм квіти. Разом з І.Драчем звернулася до редакції журналу «Жовтень» (тепер «Дзвін») і до львівських письменників з пропозицією виступити на захист заарештованих. Письменники не зважилися на протест, але подали в суд клопотання з проханням передати на поруки Б. Гориня як наймолодшого з заарештованих. Усе це не вплинуло на перебіг судів, але мало величезне моральне значення.
1973 — потрапила до «чорних списків», складених секретарем ЦК КПУ з ідеології В.Маланчуком. Лише 1977 року, після відходу В. Маланчука, вийшла збірка віршів «Над берегами вічної ріки», а 1979-го, за спеціальною постановою Президії СПУ, — історичний роман у віршах «Маруся Чурай», що пролежав без руху 6 років. За нього поетеса 1987 року була удостоєна Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка.[3]
Перу Л. Костенко також належать збірки поезій «Неповторність» (1980) і «Сад нетанучих скульптур» (1987), збірка віршів для дітей «Бузиновий цар» (1987).
Поема «Берестечко» з ілюстраціями Георгія Якутовича, видана видавництвом «Либідь» 2010 року, мала загальний тираж 14 тис. примірників, а збірка «Гіацинтове сонце», впорядкована Ольгою Богомолець, розійшлася тиражем 5 тис. прим.; на додруковування додаткового тиражу, за словами директора видавництва Олени Бойко, упорядниця згоди не дала.[4]
2010 року вийшов перший роман Л.Костенко — «Записки українського самашедшого».[5],[6]. Роман викликав великий ажіотаж і тимчасову його нестачу в книгарнях.[7]
У лютому 2011 року вийшла поетична збірка Л.Костенко «Річка Геракліта», куди ввійшли раніше написані вірші та 50 нових поезій.
63. Муз. кул-ра і укр.. театр у 1960-1980рр
ТЕАТР. Пожвавлення в національно-культурному житті активізувало інтерес сусп-ва до театрального мисс-ва. В Україні в 1965 р. працювало 60 театрів, які протягом року відвідували близько 15,5 млн глядачів. Протягом 1958—1965 pp. к-ть глядачів у театрах республіки збільшилася з 14,3 до 15,5 млн на рік.
У співдружності з театрами плідно працюють українські драматурги. Лише за вказаний період у театрах поставлено 100 їхніх п'єс. Схвалення громадськості дістали вистави "Фауст і смерть" О. Левади, "Веселка" М. Зарудного, "Нащадки запорожців" О. Довженка, "Де твоє серце" О. Коломійця та ін.
У наступні роки загострилась боротьба КПРС проти "інакомислячих", посилився контроль за репертуарною політикою, перевага надавалася виробничій тематиці, яка хвилею прокотилась по всіх театрах Союзу. Обов'язковим став позитивний герой, який згодом перетворився на заяложений штамп.
Театр шукав можливості знайти свою стежку у розмаїтому мистецькому житті. На укр. сцені плідно працювали режисери С. Сміян, А. Скибенко, О. Король, В. Афанасьев, О. Беляцький, І. Равицький, В. Загоруйко, В. Козьменко-Делінде, М. Шейко. Високохудожні образи створювали актори Н. Ужвій, В. Дальський, В. Добровольський, О. Кусенко, А. Роговцева, Д. Гнатюк, А. Солов'яненко, А. Мокренко, М. Кондратюк, Є. Мірошниченко, їхній внесок був помітний не лише в Україні, а й на сценах інших держав, де вони з успіхом гастролювали.
МУЗИКА.Плідною була творчість композиторів старшого покоління, її збагачувала авангардна музика композиторів-шістдесятників Л. Грабовського, В. Годзяцького, В. Сильвестрова, В. Загоруєва. Розвиток української музики характеризувався збагаченням усіх її жанрів, зокрема великої музичної форми. Увагу глядачів привернули опери "Арсенал", "Тарас Шевченко" Г. Майбороди, "Назар Стодоля" К. Домінчина, "Украдене щастя" Ю. Мейтуса, балети "Чорне золото" В. Гомоляки, "Тіні забутих предків" В. Кирейка та ін.
Свідченням успішного розвитку укр. музики стали симфонічні твори. Композитори відображали в них актуальні проблеми сучасності Це Друга симфонія Б. Яровинського, цикл "Батьківщина" М. Дремлюги, сюїта "Король Лір" Г. Майбороди, симфонічні композиції Л. Колодуба, В. Губаренка, Я. Лапинського.
Людиною великого таланту і музичного чуття був В. Івасюк — молодий композитор, уродженець Буковини. Він мав хист і до музики, і до поезії, складав віршовані тексти для своїх музичних творів. Його пісні "Я піду в далекі гори" (1968), "Червона рута" (1969), "Водограй" (1969) були популярні в Україні та за її межами. Пісня "Червона рута" дала назву фестивалю української пісні та музики, який з 1989 р. регулярно проводиться в різних містах України.
Нових барв набула в 70—80-ті роки музика Л. Дичко, І. Шамо, М. Скорика, Є. Станковича. Широкою популярністю користувалися виконавці масової естрадної пісні С. Ротару, В. Зінкевич, Н. Яремчук.
Пропаганді музичної творчості укр. народу сприяла дія-ть таких художніх колективів, як Державний симфонічний оркестр України, капели "Думка", "Трембіта", Український народний хор, Закарпатський народний хор, вокальне тріо сестер Байко, квартет ім. М. Лисенка та багато інших.