61. Живопис, скульптура, графіка у 60-80 рр.

Початок 1960-х років характеризується новими ідейно-творчими тенденціями. Ці тенденції розвивали і стверджували художники, які вперше виступили на 1950-60-х роках. Основний пафос мистецтва цього мистецтва в переломний період - прагнення звільнитися від штампів у підході до сучасності, бажання покінчити з парадністю, помпезним зображенням дійсності, показати безпосередній контакт з реальністю замість умоглядної ілюстрування. Художники бажали активно переживати мистецтво, а не створювати розповідь про подію. Ці автори переживали "звичайне", "повсякденне" в романтичному аспекті, створювали узагальнений і піднесений образ повсякденності. Їм була властива пряма, публіцистична, "ораторська" зверненість до глядача, якого закликали разом з художником оцінювати явища і події життя "відповідально і громадянськи" ^[42].

Новим принципів художнього та цивільного світосприйняття відповідали і нові професійні пошуки. Кожен з видів мистецтва шукав метод поглибленої розробки специфіки виразності, властивої даному жанру. Автори намагалися збільшити пластичну активність форми заради емоційно-смислової ідейно-образної наповненості, динамічності та лапідарності художньої мови.

Національні школи мали спільні громадянські і творчі устремління. "У творчості художників всіх республік новий рух стверджувало принцип образної інтерпретації дійсності: безкомпромісність, сувора безсторонні, підкреслений драматизм в підході до життєвих явищ" ^[43] - що пізніше отримає найменування суворий стиль.

У радянській живопису крім суворого стилю були й інші напрямки. Багато художників молодого покоління воліли дотримуватися іншим традиціям, тяжіючи до мальовничому імпресіонізму і безпосередньому сприйняттю натури.

Українська художниця Тетяна Яблонська, раніше прихильна імпресіонізму, звернулася до народних традицій - лубка, іграшці, вивісці. Її картина "Літо" (1967) пройнятий наївним подивом красою світу.

Ці ж тенденції монументалізації образу, які простежуються в живописі цих двадцяти років, втілюються і в монументального живопису. Даний жанр в цей період широко розповсюдився - завдяки розвитку будівництва та можливостям самої монументального живопису.

Художники відроджували всі можливі варіанти монументального живопису, а також вводили в ужиток нові можливості. Їм було цікаво поєднати живопис з архітектурою, виявляючи сутність будівель.

Скульптура в післявоєнний час розвивалася в рамках теми героїзму воїнів і жертв ВВВ. Центральне місце зайняв пам'ятник-ансамбль, меморіал. Саме комплексний архітектурно-скульптурний тип пам'ятника найкраще підходив до вираження теми перемоги над смертю, гуманізму. Крім того, чим більше поколінь проходить, тим більш важливим стає образний характер пам'ятника ^[49].

Пам'ятники ставилися по всьому світу. Меморіальні комплекси створювалися в колишніх таборах ( Освенцимі, Бухенвальді, Заксенхаузені, Майданеку,Маутхаузене, Равенсбрюці), місцях битв. Комплекси ставилися в СРСР і за кордоном.

У скульптурі 1960-70-х років майстра станкової скульптури відігравали важливу роль. Для їх нового покоління, як і для живописців, головним завданням було звільнитися від образних штампів і стереотипів, парадно-помпезного ілюстрування. Темою стало життя в драматичних колізіях. Розвиток нових світоглядних тенденцій супроводжувалося новими пошуками виразного мови ^[51].

Взагалі, скульпторів, які виступили в кінці 1950-початку 1960-х роках, протягом усього їхнього життя характеризувало "наполегливе прагнення формулювати в образах мистецтва глибокі духовно-естетичні цінності, відповідні багатим духовним життя сучасної людини" ^[51].

У 1960-і роки графіка знову вийшла на перший план через свою мобільність сюжетів і тиражування. Широко поширився естамп - за смаковими міркувань і через ускладнення потреб ^[52].

У графічному мистецтві з'явилася нова якість - унікальний образ, особистісне начало. Воно було викликане прагненням до всеосяжної глибині аналізу духовних процесів у житті сучасної людини. Ця обставина викликала спад інтересу до естампи, зниження його популярності. Художники йдуть від естампа до малюнка, акварелі, темпера. Розвиток авторських технік - свідоцтво ускладнення образного ладу в творчості того чи іншого художника ^[52].

У 2-й пол. 1960-х років графіка, як і все радянське мистецтво того часу, проявляє інтерес до метафоричної багатошаровості образу.

Успішно розвивається книжкова ілюстрація - зусиллями художників всіх поколінь. оступово все більший інтерес графіки проявляють не просто до ілюстрації, але і до проблем оформлення книги в цілому. З'явилися художники, цілеспрямовано займаються цим комплексом, що наближаються до професії дизайнерів, майстрів-оформлювачів, поліграфістів. Це викликано посиленням промислової естетики, індустріального дизайну ^[52].