57. Шістдесятництво

Шістдеся́тники —назва нової генерації (покоління) радянської та української національної інтелігенції, що ввійшла у культуру та політику вСРСР в другій пол..1950-х —у період тимчасового послаблення комуністично-більшовицького тоталітаризму та хрущовської «відлиги» і найповніше себе творчо виявила на початку та в середині 1960-х років (звідси й назва). Шістдесятники виступали на захист національної мови і культури, свободи художньої творчості.

Основу руху шістдесятників склали письменники Іван Драч, Микола Вінграновський, В.Дрозд, Гр.Тютюнник, Б.Олійник, В.Дончик, Василь Симоненко, Микола Холодний,Ліна Костенко, В. Шевчук, Є. Гуцало, художники Алла Горська, Віктор Зарецький, Борис Чичибабін, літературні критики Іван Дзюба, Євген Сверстюк, режисер Лесь Танюк, кінорежисери Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, перекладачі Григорій Кочур, Микола Лукаш та інші.

Шістдесятники розвинули активну культурницьку дія-ть, яка виходила за межі офіціозу: влаштовували неформальні літературні читання та художні виставки, вечори пам'яті репресованих митців, ставили замовчувані театральні п'єси, складали петиції на захист української культури. Організовані у 1960 р. Клуб творчої молоді в Києві та в 1962 р. клуб «Пролісок» у Львові стали справжніми осередками альтернативної національної культури.

Українські митці-шістдесятники своїми творами і активною громадською дія-тю намагалися відроджувати національну свідомість, боролися за збереження укр.мови та культури, сприяли демократизації суспільно-політичного життя в республіці. На початку 1960 років діяли клуби творчої молоді — київський «Супутник» (голова — Л.Танюк) і львівський «Пролісок» (голова — М. Косів), які стали центрами громадської дія-сті шістдесятників. Із 1963 розпочалася хвиля ідеологічних звинувачень на адресу Шістдесятників, насамперед у націоналізмі. Влада розгорнула кампанію цькування Шістдесятників у пресі, на засіданнях спілок та різноманітних зібраннях. Забороняли і розганяли літературно-мистецькі зустрічі та творчі вечори Шістдесятників, закривали клуби творчої молоді. Поступово більшість шістдесятників була позбавлена можливості видавати свої твори, їх звільняли з роботи, проти них влаштовувалися провокації.

58. Українське кіно

Перші фільми на Укр. були показані незабаром після винаходу кінематографа братами Люм'єр (1895). Регулярне виробн. фільмів почалося з 1907 р. (Київ, Одеса, Харків, Катеринослав). Ств. хронікально-докум. стрічки, екраніз. театр. спектаклі («Наталка-Полтавка», «Б. Хмельницький») за участі акторів укр. театру. В Одесі та інших містах з'явилися приватні кіноательє.

У 20-30-ті роки ХХ ст. укр. кіномист. розвивалося в умовах націоналізування всіх кінопідпр.. У 1919-1921 рр. з'яв. понад 50 агітфільмів: «Все для фронту», «Два світи» та ін. Тоді ж з'яв. укр. наук.-популярне кіно (сільськогосп. та санітарно-просвітницькі фільми тощо). Почалося виробн. худ. фільмів. Була реорганізована Одеська кінофабр., а в середині 20-х рр. почалася підготовка до буд. нової великої кінофабр. в Києві.

Біля витоків укр. радян. кіно стояли укр. і рос. режисери, письм., актори, оператори, художники: Довженко, Тасін, Кричевський, Бажан, Яновський, Ужвій та ін. Укр. кінемат. був змушений утвердж. партійні принципи в показі як подій сучасності, так і минулого («Шведський сірник» та «Історія Першого травня»). Розпоч. процес оновлення кіномист.. Проте у ряді фільмів нова тематика виражалася в старих формах: «Привид бродить по Європі», «Укразія», «Трипільська трагедія» та ін. Зміцнювалися реаліст. тенденції. Видатною подією укр. кіно було оголошення ств. фільмів «Звенигора» і «Арсенал» режисером О. Довженко, який став одним з найкр. майстрів радян. і світ. кінематографу. Його фільм «Земля» (оспівування життя укр. села)  названо у числі 12 найкр. кінокартин усіх часів і народів.

Поступово затверджувався метод так званого «соц. реалізму». З освоєнням звукового кіно ще більш зріс інтерес до фільмів, глибоко розкриваються характери, особливо сучасників. В укр. кіно знімалися актори Ужвій, Масоха, Мордвинов, Андрєєв та ін.

Під час Вел. Вітч. війни укр. студії були евак. в глибокий тил, значна частина кінодіячів пішла на фронт. Однак і в ці роки були ств. фільми: «Битва за нашу Рад. Укр.» (1943 ) і «Перемога на Правобережній Укр.» (1945) Довженка та Ю. Солнцевої, «Партизани в степах Укр.» (1943) Савченко та ін.

У післявоєнні роки укр. кінемат. швидко подолав завдану йому шкоду. Фільми: «Подвиг розвідника», «Третій удар», «Тарас Шевченко». Після смерті Довженка його дружина Солнцева пост. на кіностудії «Мосфільм» ряд фільмів за його сценаріями, а Київ. кіностудії в 1957 р. присвоєно ім'я Довженка. У 1950-60 рр. здійснені екраніз. творів М. Горького, І. Франка, М. Коцюбинського, В. Стефаника, О. Кобилянської, Карпенка-Карого.

Велися художні пошуки, напр. на розширення тематики, жанрове розмаїття і стильове збагачення укр. кіно. З кінця 50-х рр. все більше місце починають знімати фільми, що розкривають процеси соціал. дійсності. Ставилися фільми про рад. людину, героїко-пригодн. картини, кінокомедії, істор. фільми: «Весна на Зарічній вулиці», «НП - Надзвичайна подія» і «Іванна», «Серед добрих людей», «Три доби після безсмертя», «Перевірено - мін немає», «Повість про жінку», « Їх знали тільки в обличчя», «Білий птах з чорною ознакою» і «Свято печеної картоплі» та ін. Найбільш значні фільми 70 -х рр.: «Сім'я Коцюбинських», трилогія «Дума про Ковпака», «В бій ідуть самі "старі"», «До останньої хвилини», «Женці». В укр. кінематограф прийшли молоді режисери, оператори, актори, художники, активно розвив. виробництво телефільмів.

У 80-ті роки ств. такі значні кінотвори, як «Вавилон ХХ», «Від Бугу до Вісли», «Розповіді про кохання», «Лісова пісня. Мавка», «Високий перевал», «Ярослав Мудрий ». Великий внесок у розв. укр. кіно внесли письменники, сценаристи О. Корнійчук, О. Гончар, М. Стельмах, М. Рибак, В. Земляк.

Мультиплік. кіно існує в Укр. з 1927 р. У післявоєнні роки при кіностудії «Київнаукфільм» організ. творче об'єднання художньої мультиплікації.

Сергій Параджанов - вірменський і укр. кінорежисер, лауреат Держ. премії України ім. Т. Шевченка (1991, посмертно). В Україні створив фільми «Наталія Ужвій», «Золоті руки», «Думка», «Перший хлопець», «Українська рапсодія», «Квітка на камені». Екранізував повість М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» (фільм отримав 39 міжнар. нагород, 28 призів на кінофестивалях у 21 країні).

Юрій Іллєнко - укр.кінооператор («Тіні забутих предків»), кінорежисер, сценарист («Мріяти і жити», «Лісова пісня» — всього 47 кіносценаріїв), лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка. Як режисер поставив стрічки: «Криниця для спраглих», «Вечір на Івана Купала», «Білий птах з чорною ознакою» (відбіркова премія «Срібні сирени», МКФ, Соренто, Італія), «Лісова пісня. Мавка», «Легенда про княгиню Ольгу», «Лебедине озеро. Зона» «Сергій Параджанов. Партитура Христа до-мажор», «Молитва за гетьмана Мазепу» та ін.

Іван Миколайчук - укр. кіноактор, кінорежисер, сценарист.  Шевченківську премію отримав посмертно. Фільмографія: "Сон" (Тарас Шевченко); "Тіні забутих предків" (Іван Палійчук), "Камінний хрест", "Білий птах з чорною ознакою" (сценарист, актор); "Захар Беркут", "Пропала грамота", "Мріяти і жити" (сценарист), "Вавілон ХХ" (актор, композитор, режисер, сценарист), "Лісова пісня. Мавка", "Така пізня, така тепла осінь" (актор, режисер, сценарист), "Легенда про княгиню Ольгу", тощо.