54. Діячі української культури в еміграції

Невід'ємною складовою частиною процесу національно-культурного відродження є творчість представників укр. еміграції.

Високохудожню спадщину залишив відомий поет, есеїст, критик і публіцист Є. Маланюк. Поразку УНР він сприйняв як національну трагедію. Митець звертається до визначення ролі національне свідомої особистості в українській історії, його поезія сповнена історико-філософ. роздумів про долю народу, призначення людини. У вірші «Доба» (1940 р.) поет наголошує, що запорукою відродження Укр. є активність і наполегливість народу, вміння не тільки досягти, а й зберегти свободу. Певний час Є. Маланюк перебував під впливом ідеології імморалізму (виховання укр. нації в дусі культу сильної людини). Але творчість митця не вкладається в жодні штучні ідеологічні рамки. Є. Маланюк органічно синтезував необарокові та неоромантичні форми в єдності неокласичної поетики. За своїм змістом його творчість споріднена з гуманіст. ідеями І. Франка та М. Хвильового. Є. Маланюк є також автором оригінальних есе, присвячених філософії укр. культури.

Між укр. та світовою культурою будував мости С. Гординський - поет, перекладач, худ., мистецтвознавець. С. Гординський здобув освіту у Львівському універі, навчався в Академії Мистецтв у Берліні та академії Р. Жульєна в Парижі. Великий знавець укр. поетики і мови, він написав ряд поетичних збірок, прикметних своєю класичною формою, здійснив один з найкращих переспівів «Слова о полку Ігоревім». С. Гординськнй перекладав вірші Горація, Овідія, В. Гюго. Дж. Байрона, Е. По, Й. В. Гете тощо. Його перу належать цікаві статті про Т. Шевченка як художника, про укр. іконопис тощо. Відомий С. Гординський і як талановитий живописець (був учнем С. Новаківського), графік, організатор мистецького життя й мистецьких виставок.

Серед письменників, які викривали тоталітарну систему нищення особистості, був І. Багряний. Він навчався у Київському худ. інституті, належав до літ. об'єднання «Марс». Був репресований 1932 р., а 1945 р. емігрував за кордон. Його романи «Звіролови» (1944 р., перевид. 1947 р. під н. «Тигролови») і «Сад Гетсиманський» (1950 р.) розкрили перед світом націон. трагедію поневоленого в центрі Європи народу. Твори написані на документальному матеріалі і особистих переживаннях автора, їм притаманний глибокий філос.-худ. аналіз моральних засад антилюдяної державної політики.

Світового визнання набула творчість скульптура О. Архипенка, який 1908 р. емігрував у Францію; він розвивав скульптурну пластику XX ст. («Ступаюча жінка», «Постать»). Серед відомих укр. скульпторів слід згадати М. Черешньовського, що ств. пам'ятники Л. Українці в Клівленді (США) й Торонто (Канада); Л. Молодожанина, автора пам'ятників Т. Шевченкові у Вашінгтоні (1964 р.) та Буенос-Айресі (1971 р.).

Світовим визнанням кооистується творча спадщина графіка, живописця, мистецтвознавця Я. Гніздовського, який з 1949 р. жив у США. Широко відомі його графічні твори - «Соняшник» (1962 р.), портрет М. Скрипника (1971 р.), живописні - «Пшеничний лан» (1960 р.), «Селянський хліб» (1981 р.) та ін.

У розвиток музичної культури значний внесок зробив композитор А. Рудницький (1902—1975 рр.). У його творчій спадщині - опери «Довбуш» (1938 р.), «Анна Ярославна» (1967 р.). «Княгиня Ольга» (1968 р.), кантати, симфонії, йому належать теоретичні праці «Українська музика» (1963 р.)

З усіх форм культурного розвитку поза кордонами Укр. найбільш успішно та творчо проявила себе укр. вища школа, яка за умов денаціоналізації на Батьківщині виконувала важке завдання виховання націон. інтелект. кадрів, які могли б зберегти націон. традицію та продовжити розбудову укр. культури. Першою укр. вищою школою за кордоном став заснований у Відні (1921 р.) Укр. Вільний Універ. Його засновником був Союз Укр. Журналістів і письменників, а співзасн. - М. Грушевський та С. Дністрянський. Восени 1921 р. універ був перенесений у Прагу, де існ. до 1939 р., а після 2ої світ. війни відновив діяльність у Мюнхені. Другою за часом заснування (1922 р.) була Укр. Господарська Академія в Подєбрадах (Чехословаччина). Вона мала 3 факультети: агрономічно-лісовий, економічно-кооперативний, інженерний. У проф.-виклад. персоналі було 90 осіб, студентів - 600. У 1932 р. на цій базі було створено Укр. Технічно-Господарський Інститут заочного навчання, його ректором став Б.Іваницький, а пізніше відомий економіст Б. Мартос. В 20-30-х роках в Празі працював Укр. Високий Педаг. Інститут ім. М. Драгоманова, в якому готували вчителів для поч. шкіл та позашк. освіти. У 1923 р. група проф. філософ. факультету Укр. вільного універу заснували Укр. Історико-філологічне Тов-во. У 1938 р. воно мало 53 члени, які займались наук. дослідженням історії Укр., історіографії, воєнної історії, історії освіти, права, етнографії, економіки, археології, класичної філології.

Важливим культурним центром укр. еміграції був Укр. наук. інститут в Берліні (1926 р). Першим ректором був укр. історик Д. Дорошенко. При інституті працювали видатні українські науковці: історики С. Томашівський, Д. Олянчин, В. Кучабський, літературознавці Б. Лепкий, М. Гнатишак, філософ Д. Чижевський та ін.

Після 2ої світ. війни центр наук.-культ. життя укр. діаспори переміщується в Канаду та США. Завдяки активній діяльності укр. громади вже у 1945 р. у Саскатунському університеті (Канада) було запроваджено викладання укр. мови, літератури, історії. Нині, за свідченням директора Канадського інституту укр. студій при Аль-бертському університеті Б. Кравченка, українознавчі програми запров. в 12 універах Канади.