41. 42. Українська архітектура та живопис в 2 пол.19 – на поч 20 ст.

Розвиток архітектури в Україні у першій половині ХІХ ст. здійснювався у стилі класицизму, який сполучав у собі геометричну чіткість зі статичністю, раціональність з формами античності. Домінуючого значення у цей період набуває забудова міст. Кожна епоха залишає слід в історії міста. Міста періоду феодалізму і переходу до капіталістичного способу виробництва були центрами економічного життя, розвитку продуктивних сил, виробничої техніки, вони впливали на формування ринків, на тодішнє село, у них зароджувалися нові суспільнополітичні ідеї. Українські міста і містечка кінця ХVIII-початку ХІХ ст. як центри полків, сотень, повітів, намісництв, губерній тощо, як правило, виконували не лише адміністративні, а й економічні та оборонні функції. За розробленими проектами забудовувалися нові міста, торговельні й військові порти на Чорноморському узбережжі — Херсон (1778 р.), Севастополь (1784 р.), Миколаїв (1788 р.), Одеса (1794 р.); змінювалися старі центри адміністративного управління — Київ, Чернігів, Полтава, Харків та ін. В основу містобудування цього часу були покладені регулярне планування, сполучення міської забудови з природними елементами, ансамблевість центральних площ, на яких розміщувалися офіційні установи. На формування архітектурного обличчя міст певною мірою вплинуло будівництво приміщень торговельного призначення — Контрактовий дім у Києві (архітектор В. Гесте), гостинні двори у Білій церкві й у Києві (архітектори А. Руска і А. Меленський). У південних містах — Одесі, Миколаєві, Херсоні — поширився тип багатоповерхового галерейного будинку, який відповідав місцевим кліматичним умовам. Із розвитком світського мистецтва почалося будівництво спеціальних театральних приміщень. Першими стали Міський театр у Києві (1804-1806 рр., архітектор А. Меленський), театр в Одесі (1809 р.), побудований за проектом архітектора Ж.Тома де Томона. Авторами проектів в основному були французькі та італійські архітектори. У 1837-1842 рр. були побудовані сходи, які ведуть з Одеського порту на Приморський бульвар. Двісті сходів ведуть до напівкруглої площі, на якій знаходиться пам’ятник Ришельє, виконаний скульптором І. Мартосом. З’являються будови з визначеною архітектурною своєрідністю – монументальні фасади, підкреслені колонадою античних ордерів, нова планувальна система з широкими коридорами з одно- або двостороннім розміщенням приміщень. Такими були: корпус Київської академії (1822-1825 рр., архітектор А.Меленський), інститути шляхетних дівчат у Полтаві та Києві (1832, 1832-1842 рр., архітектор В. Беретті), університет у Києві (1837-1842 рр., архітектор В. Беретті). У 1850-х роках його сином А.В. Беретті були споруджені пансіон Левашової, де нині знаходиться Президія Академії наук України і приміщення Першої гімназії, яке зараз належить університету. Класицизм, який був офіційним стилем, виражав високий громадянський пафос, патріотичні настрої. Це знайшло вираження у монументальній скульптурі. У 1802-1808 рр. у Києві архітектором А. Меленським був побудований пам’ятник на честь повернення місту магдебурзького права; у 1805-1809 рр. — Колона Слави у Полтаві архітектором Ж. Тома де Томон; у 1823-1828 рр. – вже згаданий пам’ятник Ришельє в Одесі. У садово-парковому мистецтві спостерігається перехід від регулярного планування, так званих «французьких парків», до ландшафтних (англійських) парків — паркові ансамблі «Софіївка» на Черкащині (1796-1805 рр.), «Александрія» у Білій Церкві (кінець XVIII ст.) та ін. На західних українських землях класицизм в архітектурі почав затверджуватися ще наприкінці ХVІІІ ст. Композиції будівель стали менш суворими, з широким використанням аркад і барельєфів. Такими є деякі будівлі у Львові, зведені цього часу, зокрема, Міський театр (1837-1842 рр., архітектори І. Зальцман і Л. Пихль), ратуша (1827-1835 рр., архітектори І. Маркль і Ф. Трешер). З формуванням капіталістичних відносин загострюються класові суперечності і в таких умовах релігія посилює свій вплив на народ. Цього часу знову розгортається будівництво культових споруд, архітектура яких зазнала суттєвих змін. Споруджуються великі міські собори з простими прямокутними формами, з одним одноярусним верхом, що увінчувався сферичним куполом. Обов’язковими ознаками храму стали колонні портики. Серед міських церков у стилі класицизму домінували хрестово-купольні або круглі храми з трапезною і дзвіницею. 1801 р. вийшла заборона Синоду на будівництво церков у «малоросійському стилі». У зв’язку з цим спорудження дерев’яних храмів скоротилося, за винятком західноукраїнських земель, де все ще зберігалася місцева традиція. У 30-40-х роках ХІХ ст. класицизм занепадає, вироджуючись у сухий казармений стиль з елементами еклектизму. Друга половина ХІХ ст. характеризується подальшим розвитком капіталізму, що суттєво відобразилось на архітектурі. Це були роки занепаду архітектури. Еклектика, наслідування, відсутність смаку — це характерні риси архітектури цього часу. На одній і тій же будові можна побачити поряд колони і капітелі різних епох і стилів. Готика уживається поряд з класицизмом, а Ренесанс — з псевдовізантійськими формами. Творчість Т.Г. Шевченка становить новий етап в історії українського образотворчого мистецтва. Відкидаючи гасло «мистецтво для мистецтва», лідери цього руху вважали, що мистецтво повинне слугувати громадянським ідеалам. У 70-х роках у межах цих ідей з’являється Товариство пересувних художніх виставок. Ідеї російських та українських демократів, діяльність Товариства, у складі якого було багато й українських художників, обумовили піднесення художнього життя в Україні.

43. Укр. літ. в ХІХ - поч. ХХ ст.

Українська література — література, написана українською мовою або українськими письменниками. Українська література мала важкий розвиток через постійне іноземне панування над українськими землями. В деякі періоди використання української мови навіть було заборонено до друку. Однак, незважаючи на численні репресії, Україна має багату літературну спадщину, яку створила велика кількість відомих авторів.