40. Музична культура в 2 пол. 19 – на поч. 20 ст

Наприкінці ХІХ ст. поряд із драматичним репертуаром в українському театрі набуває поширення і репертуар музичний. У культурі українського народу музиці належить одне із основних місць. Українська народна пісня за всіх часів своєю магічною силою захоплювала дослідників. Українську пісенність досліджували М. Костомаров, П. Куліш, М. Драгоманов, Т. Шевченко. Українські мелодії використовували у своїй творчості російські композитори Глинка, Драгомижський, Мусоргський. На українські теми писали П. Чайковський, С. Рахманінов, М. Римський-Корсаков. У першій половині ХІХ ст. українська музична культура зазнає романтичних впливів. Романтизм у музиці позначений глибоким проникненням у внутрішній світ людини, широким використанням фольклору.

Незабутню сторінку в історію української музики вписав С.С. Гулак-Артемовський – славетний співак і обдарований композитор, актор оперних театрів Петербурга і Москви, вихованець М. Глинки і друг Т. Шевченка. Найбільша заслуга композитора полягає у створенні першої української опери «Запорожець за Дунаєм«. У цій опері вперше на повну силу зазвучали українські народні мелодії і саме це визначило творові видатне місце в історії національної музичної культури. На західних українських землях народна музика пробивала собі шлях у широкий світ професійного мистецтва дещо повільніше, долаючи численні труднощі. Перші західноукраїнські композитори були здебільшого вихідцями з середовища духівництва, виховувалися у духовних навчальних закладах, їх музична освіта не сягала за межі знань канонічних творів для церковного вжитку. У 20-х роках ХІХ ст. у Перемишлі при дворі єпископа І. Снігуровича був заснований постійний церковний хор, в основу якого покладені твори Бортнянського. Саме з цього хору вийшли композитори М. Вербицький і І. Лаврівський. Вони писали церковну музику, твори для хору, музику до театральних вистав. Саме М. Вербицький є автором музики до поезії П. Чубинського «Ще не вмерла Україна» і «Заповіту» Т. Шевченка. На шляху становлення української музичної культури її творці домоглися помітних успіхів, але для того щоб вона могла стати врівень з кращими світовими зразками, потрібно було з’явитися справжньому генієві, людині, здатної піднести національну му зику до вершин високого мистецтва. Таку роль в Україні виконав Микола Васильович Лисенко — великий композитор, основоположник української класичної музики. Своєю багатогранною діяльністю М.В. Лисенко зробив для українського народу те, що зробив для російського народу Глинка, для Норвегії Гріг, для Польщі Шопен, для Фінляндії Сібеліус, — підніс українську професійну музику до рівня світового мистецтва. М.Лисенко блискуче знав творчість багатьох великих митців світового музичного мистецтва, користувався їх технікою, але ніколи у власній творчості не відривався від народного грунту. Саме це й дало йому можливість посісти гідне місце у світовій музичній культурі. Творчість М. Лисенка становить цілу епоху в музичному житті України, своїми засобами вона слугувала високій меті утвердження української культури як рівноправної серед європейських культур. Композиторська діяльність М. Лисенка розгорталася у зв’язку з розвитком українського театру, з діяльністю драматичних, хорових і музичних труп, ансамблів, гуртків. До М. Лисенка ніхто з українських композиторів не проник так глибоко в розуміння самобутньої краси, багатства народної пісні й музики. Він невтомно збирав, вивчав, обробляв народні пісні, на теми народних казок створив дитячі опери. М. Лисенко пропагував народну музику, був захоплений народними думами. Протягом усієї композиторської діяльності Лисенко постійно звертався до творчості Шевченка. Він написав музику більш ніж на 80 поетичних творів Кобзаря. Своєрідним апофеозом всієї музичної Шевченкіани композитора є п’ята частина кантати «Радуйся, ниво неполитая» — «Оживуть степи, озера», в якій геніальна прозорливість поета, мрія про світле майбутнє свого народу звучить як урочистий гімн вільній людині праці. Численні хори, дуети, тріо, сюїти, кантати створив М. Лисенко на тексти українських поетів — Є. Гребінки, С. Руданського, П. Куліша, М. Старицького, І. Франка, Лесі Українки та багатьох інших. В особі цього композитора українська література має свого найбільшого музичного інтерпретатора. Помітне місце у музичній діяльності композитора посіла творчість М.Гоголя. Серед музичних шедеврів М. Лисенка опери «Різдвяна ніч», «Утоплена», музична драма «Тарас Бульба». Цілий ряд поетичних шедеврів зарубіжної класики (Г. Гейне, А. Міцкевича С. Надсона) назавжди увійшли у скарбницю української культури завдяки музиці Лисенка, написаній на ці твори. Крім того, протягом усього творчого життя композитор писав музику для дітей, збирав, обробляв народні пісні. Велику наукову цінність в історії фольклористики мають теоретичні праці М.В. Лисенка. В історію української культури він увійшов ще і як диригент, педагог, організатор хорових та інструментальних колективів і як засновник музично-драматичної школи у Києві. Під впливом музикального генія М.Лисенка та його творчості виховувалися видатні українські композитори К. Стеценко, М. Леонтович, Я. Степовий, М. Вериківський, С. Людкевич, Л. Ревуцький та багато інших. Отже, музична культура ХІХ ст. найтіснішим чином пов’язана з ідеями національно-культурного відродження. Набувають розвитку теоретичні й методологічні проблеми музикознавства, досліджується народна творчість. Як самостійна галузь знань з’являється фольклористика.