25. Гетьман Іван Мазепа та його роль у розвитку української культури.

Іва́н Мазе́па— український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького. Також він був великий меценат і фундатор храмів. Гетьман ініціював будівництво Братського та Микільського монастирів у Києві, церки всіх Святих у лаврі, надбрамної церкви тощо. Протягом 1690-1705рр. збудовано та закінчено після його смерті 12 церков, ще бл.20 храмів реставровано: собор св.Софії, Михайлівсько-Золотоверхий монастир, у Лаврі – Свято-Успенський собор і надбрамна Троїцька церква, а також церкви у Переяславі, Глухові, Чернігові, Батурині, Межигір`ї.

Мазепине будівництво стояло на високому технічному і мистецькому рівні. Такими, напр. були Миколаївська соборна церква на Печерську, збудова у 1690-1696рр укр. архітектором Старченком; братська Богоявленська церква на Подолі у Києві, збудована у 1690х рр.

Лаврська церква Всіх Святих була збудована у 1696-1701рр у формі т. зв. грецького рівнораменного хреста з 5 банями як оригінальний зразок укр. забудов, не знаний у архітектурі інших народів. У 1687-88рр. коштом Мазепи закінчилося будівництво соборної церкви Мгарського монастиря коло Лубен. За правління Івана Мазепи, для Києво-Могилянської академії було споруджено новий буди­нок, цей заклад вступив у період свого розквіту. Саме ста­раннями Івана Мазепи заклад одержав звання Академії.

Мазепинське бароко

Мазепинська доба створила свій власний стиль, що мав прояви не лише в архітектурі, образотворчому мистецтві та літературі, але й в цілому культурному, і навіть побутовому житті гетьманської України. Це був близький родич західноєвропейського бароко, але одночасно й глибоко національний стиль.

Українські архітектори того часу намагалися об'єднати в кам'яному храмовому будівництві європейський вплив мистецтва бароко із набутими ними самими традиціями будівництва дерев'яних храмів. Історики мистецтва вважають, що українське бароко утворило оригінальний і блискучий синтез західноєвропейських барокових форм та місцевих мистецьких традицій. Найбільш яскраво і самобутньо стиль мазепинського бароко проявився у культовому зодчестві. В українських церквах того періоду спостерігається кілька типів, один з яких — це здебільшого монастирські собори — сходить до традицій давньоруської архітектури, а решта — до типового українського дерев'яного церковного зодчества.

Як і численні будівлі XVI–XVII століть, багато древньоруських храмів XI–XII століть були перебудовані у XVII–XVIII століттях, отримавши нове оздоблення, новий вигляд, і таким чином вони стали яскравими зразками мазепинського бароко. До них передовсім належать київські Софійський собор, церкви Видубицького та Михайлівського Золотоверхого монастиря, Успенський собор Києво-Печерської Лаври та інші.

Однак під мазепинським бароко розуміється нова епоху не лише в розвитку архітектурного стилю. Це взагалі бурхливий розвиток як мистецтва: архітектури, іконопису,портретного живопису, гравюри, художнього литва тощо, так і ремесла.

26.Усна народнатворчіть і література др.р.17-18ст. Козацькі літописи Націон.-визвольна війна справила помітний вплив на розвиток усної народн. творчості та літ-ри. 17-18ст.-періоди розквіту укр. фотклору, у якому якнайповніше відображена історична свідомість народу. Історія козацтва була провідною темою для фольклору.Такими відомим піснями були: «Максим козак Залізняк», «Виїхав Гонта та з Умані» та багато ін. Зявилися чимало пісень про негативні наслідки союзу з Москвою, про московську неволю («Ой з-за гори чорна хмара», « У Глухові, у городі»), про знищення Запорізької Січі, про переселення козаків за Дунай, на Кубань. Водночас зростає к-ть сусп.-побутових творів, у яких безіменні лицарі-козаки змальовуються у побутов. ситуаціях, у родинному житті, а не у боях. Пісні та думи супроводжувалися грою на кобзі(бандурі). Укр. література у цей період опановувала мистецький стиль бароко у всіх його проявах. На грунті народного бароко виникли жартівливо-пародійні, різдвяні і великодні вірші, вертепна драма, шкільні інтермедії, бурлескні твори. У прозі значного поширення набула проповідницька і публіцистична літ-ра. Помітним явищем стала збірка публіцистично-богословських творів на захист православ`я Іоаникія Галятовського «Ключ розуміння». Значну роль у розвитку укр. культури цієї доби відіграв архієпископ Чернігівський і Новгород-Сіверський Лазар баранович. У 1654р. він заклав друкарню у Новгород-Сіверському, а також опублікував збірки проповідей «Меч духовний», «Нова міра старої віри», «Труби словес проповідних». Дмитро Туптало підготував 4-х-томне зібрання житій святих «Четьї-Мінеї». Помітного розвитку набула історична проза. У др. пол. 17ст. з`явилися такі історичні пам’ятки, як «Хроніка з літописців стародавніх» Феодосія Сафоновича та перший на схсловянських землях підручний з історії «Синопсис». З 18ст. відомі знамениті козацькі літописи: Самовидця з описом подій з 1648-1702; Григорія Грабянки, що розповідає про події від давніх часів до 1709 та літопис Самійла Величка. Він складається з двох частин та охоплює період від початку Визвольної війни під пров.Хмел і до 1700р. Це рукопис, писаний книжкою укр. мовою, містив 10 портретів гетьманів . Оригінальні козац. літописи становлять цінне надбання укр. суспільно-політичної думки 18ст. Їх автори, представники козац.старшини, відстоювали національну гудінсть українців, законне право на самоствердження у колі інших народів.