- •1 Періодизація історії української культури.
- •2 Культура первісного суспільства
- •3 Трипільська культура іv-ііі тис. До н.Е.
- •4. Кочові народи
- •5. Антична культура міст-держав північного причорномор’я та криму
- •6. Язичницька культура
- •7. Запровадження християнства у Київській Русі, його вплив на духовну культуру.
- •8. Розвиток писемності, освіти та літератури в добу Київської Русі.
- •9. Архітектура Київської Русі.
- •10. Монументальний живопис Русі. Мозаїки. Фрески.
- •11. Розвиток іконопису в 10-12 ст. Київська школа.
- •12. Музична культура та народна творчість Київської Русі
- •13. Галицько-Волинська Русь як культурна спадкоємниця Київської Русі.
- •14. Поширення ідей раннього гуманізму в Україні (Юрій Дрогобич, Павло Русин, Станіслав Оріховський).
- •15. Пересопницьке Євангеліє – визначна пам’ятка староукраїнської мови.
- •Роль Євангелія в офіційному церемоніалі
- •16. Культурно-просвітницька діяльність братських шкіл.
- •17. Розвиток освіти і науки в Україні в 16 – 1 пол.17 ст.
- •18. Розвиток книгодрукування в Україні хvі ст.
- •19. Полемічна література.
- •20. Ренесансний стиль в архітектурі і містобудуванні
- •21. Архітектура і образотворче мистецтво 17 – 1 пол. 18 ст
- •22. Музична культура і театральне мистецтво України епохи Ренесансу.
- •23. Культура Запорізької Січі та її самобутні риси.
- •24. Києво-Могилянська академія –визначний центр освіти і науки.
- •25. Гетьман Іван Мазепа та його роль у розвитку української культури.
- •27. Музична культура і театральне мистецтво другої половини хvіі-хvііі ст.
- •28. Архітектурні пам’ятки доби козацького бороко, рококо, класицизму.
- •29. Образатворче мистецтво у 2 пол. 17 – 18 ст.
- •30. Національно-культурне відродження наприкінці 18 – 1 пол. 19 ст
- •31. Розвиток літератури, театру на музики на поч. Хіх ст.
- •32. Архітектура у першій пол. Хіх ст.
- •33. Образотв. Мист. У першій пол. Хіх ст.
- •34. Кирило-Мефодіївське товариства
- •35. Розвиток культ. В Зх. Укр. Просвіти. Нтш
- •36. Діяльність громад
- •37. Наступ рос. Царизму
- •38.Театральна культура в 2 пол. 19 – на поч. 20 ст
- •39. Микола Лисенко
- •40. Музична культура в 2 пол. 19 – на поч. 20 ст
- •41. 42. Українська архітектура та живопис в 2 пол.19 – на поч 20 ст.
- •Нова українська література
- •Романтизм
- •Реалізм
- •Модернізм
- •44.Укр. Культ. В 1917-20р.
- •45. Політика українізації та її вплив на українську культуру
- •47.Образотворче мистецтво. Школа увікраїнських монументалістів м.Бойчука.
- •48. Лесь Курбас – визначний діяч українського театрального мистецтва.
- •49. Музика у 20-40 рр. Хх ст.
- •50. Кінематограф у 20-30 рр
- •51. “Розстріляне відродження” 20-30-х років хх ст. Та його трагічні наслідки для української культури
- •52. Укр. Культ. В Зх. Укр. В 30 рр.
- •53. Олександр Довженко – основоположник українського кіномистецтва.
- •54. Діячі української культури в еміграції
- •55, 56. Культура Др. Світ. Війни і у післявой. Період. Освіта, наука і мистецтво у післяв. Період
- •57. Шістдесятництво
- •58. Українське кіно
- •59. Укр. Культ. В 60-80 рр. Русифікація.
- •60. Самвидав
- •61. Живопис, скульптура, графіка у 60-80 рр.
- •62. Ліна Костенко
- •64. Культура України в умовах нової соціальної реальності.
15. Пересопницьке Євангеліє – визначна пам’ятка староукраїнської мови.
Пересо́пницьке єва́нгеліє — визначна рукописна пам'ятка староукраїнської мови та мистецтва XVI століття. Один із перших українських перекладів канонічного тексту четвероєвангелія. Один із символів української нації.
Появу книги фундувала волинська княгиня Анастасія Юріївна Заславська .
Відомо, що над перекладом і переписуванням євангелія працював Михайло Василієвич зі Сянока (Лемківщина). Крім нього, в записі до книги згадується ще архімандрит Пересопницького монастиря Григорій, щоправда його роль у створенні книги залишається нез'ясованою.
Роботу над Євангелієм розпочали 15 серпня 1556 р. у Свято-Троїцькому монастирі (нині місто Ізяслав Хмельницької області), завершили — 29 серпня 1561 р. в Пересопницькому монастирі.
Вага книги — 9 кг 300 г.
Євангеліє написане пізнім уставом на пергаменті чорним чорнилом і циноброю (червоною фарбою). У рукописі є ще «дробне» письмо, яким виписані всі приписки, післямови тощо.
Книга свого часу стала дорогоцінним чинником утвердження живої української мови, бо з'явилась тоді, коли католицизм, що послуговувався латиною, підтримував колонізацію, тобто польське панство і короля, а православ'я з церковнослов'янською мовою, доповненою українськими народними елементами, стало релігією пригноблених верств українського народу. Боротьба між цими релігійними напрямами була, по суті, ідеологічною боротьбою. Для пригнобленої ідеології представники українського суспільства відчували потребу утверджувати живу українську мову в релігійних текстах. У той час здійснено чимало таких перекладів: Четія — 1489 р., Волинське Євангеліє — 1581 р., Крехівський апостол —XVI ст. та ін. Але найвизначнішою пам'яткою з мовного погляду став переклад канонічного Пересопницького Євангелія.
Рукопис багато орнаментований: різнокольорові з золотом високохудожні мініатюри, заставки, ініціали, кінцівки з українськими мотивами.
Пересопницьке Євангеліє засвідчує загальний високий рівень української культури, що виявляється у справі книговидання, яка в той час була однією з найвагоміших у суспільному розвитку, у виконанні писемних форм, розміщенні тексту, способу перекладу, створенні так званих сумаріїв, у яких викладено зміст розділів, витворенні високої перекладацької стилістики і участі у творенні книги представників різних українських суспільних прошарків — монахів, селян, що годували молодняк для шкірок, ремісників, що виготовляли пергамент, відомих волинських меценатів — українських шляхтичів князів Заславських та Чарторийських.
З часу свого завершення пам'ятка зберегалася в Пересопницькому монастирі. З 1600 р. до 1701 р. історія її побутування невідома. 17 квітня 1701 р. гетьман України Іван Мазепа подарував її Переяславському кафедральному собору. З 1799 р. зберігалася в бібліотеці Переяславської семінарії, згодом — у Полтавській семінарії, в Полтавському історико-краєзнавчому музеї, в заповіднику «Києво-Печерська лавра». З 24 грудня 1948 року — у відділі (тепер інституті) рукопису Бібліотеки АН УРСР (нині Національна бібіліотека України ім. В.Вернадського), де й зберігається тепер.