11. Розвиток іконопису в 10-12 ст. Київська школа.

Разом з будівництвом храмів розвивався і такий вид мистецтва, як культовий станковий живопис. Якщо мозаїки і фрески втілювали тріумф християнства, то ікони насамперед були поклонними. До них молилися, у них сподівалися знайти зцілення і допомогу в житті. Ікона підносила святого, зображеного на ній, над повсякденністю, підкреслювала його харизматичність. За уявленням віруючих, освячена ікона не замінює святого, а свідчить про його присутність, має властивості благодаті, захищає і зцілює. Образи, втілені в іконах, вважалися взірцем моральної чистоти й одухотвореності.

Ікони, як специфічний вид релігійного малярства, виникли дуже давно, і найраніші уцілілі твори належать до УІ ст. Ікона як художній елемент займала головне місце в інтер'єрі церковної споруди. Культ ікони був офіційно прийнятий на сьомому Вселенському соборі 787 року у місті Нікеї. Ікони становлять органічне ціле з храмом і підпорядковані його архітектурі. У храмах ікони розташовувалися над передвівтарною перегорожею, що пізніше перетворилася на іконостас. Перші ікони були привезені на Русь з Візантії і Болгарії, а в кінці XI ст. з'явилися власні.

Становлення іконопису Київської Русі припадає на II пол. XI - поч. XII століття. У Києво-Печерському Патерику розповідається про перших руських іконописців - Григорія та Аліпія.

Першим твором іконопису другої половини XI ст. вважається ікона Дмитра Солунського. Вона написана на замовлення великого київського князя Ізяслава Ярославича., коли він відстоював своє право на великокнязівський стіл. Саме тому святий на іконі зображений з напівоголеним мечем, символом вручення влади.

Ряд дослідників пов'язують з київською художньою школою і такі ікони як "Ярославська Оранта" (XII ст.), "Устюзьке Благовіщення"(ХІІ ст.), композицію "Свенської (або Печерської) Богоматері"(ХІІІ ст.). Серед ікон, що дійшли до наших часів, найшанованішою була ікона "Богородиці - Елеуса", привезеної в кінці XI - поч. XII ст. з Візантії до Вишгорода поблизу Києва. її назвали "Володимирська Богоматір".

У Києві сформувалася іконографія перших руських "святих" - Бориса і Гліба, уявлення про яку дає ікона "Борис і Гліб" Традиції Києва були поширені в іконописних школах Новгорода, Володимира, Суздаля, Галича та Володимира-Волинського.

Творцем київської школи іконопису вважають митрополита Іларіона, який виступив проти засилля візантійських греків в іконописних роботах на території Київської Русі. Іконописні майстерні знаходилися при храмах святої Софії і в Печерському монастирі, заснованому Антонієм і Теодосієм. З тих часів дійшло дуже мало робіт українських майстрів і всього пару імен авторів. Це Григорій, легендарний Алімпій, про якого люди казали, що йому допомагають ангели - він міг за кілька годин намалювати і позолотити ікону. Вважається, що церква Успіння Богородиці (1073-1089 рр.). Розписана була вже тільки київськими майстрами, на відміну від більш ранніх святої Софії та Десятинної церкви для будівництва та розпису яких запрошувалися майстри з усього православного світу.

Класична іконопис на Україну розвивалася відповідно до православних канонів (правда дошки бралися в основному липові), крім того малювалися ікони на склі (в основному на Західній Україні) і вишивалися на тканині. На думку більшості вчених у цей період були закладені основні національні особливості українського іконопису від російської та інших православних шкіл. Основними відмінностями української ікони від решти православних шкіл іконопису, більшість вчених вважають: - Певна м'якість колориту; - Застосування червоного золота з більш теплим кольором, ніж в суворих російських іконах з більш блідими квітами позолоти; - Застосування рослинних орнаментів, з використанням квітів скрізь, де це можна було застосувати (розпис орнаментів на одязі, країв рамки дошки ікони); - М'яке, майже трепетне написання найулюбленіших Українських образів іконографії (особливо Богородиці).

Розгром і майже повне знищення Києва військами Батия (1240 рік) надовго перенесли центр українського іконопису в західні райони (Галич). Подальша складнаісторія Україна визначила і відповідну історію їЇ ікон - наступний підйом іконопису пов'язаний спочатку з масовим будівництвом православних храмів імонастирів, а потім і з появою ікон у кожному православному будинку (приблизно 17-18 ст.).

Надалі поява і розвиток техніки кольорового друку викликала поява дешевих копій, створюваних шляхом наклейки паперової репродукції ікони на дощечку з наступним оформленням штампованим окладом і вставкою цієї (фактично ілюстрації) в раму зі склом. Складний, тривалий процес класичного створення ікони завжди був досить дорогим і природно не міг бути поставлений на такий же потік, що призвело до зниження обсягів написання ікон в їх класичному розумінні.

Останній удар по українській іконопису був нанесений в минулому столітті Радянською владою - знищення храмів, масове спалення ікон призвели до того, що протягом майже століття рідкісні вихідці з України працювали в основному за кордоном, розписуючи храми і створюючи ікони.

В даний час - відновлення храмів і відродження свободи віросповідання громадян України, створюють певні передумови для нового відродження українського іконопису - мистецтва пережив століття.