64. Теорії "Індустріального суспільства"

Науково-технічна революція справила великий вплив на всю систему сучасної політичної економії. Своєрідно відобразив її інституціоналізм, породивши новий, так званий соціальний напрям інституціоналізму. Його адепти, використовуючи принцип технологічного детермінізму, почали розробляти різні типи індустріальних концепцій трансформації капіталізму.

Основи індустріальної концепції було закладено ще у працях Веблена. У 40—60-х pp. вона знов набула актуальності у зв'язку з розгортанням НТР. Родоначальником концепції «індустріального суспільства» є американський економіст П. Дракер, який ще в 40-х pp. опублікував кілька праць з цієї проблеми: «Майбутнє індустріальної людини» (1942), «Нове суспільство. Анатомія індустріального ладу» (1949) та ін.

Становлення «індустріальної системи» він відносить до XX ст. її основу створюють великі підприємства й корпорації, що здійснюють масове виробництво. «Індустріальна система» знаменує перехід до «індустріального суспільства». Дракер виділяє два різновиди «індустріального суспільства»: капіталістичне — вільне й соціалістичне — рабське.

У 60-х pp. теорію «індустріального суспільства» розробляли американський соціолог і економіст Волт Ростоу, французькі соціологи Жак Еллюль і Раймон Арон.

В. Ростоу опублікував книжку «Стадії економічного зростання. Некомуністичний маніфест» (1960), де виклав власну концепцію суспільного розвитку, альтернативну марксистській формаційній теорії. Він виділяє п'ять стадій економічного зростання: 1) традиційне суспільство; 2) підготовка передумов для піднесення; 3) піднесення; 4) рух до зрілості; 5) ера високого масового споживання. В. Ростоу дає характеристику кожній стадії, розкриває їх характерні риси. Найхарактернішою рисою п'ятої стадії економічного зростання є випуск товарів тривалого користування. На цій стадії змінюються пріоритети суспільства. На перший план виходить не виробництво, а «споживання і добробут у найширшому розумінні».

П'ятою стадією Ростоу не завершує періодизацію розвитку. Майбутнє суспільство він пов'язує зі стадією «за споживанням», де переважатимуть сімейні та інтелектуальні цінності.

Раймон Арон свою концепцію індустріального суспільства виклав у таких працях: «18 лекцій про індустріальне суспільство» (1962) та «Три нариси про індустріальну епоху» (1966). Індустріальне суспільство він визначає як таке, в якому переважає велика промисловість, існує технологічний поділ праці. Він також виділяє два типи індустріального суспільства: капіталістичне й радянське. Капіталістичному типу економіки притаманна приватна власність на засоби виробництва, децентралізоване регулювання економіки, поділ суспільства на наймачів — власників засобів виробництва і найманих робітників, гонитва за прибутком як рушієм виробництва та циклічні коливання економіки. Ці ознаки властиві суто капіталістичному типу індустріального суспільства— чистому капіталізмові. Реальний же капіталізм за низкою ознак ніби наближається до соціалізму. Із соціалізмом його зближує характер власності, використання прибутку, розподіл тощо.

Щодо власності, то схожість Арон бачить в існуванні на Заході «колективної власності», що виникає в результаті націоналізації деяких галузей промисловості після Другої світової війни. Прибуток — категорія, притаманна будь-якому індустріальному суспільству. Близькість принципів розподілу полягає в тім, що і в плановому, і в капіталістичному суспільстві зберігається різниця індивідуальних доходів, головним джерелом якої є різна заробітна плата. Арон зближує капіталістичну й соціалістичну системи, оскільки вони обидві належать до категорії індустріальних суспільств.

Дж. Гелбрейт виступив зі своєрідним різновидом теорії «індустріального суспільства», яка розвивала цей науковий напрям. Він спробував розробити, за його словами, «синтетичну» теорію, котра б охоплювала всі найважливіші закономірності такого суспільства.

Цю теорію було викладено Гелбрейтом у книжці «Нове індустріальне суспільство» (1967), яка стала бестселером на американському книжковому ринку. її автора журнал «Форчун» навіть назвав «сучасним Кейнсом».

Суть теорії полягає в тім, що концентрація капіталу не призводить до утворення монополій, оскільки цей самий процес породжує нейтралізуючу «врівноважувальну силу» у вигляді великих об'єднань покупців і постачальників. Ця сила не лише перешкоджає утворенню монополій, а й заступає колишню конкуренцію «типовим для сучасного стану ринком з невеликою кількістю продавців, яких активно приборкують не конкуренти, а другий бік ринку — сильні покупці».

У «новому індустріальному суспільстві» Гелбрейт намагається комплексно розглянути всю економічну систему капіталізму, яку пов'язує з технічним прогресом. Він виділяє дві форми капіталістичної економіки з погляду рівня техніки, масштабів виробництва і форми організації підприємств — великі корпорації і дрібне виробництво. Основу сучасної економіки становлять великі корпорації. Частину економіки, репрезентовану великими корпораціями, Гелбрейт називає «індустріальною системою», котра й визначає суть «нового індустріального суспільства».

Гелбрейт виокремлює два рівні розвитку корпорацій: «підприємницьку» і «зрілу». У «підприємницькій корпорації» (20—30-ті pp. XX ст.) господарем і керівником був окремий капіталіст, який дбав про максимізацію прибутку. Така корпорація не потребувала планування і державного втручання. «Зріла корпорація» — це колективна організація, в ній приватна власність замінюється «суспільною капіталістичною власністю». її очолює не окремий підприємець, а «техноструктура», до якої переходить влада. Техноструктуру Гелбрейт визначає як «союз знань і кваліфікації». Перехід у корпораціях влади до техноструктури змінює й мету діяльності корпорацій.

Важливою рисою «індустріальної системи» Гелбрейт називає планування, яке теж породжується розвитком науки і техніки. Велика корпорація здійснює планування. Якщо раніше Гелбрейт стверджував, що нейтралізувати монополію і конкуренцію можна з допомогою «врівноважувальної сили», то тепер він намагається замінити конкуренцію й ринок монополією (великою корпорацією) і плануванням. Щоправда, сам Гелбрейт заперечує можливість ототожнювання великої корпорації з монополією.

В «індустріальному суспільстві» формується, на думку Гелб-рейта, нова класова структура. Зникає конфлікт між багатими й бідними, йому на зміну приходить новий конфлікт — між «класом освічених» і «неосвічених і малоосвічених». Вирішальною силою «індустріального суспільства» стає «клас освічених», складовою частиною якого є «техноструктура». Велика роль у «індустріальному суспільстві» Гелбрейта належить державі. Державу й корпорації він розглядає як дві незалежні сили, котрі плідно співпрацюють одна з одною.

Концепція «постіндустріального суспільства». Термін «постін-дустріалізм» було запроваджено в науковий обіг англійським соціологом А. Пенті ще на початку XX ст. Цей термін він пов'язував із майбутнім суспільством, яке настане «після краху індустріалізму».

Як сформована концепція «постіндустріоналізм» склався в 70-х pp. і пов'язаний з ім'ям професора соціології Гарвардського університету Д. Белла. Ще з кінця 50-х pp. він активно пропагував цю концепцію. 1973 р. він опублікував працю «Настання постіндустріального суспільства», що в ній оприлюднив найновіший удосконалений варіант концепції.

Белл зробив спробу дати, з одного боку, соціальний прогноз розвитку суспільства, а з другого — утвердити новий концептуальний підхід до цього аналізу, який заперечував би моністичну теорію суспільного розвитку К. Маркса. Він визнає велику роль Маркса в розвитку соціології, підкреслює його вплив на соціологів, які вивчали проблеми й перспективи розвитку капіталізму, і навіть стверджує, що «всі ми постмарксисти».

Белл заявляє, що недоліком марксистського вчення про зміну формацій є те, що концептуальна схема суспільного розвитку будується навколо осі відносин власності, а для характеристики капіталізму така вісь непридатна, передовсім тому, що «власність — це юридична фікція». Крім того, на думку Белла, перехід від «індустріального» до «постіндустріального» суспільства зумовлюється вже не стільки матеріальними факторами, скільки соціальними інститутами.

Аналізуючи концепцію «постіндустріального суспільства» Белла, слід звернути увагу на характеристику ним системи «постіндустріалізму», на ті ознаки, якими він її наділяє. Проаналізувавши ці ознаки, необхідно усвідомити, що хоч вони й відповідають реальним фактам і породжені ними, але не визначають суті суспільної системи.