25. Особливості ринкового господарства у Франції. Економічні погляди ж.Б.Сея та ф.Бастіа.

У французькому сільському господарстві набули найбільшого поширення два основних способи ведення господарства: прямий, коли земля сільськогосподарського призначення оброблюється її власником, і непрямий, коли обробка землі здійснюється особою, яка орендує господарство в одного або кількох власників, протягом останнього століття половина сільськогосподарських площ оброблялася методом прямого ведення господарства.У сільському господарстві Франції певне місце посідають групові форми ведення господарства. Вони мають суттєвий вплив на процес сільськогосподарського виробництва. Розвиток групових форм пов'язаний з поглибленням процесів його спеціалізації та концентрації. Головне місце серед них посідають кооперативи.Існують й інші колективні форми організації сільськогосподарського виробництва, такі як фактичні товариства, цивільні товариства сільськогосподарського виробництва, а також об'єднання сільськогосподарських виробників, які забезпечують виробництво та збут сільськогосподарської продукції певного виду на договірних засадах.Аграрні правовідносини у Франції регулюються Аграрним кодексом, який закріплює існування різних форм власності у сільському господарстві, наявність різноманітних форм управління сільськогосподарськими підприємствами, розвиток орендних відносин, орієнтацію на великі фермерські господарства.

За визначенням Сея, політична-економія - наука виключно про спонтанний (стихійний) і об'єктивний економічний устрій, «про закони, які управляють багатствами», вона є простим викладом способу, яким «утворюються, розподіляються і споживаються багатства». Тому економічну науку, за переконаннями Сея, потрібно відділити від економічної політики і статистики. За Сеєм, політична економія — наука чисто теоретична і описова, роль ученого-економіста він вбачав у спогляданні, описанні і аналізуванні економічних процесів і явищ, а не в повчанні і наданні якихось порад щодо методів і форм господарювання. Теорія ринків, або «закон Сея»

Чи не найбільше значення в теоретичній спадщині Ж. Б. Сея має його теорія ринків, яка в економічній літературі одержала назву «закону Сея».«Продукти купуються за продукти» як у внутрішній, так і в зовнішній торгівлі — ось коротка суть теорії ринків Сея. Така проста думка викликала справжній фурор, який не затихає і по цей день.

26. Завершення класичної політичної економії у працях Дж.С.Мілля.

Джон Стюарт Мілль (1806— 1873) — завершувач класичної політичної економії та один із засновників соціального реформізму.Теоретико-методологічні особливості наукових досліджень вченого знайшли відображення у працях "Про предмет політичної економії та про її метод" (1836), "Про деякі невирішені питання політичної економії" (1844) та ін. ".Визначальним в економічних поглядах Дж. С. Мілля є: Ґрунтовна розробка найважливіших проблем методології економічної науки. Вчений: одним із перших визначив предмет політичної економії через поведінку людини та її здатність оцінювати ефективність різних засобів для досягнення цілі. Дж. С. Мілль виходив з того, що економічна наука розглядає людину як істоту, яка бажає володіти багатством і здатна порівнювати ефективність різних засобів для досягнення цієї мети. Вона повністю абстрагується від усіх інших людських пристрастей і мотивів, окрім тих, які можна вважати вічними антагоністами прагнення до багатства, а саме: відрази д праці і бажання негайно користуватися дорогими насолодами;розмежував позитивне і нормативне знання, виокремивши власне "науку" і "мистецтво ведення справ" Характеризуючи політичну економію як абстрактну науку, яка продукує абстрактні істини і може застосовуватися до конкретних умов лише з відповідними застереженнями, вчений звертав увагу на те, що передумовою мистецтва ведення справ служить не одна із наук, а наука в цілому, або ряд окремих наук. Відтак усвідомлення вузькості предметної галузі економічної науки компенсувалось у Дж. С. Мілля широким міждисциплінарним підходом до вирішення завдань прикладного характеру;різко протиставив закони виробництва і закони розподілу, аналізуючи їх як самостійні, по суті не пов'язані між собою розділи економічної науки;наголошував на необхідності аналізу економічних процесів не лише у "стаціонарному та незмінному" стані, але і в "стані поступального розвитку", вказуючи на нагальну потребу додати динаміку політичної економії до її статики.