1Предмет історія ек.вч. – економічні теорії, їх виникнення, розвиток та зміна іншими теоріями. Предмет іст.ек.вч. відрізняється від іст.ек. думки, бо іст.ек. думки вивчає всі погляди і ідеї, а іст.ек.вч. – тільки ті, що склалися у систему. Система ек-х поглядів – сукупність економічних ідей, що роз’ясняють сутність певного кола явищ, взаємопов’язаних між собою та виникаючих як наслідок відображення у свідомості виробничих відносин. Мета курсу – поглиблене вивчення і творче осмислення основних етапів і напрямів у розвитку екном-х вчень. Основні завдання курсу: а)поглиблення знань з екон-ї теорії; б)формування уявлень про закономірності і тенденції розвитку ек-ї думки; в)аналіз наукового внеску окремих шкіл і напрямів в ек-ну теорію; г)розгорнута характеристика сучасних екон-х теорій;

Методиа)историч., він же хронологич.б) логич.в) об'єднаний з аналізом соц-эк. умов, у кот. форм. эк. погляди.г) заснований на аналізі эволюци і концепцій д) метод мотиваційний чи класовий (Маркс). Совр. автори предл. розділити на 3 етапи: дорыночный, нерегульованого ринку і эк. уче-ния рег. (соц-ориентированного) ринку. Не кот. намагаються отр. роль ідеології в эк. теорії. Ноб. лаучеат Моріс Аллі вважає, що эк. - не наст. наука, тому що її вихідний матеріал зв'язаний з інтересами й ідеологією.

3.Завдання. Викладання ист. эк. думки почалося наприкінці 19 в. Перше фундамент. иссл. - Шумпетер,1954. Потрібно вивчати ист. щоб розуміти. наприклад, чому розвиті країни у своєї эк. політиці перейшли від кейнсианских рецептів кнеоклассическим теоріям

2 Етапи та напрямки розвитку історії економіки.

У розвитку історії економіки, або економічної історії як нау­кової дисципліни, можна виділити, на нашу думку, п'ять етапів:

I. Період становлення— з XVII, особливо XVIII ст., до сере­дини XIX ст.

2. Традиційна економічна історія (історія народного госпо­дарства) — з середини XIX ст. до кінця 50-х років XX ст. —як самостійна наука.

3. «Нова економічна історія» (кліометрія, історична еконо­метрика) — кінець 1950-х — 1960-ті рр.

4. Вивчення довгострокових тенденцій розвитку економіки та економічного зростання— як напрям історико-економічиихдосліджень, паралельний другому та третьому етапам з кіпцяXIX ст. до 70-х років XX ст.

V. Історична економіка— з 1970-х років й до сьогодення —як синтез методів «нової економічної історії» та аналізу довго­строкових тенденцій економічного розвитку.

В ході розвитку історико-економічної науки досить поширеною практикою був спільний виклад історії господарства з історією еко­номічної думки, про що свідчать, наприклад, праці Дж. Ешлі «Еко­номічна історія Англії у зв'язку з економічною теорією» (СПб., 1897 р.) та В. Ф. Левитського «Історія господарського побуту у зв'язку з історією політичної економії» (Харків, 1907 та 1914 роки). Найяскравішими представниками економічної історії, її осно­воположниками в Англії був Арнольд Тоіінбі (1852—1883), у Франції-—- Фюстель де Купаиж Нума Дені (1830—1889), Марк Блок (1886—1944), Лабрус Ернєст Камінь (1895—1972), Фернан Вродель (1902—1985), у Німеччині — Фрідріх Ліспі (1789—1846), КарлБюхер (1847—1930), Макс Вебер (1864—1920) та інші.

Сучасна західна економічна історія, яку можна назвати «істо­ричною економікою», являє собою синтез низки підходів, деякі з яких, зокрема «нова економічна історія», виникли порівняно не­давно — у 1960-ті роки, інші праці, наприклад, у галузі економіч­ної динаміки, з'явилися ще на початку XX ст.

Виникнення «нової економічної історії» зазвичай пов'язують із працею американських економістів -істориків А. Конрада та Дж. Мейєра «Економіка рабства на довоєнному Півдні», яку було опубліковано 1958 р. і в якій вони продемонстрували можливості використання сучасних теоретичних економічних моделей для аналізу економіки рабовласницького Півдня США, а також мож­ливості статистичної перевірки достовірності цих моделей.

Найвідомішими представниками цієї школи, поряд з А. Кон-радом та Дж. Мейєром, с Р. Фогель, С. Енгсрман, Д. Норт. Для «нової економічної історії» характерним є використання нових методів економічного дослідження.

.Етапи розвитку історії екогомічної думки.

Економічна наука загалом і економічна думка зокрема мають дуже давні традиції спроб виділення різноманітних періодів у розвитку як господарської практики, так і безпосередньо еконо­мічної думки. Спираючись на сучасні здобутки історико-еко­номічної науки, ми пропонуємо таку схему періодизації історії економічних учень, яка не суперечитиме узвичаєним підходам до цієї проблеми як вітчизняних, так і зарубіжних учених. Тож у розвитку економічної думки можна виділити такі основні пері­оди з відповідними напрямами всередині них:

1. до класична економічна думка, яка охоплює економічну ду­мку Стародавнього Сходу (Китай, Індія, Вавилон, Єгипет), антич­ності (стародавні Греція та Рим) та середньовіччя. Також сюди входить економічна думка періоду меркантилізму;

2. класична політична економія — В. Петті, П. Буагільбер,школа фізіократів на чолі з Ф. Кене; А. Сміт, Д. Рікардо,Т. Р. Мальтус, Ж. Б. Сей, Ф. Бастіа, У. Н. Сеніор, Дж. Ст. Мілль;

3. альтернативні класичній школі напрями економічної думки,або гетеродоксія класичній ортодоксії— історична школа, марк­систська економічна теорія та генеза економічних концепцій соціал-демократії;

4. неокласичний напрям економічної теорії— виникнення та розвиток маржиналізму: встрійська (К. Менгер, Ф. Візер, О. Бем-Баверк), лозаннська (Л. Вальрас, В. Парето), кембриджська (А. Маршалл) та американська (Дж. Б. Кларк) школи;

5. основні напрями економічної думки XX— початку XXI ст. —виникнення та еволюція інституціонального напряму і кейнсіанства, еволюція неокласичного напряму та економічний неолібе­ралізм, економічні теорії неоконсерватизму.