4. Структура і динаміка розвитку освітніх інноваційних процесів

Педагогічна інноватика відповідно до особливостей інноваційних процесів охоплює такі теоретичні блоки понять і принципів:

1. Блок створення нового у педагогіці, У його контексті розглядаються такі проблеми, як нове в педагогіці, класифікація педагогічних новацій, умови створення нового, критерії новизни, міра готовності нового до його освоєння та використання, традиції й новаторство, етапи створення нового у педагогіці. Всі вони утворюють предмет педагогічної неології (грец. neos - нове і logos - слово, вчення) - галузі педагогічних знань, у якій систематизуються, узагальнюються та розвиваються наукові, експериментальні й дослідні дані про процес науково-педагогічної творчості, його особливості, основні результати.

До головних завдань педагогічної неології на сучасному етапі належать:

• розкриття суті та джерел зародження нового у педагогіці (соціальних, соціально- педагогічних, педагогічних детермінант нового);

• розроблення типології нового у педагогічній науці й практиці;

• визначення критеріїв і ступеня новизни;

• виявлення сприятливих умов становлення, розвитку і утвердження нового у педагогіці;

• визначення категоріального апарату теорії нового у педагогіці («нове», «старе», критерії оцінювання нового, етапи розвитку тощо);

• розкриття зв'язку неології І іншими науками і напрямами педагогічних досліджень;

• осмислення, систематизація функцій педагогічної неології в системі педагогічного знання;

• визначення ролі та шачення неології у педагогіці.

1. Блок сприйняття, освоєння й оцінювання нового. Поняття і принципи, що належать де нього блоку, розкривають специфіку оцінювання, освошпм і усвідомлення педагогічні» співтовариством того, то виникає у педагогічній теорії й практиці. Явища консерватизму новаторства у педагогіці, особливості інноваційного середовища, готовність педагогічного співтовариства до сприйняття і оцінювання нового вивчає педагогічна аксіологія (грец. axios пінний і logos - слово, вчення) - розділ педагогіки, в якому досліджуються значущі ти педагогічної праці цінності навчання і виховання.

В контексті сучасного наукового знання аксіологія розглядається як теорія цінностей : акцентом на їх загальнолюдських аспектах, що зумовлено утвердженням у свідомості людеі- гумапіс тич ного мислення, новими соціальними реаліями. Педагогічна дійсність як частині соціальної охоплює всю сукупність конкретних педагогічних явищ, які беруть участь у цілеспрямованому процесі формування людини. До них належать суб'єкти цього процесу (педагоги й вихованні), зміст і процес навчання й виховання, різноманітні навчально-виховн засоби. Педагогічні явища утворюють першу велику групу цінностей, яку повинне досліджувати педагогічна аксіологія. Друга група охоплює науково-педагогічні явища педагогічні теорії, ідеї, принципи та результати науково-педагогічної діяльності.

3. Блок використання та застосування нового (розроблення рекомендацій). У його контекст відбувається осмислення практики застосування педагогічних інновацій, вивчення закономірностей і форм упровадження, використання нового. Всі ні явища вивчає педагогічна праксіологія (грец. praktikos - діяльний і logos - слово, вчення) - галузе педагогічних знань, яка досліджує ефективність механізмів застосування педагогічний інновацій, оптимальної інноваційної діяльності. З цього погляду безперечним є те, ще процес впровадження і освоєння педагогічних інновацій повинен бути природним - у пьом\ запорука його ефективності.

Сучасна педагогічна практика орієнтується на такий принцип впровадження нового, яі- варіативність, що передбачає раціональне поєднання різних його видів, найпоширенішим і- серед яких є:

• обов'язкове (регламентується директивними документами);

• вибіркове (вибір змісту, форм і методів упровадження залежно від конкретних умов);

• ініціативне (в його основі ініціатива колективів навчально-виховних закладів, окремий педагогів).

У педагогічній інноватиці утвердився такий алгоритм (система операцій) впровадження нового;

1) вивчення завдань, передбачених нормативними документами;

2) аналіз практики і зіставлення отриманих у його процесі даних із соціальними вимогами;

3) моделювання еталонних результатів, яких очікують у результаті перетворення педагогічної практики;

4) пошук ідей, рекомендацій, що можуть бути впроваджені;

5) розроблення комплексної програми, яка охоплює закономірності впровадження нового;

6) відбір дидактичних, матеріальних, інформаційних, організаторських засобів тощо;

7) теоретична, методична, психологічна підготовка учасників впровадження нового;

8) встановлення зв'язку з авторами рекомендацій.

Розвиток будь-якого навчально-виховного закладу, тобто перехід його у новий якісний стан не може здійснюватися інакше, як через освоєння нововведень, через інноваційний процес який є складним за своєю структурою феноменом. У структурі інноваційних процесії виокремлюють такі два рівні:

• предметно-технологічний мікрорівень, іцо поділяє нововведення на частини (стадії, СТІННІ, цикли), аналізуючи його змістовий аспект;

• макрорівень, на якому розглядають взаємодію окремих нововведень, визначаю и. особливості їх поєднання, трансформацію тощо.

Структуру інноваційного процесу (його будову, склад) визначають безпосередньо на основі сутності нововведення як процесу, що відбувається протягом різних за тривалістю, але завершених проміжків часу. Це дає змогу виокремити послідовні етапи, з'ясувати сутність, особливості тих, які різняться між собою за видами діяльності.

У педагогічнії) інноватиці, як і в загальній теорії ікноватики, сформувалася схема поділу інноваційного процесу на етапи, яка отримала назву «життєвий цикл нововведення». Вошіохоплює:

1) етап зародження нової ідеї, виникнення нової концепції нововведення (старт). Умовно його можна назвати етапом відкриття, який, як правило, є результатом фундаментальних і прикладних наукових досліджень або життєвого «осяяння»;

2) етап винаходу. На цьому етапі відбувається створення нововведення, тобто втілення нової ідеї у певний об'єкт, матеріальний чи духовний проект-зразок;

3) етап реалізації нововведення. Суть його, як правило, полягає у практичному застосуванні, коригуванні, доопрацюванні нового засобу. Завершується етап отриманням стійкого ефекту від нововведення, після чого воно існує автономно. Передумовою наступної стадії інноваційного процесу є відкритість, сприйнятливість педагогічного співтовариства до нововведення. Саме тоді починається фаза його використання;

4) етап розповсюдження нововведення (зрілість). Суть його полягає у широкому впровадженні, дифузії (проникненні) в нові галузі (освітні заклади);

5) етап насичення в конкретній галузі. На цьому етапі нововведення освоює багато людей в усіх сферах педагогічного й управлінського процесів. Саме тоді воно втрачає свою новизну (рутинізація нововведення). Цей етап може завершитися появою альтернативного нововведення або поглинанням його ефективнішою системою;

6) етап спаду (криза., фініш). Особливістю його є вичерпаність можливостей застосування нововведення в нових умовах, галузях;

7) іррадіація (лат. іітасііаге •• сяяти, випромінювати) нововведення. Цей етап притаманний не кожному нововведенню. Йдеться про те, що І рутинізацією нововведення не зникає як таке, а модернізується й відтворюється, нерідко значно відчутніше впливаючи на розвиток навчально-виховного закладу.

Наявність або відсутність останніх двох етапів залежить від інноваційного потенціалу освітнього закладу, який впроваджує конкретну новацію.