48. Факти, що не потребують доказування.

Не за усіма фактами предмета доказування здійснюється доказова процесуальна діяльність. Не потребують доказу­вання загальновідомі, преюдиціальні факти і факти, що презумуються (ст.32 ЦПК). Суд також може вважати визнаний стороною факт встановленим і звільнити від його доказування (ст.40 ЦПК). Загальновідомі факти - це обставини, які відомі широ­кому колу осіб, у тому числі і складу суду. Вони не потребують доказування тому, що об'єктивність їх існування очевидна, це восновному не дії, а події: землетрус на Тайвані, аварія на Чорнобильській АЕС тощо. Загальна відомість фактів залежить від часу виникнення і поширеності на певну територію. Сторона, яка має використати загальновідомий факт, повинна про нього зазначити. Визнання обставини загальновідомою і такою, що не підлягає доказуванню, вирішується судом, який розглядає справу, про що ним виноситься ухвала, яка оскар­женню не підлягає. Преюдиціальність фактів ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони й інші особи, які брали участь у справі, а також їх право­наступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судом у рішенні в такій справі факти і правов ідносини (ч.З СТ.231 ЦПК). Тому факти, встановлені рішен­ням суду, іцо набрало законної сили, не доводяться знову при розгляді інших цивільних справ, в яких беруть участь ті самі особи. Але факти, встановлені вироком суду в кримінальній справі, який набрав законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, щодо якої відбувся вирок суду, лише в двох питаннях: чи мали місце ці дії та чи вчинені вони даною особою (ст.31 ЦПК). Наявні в кримінальній справі інші матеріали про факти, які складають предмет доказування у цивільній справі, підлягають дослідженню при розгляді судом спору про право цивільне. Тому при розгляді позову про стягнення завданої майнової шкоди, яка випливає з кримінальної справи, суд не має права обговорювати вину відповідача. Але якщо на підтвердження розміру відшкодування збитків, які випливають з кримінальної справи, були подані, крім вироку, й інші докази, то вони включаються в сферу доказової процесуальної діяльності у справі. Не потребують доказування при розгляді справи і факти, які згідно з законом припускаються встановленими, тобто законні презумпції (ч.З ст.32 ЦПК). На відміну від загальновідомих і преюдиціальних фактів законні презумпції можуть бути спростовані в загальному порядку. Так, відповідно до Цивільного кодексу за шкоду, заподіяну громадянином, визнаним недієздатним у судовому порядку, відповідають його опікун і організації, які зобов'язані здійснювати за ним догляд, якщо не доведуть, що шкода завдана не з їх вини. В цій нормі вина опікуна презумується, але він може здійснювати процесуальну діяльність, спрямо­вану на доведення наявності вини інших осіб, а, отже, на спростування презумпції своєї вини. Законні презумпції стосуються лише юридичних фактів, а не доказових, які також входять до предмета доказування. В судовій практиці поширеною підставою звільнення від доказування виступає безспірність фактів. У понятійному обігу ЦПК таке поняття відсутнє, але ст.40 Кодексу закріпила правило, за яким суд може вважати визнаний стороною в суді факт встановленим, коли в нього не виникне сумніву в тому, що визнання відповідає дійсним обставинам справи, не порушує будь-чиїх прав і законних інтересів і не зроблено під впливом обману, насильства, погрози, помилки або з метою приховання істини. Новим ЦПК України встановлено підстави звільнення від доказування, до яких відносяться: 1) обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі; 2) обставини, визнані судом загальновідомими; 3) обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини; 4) вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопо­рушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою (ст. 61 ЦПК України).