35. Поняття та види судових витрат.

Судові витрати — це витрати, які несуть сторони, треті особи із самостійними вимогами у справах позовного провадження, заявники і заінтересовані особи в справах окремого провадження, стягувач і боржник у справах наказного провадження, за вчинення цивільних процесуальних дій, пов'язаних із розглядом справи в порядку цивільного судочинства.

Стаття 79 ЦПК поділяє судові витрати на 2 групи: 1) судовий збір; 2) витрати, що пов'язані із розглядом справи.  

36. Заходи процесуального примусу.

Заходи процесуального примусу - встановлені законом про­цесуальні дії, що застосовуються судом до осіб, які порушують встановлені в суді правила або протиправно перешкоджають здійсненню цивільного судочинства.

Перелік заходів процесуального примусу передбачено у ст. 91 ЦПК.

До них законодавець відносить:

1)                 попередження;

2)                 видалення із залу судового засідання;

3)                 тимчасове вилучення доказів для дослідження судом;

4)                 привід.

Підстави застосування заходів процесуального примусу:

-                     реалізація принципу поваги до суду;

-                     необхідність дотримання порядку у судовому засіданні;

-                     необхідність забезпечення додержання послідовності та порядку вчинення процесуальних дій;

-                     виховна мета;

-                     необхідність дотримання адвокатами, прокурорами пра­вил професійної етики.

-                     спрямованість на забезпечення повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи.

Крім головуючого (ст. 160 ЦПК), за дотриманням порядку в судовому засіданні слідкує судовий розпорядник (ст. 49 ЦПК), на якого покладається обов'язок забезпечувати належний стан залу судового засідання, слідкувати за додержанням порядку особами, присутніми у залі судового засідання. Але лише голо­вуючий за ч. 4 ст. 160 та ч. 2 ст. 90 ЦПК може вживати необхід­них заходів примусу для забезпечення в судовому засіданні на­лежного порядку, шляхом постановлення ухвали.

37. Цивільна юрисдикція.

Юрисдикцій на форма захисту — це діяльність уповноважених державою органів із захисту порушених або оспорюваних суб'єктивних прав. її суть полягає в тому, що особа, права та законні інтереси якої порушені неправомірними діями, звертається за захистом до державних чи інших органів (суду, третейського суду, вищестоячої інстанції), які уповноважені вживати необхідних заходів для відновлення порушеного права та покарання правопорушника. Одночасно слід пам'ятати, що ідея гарантованого здійснення прав, можливість їхнього відновлення саме за допомогою судового захисту додає праву судового захисту пріоритету порівняно з іншими формами захисту, які були розвинуті і закріплені в ЦК (ст.ст. 15, 16), інших законах України.

За загальною теорією права під юрисдикцією розуміється передбачена законом прерогатива державного органу (посадової особи) шляхом вирішення конкретних справ давати оцінку вчинків учасників цих справ і застосовувати заходи державного примусу2. В межах юрисдикційної форми захисту в свою чергу виокремлюють загальний та спеціальний порядок захисту порушених прав. За загальним правилом захист цивільних прав та охоронюваних законом інтересів здійснюється у судовому порядку. Відповідно до ст. З Закону "Про судоустрій і статус суддів" судову систему України складають суди загальної юрисдикції та суд конституційної юрисдикції. Захист цивільних прав та охоронюваних інтересів здійснюється у судовому порядку судами загальної юрисдикції, які в свою чергу спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (ст. 18 Закону "Про судоустрій і статус суддів").

Засобом судового захисту цивільних прав та охоронюваних законом інтересів є позов, тобто звернена до суду вимога про відправлення правосуддя, з одного боку, та звернена до відповідача матеріально-правова вимога про виконання покладеного на нього зобов'язання або визнання наявності чи відсутності правовідносин - з іншого. Судовий порядок захисту застосовується майже в усіх випадках, крім тих, які зазначені у законі.

Спеціальним порядком захисту цивільних прав та охоронюваних законом інтересів слід визнати адміністративний, який можуть здійснювати Президент України, органи державної влади, органи державної влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування.

Неюрисдикційна форма захисту охоплює дію осіб із захисту цивільних прав та охоронюваних законом інтересів, які здійснюються самостійно, без звернення за допомогою до державних або інших компетентних органів, зокрема дії особи із самозахисту (ст. 20 ЦК), у стані необхідної оборони (ст. 1169 ЦК) та крайньої необхідності (ст. 1171 ЦК).

В межах визначення питань цивільної юрисдикції та підсудності розглянемо юрисдикційну форму захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів осіб. Конституція містить основні положення щодо визначення сфери судової влади та гарантує кожному судовий захист його прав і свобод, активна діяльність Конституційного Суду України, який усуває з законодавства норми, що суперечать цьому принципу, закріпила визначені Основним законом тенденції із надання судового захисту усім без винятку правам (ст.ст. 8, 29, 30—34, 55, 124 Конституції).