Основні принципи утилізації вв

Як складна технічна задача переробки вибухонебезпечних виробів тривалого зберігання, нерідко з невідомою історією експлуатації, утилізація повинна будуватися на ряді основних принципів:

I. Процес утилізації повинен передбачати переробку всіх елементів виробів, включаючи бойові частини, метальні заряди і двигуни, засоби ініціювання, системи управління, тару і т.д.

II. Безпека ведення процесів утилізації.

Процес утилізації в ряді випадків більш небезпечний, ніж процес спорядження, як по ряду об'єктивних причин (велика різноманітність конструкцій, зосереджених в одному провадженні, різноманітні умови зберігання і експлуатації конкретних виробів, труднощі розбирання і вилучення ВР і т.д.), так і в силу суб'єктивних причин, викликаних меншою вивченістю процесів расснаряженія, малим виробничим досвідом вітчизняної промисловості з утилізації, організаційними питаннями постачання боєприпасів на утилізацію і т.п.

Тому повинен бути створений спеціальний комплекс методів (технологій та спеціалізованого обладнання) в залежності від типу ВВ, порохів і палив, габаритно-вагових характеристик виробів та їх конструкцій, а також вирішено питання контрольованої поставки виробів на утилізацію, проектування і експлуатації виробництв, технологічної дисципліни і підготовки кадрів.

III. Процеси утилізації мають бути екологічно чистими.

При прямому спалюванні на відкритому повітрі або підривах в навколишнє середовище потрапляє велика кількість токсичних окислів, ціанідів, солей важких металів, діоксинів. Відбувається забруднення повітря, води і ґрунту. Тому технології утилізації мають виключити отруєння навколишнього середовища.

IV. Застосовувані процеси утилізації мають здійснюватися з мінімальними економічними втратами, а при глибоких вторинних переділах одержуваного сировини в місцях утилізації вони повинні бути економічно вигідні, за винятком переробки окремих класів і видів боєприпасів.

Проблема утилізації вибухових речовин в україні

Однією зі складових проблеми національної безпеки в України є завантаження складів боєприпасами з вичерпаним гарантійним терміном зберігання. В даний час на базах і арсеналах МО України скупчилися тисячі тонн різноманітних боєприпасів, списаних або підлягають списанню. До них відносяться авіабомби, ракети, маса ВР в яких досягає сотень і навіть тисяч кілограмів, а також артилерійські споряди, інженерні міни та заряди з масою ВВ до декількох кілограмів (звичайно не більше 10 кг).

На складах і базах обмежені ємності сховищ не дозволяли дотримуватися необхідних умов зберігання, тому допускалося, наприклад, боєприпаси тримати на відкритих майданчиках в штабелях під навісом або брезентом. Таке тимчасове зберігання часто залишалося постійним. Прибувають чергові партії боєприпасів переповнювали території складів. Для будівництва нових сховищ з дотриманням безпечних відстаней потрібні нові площі і території, а будівництво заглиблених або підземних сховищ боєприпасів пов'язано з великими матеріальними витратами, тому сховища будувалися недостатніми темпами. У цих умовах на відкриті майданчики для подальшого зберігання перевозилися боєприпаси з простроченим терміном зберігання та, отже, з підвищеною вибухо-та пожежонебезпечність. Почастішали вибухи та пожежі на складах боєприпасів. Створилася проблема, вирішити яку можна було тільки шляхом скорочення запасів боєприпасів. Нова оборонна доктрина, скорочення Збройних сил, і в т.ч. звичайних озброєнь, також призвели до необхідності скорочення запасів боєприпасів. Цьому сприяло і моральне старіння боєприпасів.

Донецький казенний завод хімічних виробів є одним з деяких підприємств України, які здійснюють безпосередньо розснарядження артилерійських снарядів і мін, протитанкових мін, авіабомб та бойових частин ракет. На ДКЗХВ створені і введені в експлуатацію такі потужності з утилізації боєприпасів: виплавка тротилових артилерійських снарядів середніх калібрів методом контактної виплавки гарячою водою; виплавка тротилових артилерійських снарядів середніх калібрів методом неконтактної виплавки парою; виплавки артилерійських снарядів, споряджених роздільно-шашковий методом; утилізація протитанкових тротилових хв шляхом розрізання корпусу з подальшим подрібненням продукту; утилізація осколково-фугасних артилерійських снарядів калібру 122-152 мм, які містять гексоген, методом розпилювання; розснарядження кумулятивних снарядів калібру 100-125 мм шляхом розбирання з подальшим підправленням мастики і витяганням продукту А-ІХ-1; потік утилізації протипіхотних мін ; потік розбирання на складові елементи снарядів з готовими вражаючими елементами; потік утилізації головних частин реактивних снарядів калібрів 160-240 мм, методом безконтактної виплавки [6].

В останні роки проблема зберігання, переробки та утилізації боєприпасів на складах Україні ставати все актуальнішою.

По ряду причин України після розпаду СРСР перетворилася на величезний арсенал. Боєприпаси залишилися у спадок від Першої та Другої світових воєн і післявоєнної гонки озброєнь. Зараз на складах зберігається 2,5 млн. тис. тонн боєприпасів, з яких 340 тис. тонн потребують термінової утилізації. Через 2,5 року кількість таких боєприпасів зросте до 500 тис. тон. Боєприпаси з вичерпаним терміном зберігання представляють постійну загрозу несанкціонованих вибухів і пожеж, що може призводити до катастрофічних наслідків, зв'язаних з загибеллю людей і непоправних збитком природі.