2.5. Функція відтворення внутрішнього стану персонажу

Функція відтворення внутрішнього стану персонажа. Для виразності передачі внутрішніх переживань персонажа використовуються чисельні фразеологізми.

Найчастіше ФО групуються навколо слів душа і серце як виразників психічного стану людини, її настроїв, переживань та почуттів: аж в душі (на серці) похолонуло (в кого, кому), в душі закипати ‘надмірно хвилюватися від припливу якогось почуття’. Такого характеру набувають й численні компаративні фразеологізми: як жаром (приском) обдало (кого), як опечений, як у воду опущений, як оса; та дієслівні фразеологізми, які часом виражають міру й ступінь ознаки внутрішнього стану: обливатися холодним потом, опустити вуха. Сюди входить велика кількість фразеологічних суміщених омонімів, що формують свою семантику за активної участі слово-сполучень на означення жесту й міміки: махнути рукою ‘збайдужитись до когось, чогось’, почухати потилицю ‘замислюватися над чим-небудь, не знаючи, як вийти із скрутного становища’, братися за голову ‘бути у відчаї, розпачі’. Внутрішній стан можуть передавати й побутові метафори: “ Сяду їсти – хліб з рук падає ” ‘сильно переживати’ (М. Стельмах).

2.6. Функція портретної характеристики

Функція портретної характеристики, зображення зовнішнього вигляду людини. Зовнішність людини змальовується дуже розгалуженими спектрами висловів, особливо народними порівняннями. Чи не найбагатший з них висвітлює красу і вроду дівчини: гарна (хороша, красна, пишна) – як маківка, мов намальована, хоч з лиця води напийся, як калина, як квітка навесні, як ягідка, як мак городній, як іскра, як маків цвіт, як сонце на небі; гнучка – як берізка, як тополя, як лоза. Зовнішність людини змальовується дуже розгалуженими спектрами висловів, особливо народними порівняннями. Чи не найбагатший з них висвітлює красу і вроду дівчини. Ось далеко не повний їх ряд, дібраний М. М. Пазяком:

Гарна (хороша, красна, пишна) — як маківка, мов намальована, хоч з лиця води напийся, наче рожа, як весна, як зіронька на небі, як калина, як квітка навесні, як ягідка, як мак городній, як іскра, як маків цвіт, як сонце на небі, як чічка в городі, хоч цілуй, аж за око бере, як намальована, гнучка — як берізка, як тополя, як лоза, як хвоїна, дівчина — як горлиця, як рожа, як тополя, що в лузі калина, як берізонька, як зоря ясна, як ластівка, як лебідка, як маківка, як малина, як сонечко, мов та ясочка.

Першому українському повістяреві можна було з чого вибирати. А тому такий привабливий словесний портрет Марусі з однойменної повісті Г.Квітки-Основ'яненка переданий саме традиційними народними компаративними висловами: "Та що то за дівка була! Висока, прямесенька,  як стрілочка, чорнявенька, очиці як тернові ягідки, бровоньки як на шнурочку, личком червона, як панська рожа,.. губоньки, як цвіточки... зубоньки, неначе жарнівки, як одна, на ниточці нанизані". У Котляревського в "Енеїді": "Дочка була зальотна птиця і ззаду, спереду, кругом; Червона, свіжа, як кислиця, І все ходила павичом". І навпаки, огидна зовнішність старшого панича, сина генеральші у Панаса Мирного створюється насамперед за допомогою концентрації пейоративних фразеологічних сполук: "Тонкий, цибатий, як журавель, з рижуватим, шорстким, як на ведмеді, волоссям, з великим лобом — хоч кошенят бий, з великими, розумними, сірими очима, з товстою, униз одвислою губою... Як вилита мати!" Примітно, що навіть потенційно "світлі" лексеми — "великі, розумні очі" — сприймаються в контексті всезагальної портретної негації. Характеристичну функцію передачі зовнішнього вигляду людини виконують і ФО як півень розмальований, латка на латці, мов вичавлений лимон, як линули кип'ятком (на кого) "хтось почервонів". Позитивнооцінні хоч картину малюй (з кого),  хоч малюй (кого) "привабливий" протиставлені негативнооцінним  як чорт сім кіп гороху змолотив (у кого) "хто-небудь має віспини або шрами від них", як мазниця"хтось брудний".