94. Міжнародний фін. Ринок

Міжнародний фін. ринок – це глобальна с-ма мобілізації вільних фін. ресурсів та надання їх позичальникам із різних країн на умовах ринкової конкуренції. Сьогодні цей ринок набув великих масштабів і перетворився у привабливе джерело залучення фін. ресурсів для розвитку національних економік, став визначальним фактором розвитку світового господарства. Процес залучення фін. ресурсів і доведення їх до споживача містить у собі, як накопичення капіталу, так і взяття його в борг(позика), у найм(селенг).

Головне призначення міжнародного фін. ринку – забезпечення доступу до фін. ресурсів і міжнародних проектів.

Основні ф-ції. Зміст ф-ції фін. забезпечення процесів інвестування полягає в створенні фін. ринком умов для залучення (концентрації) фін. ресурсів, необхідних для розвитку економіки і виявляє найбільш ефективні сфери і напрями інвестиційних потоків з позиції забезпечення високого рівня дохідності капіталу. Виконуючи ф-цію спрямування коштів від кредиторів до позичальників, фін. ринки сприяють вищій продуктивності та ефективності світової економіки.

Наступною ф-цією міжнародного фін. ринку є забезпечення міжнародної ліквідності, тобто можливості окремих країн мобільно залучати достатню кількість фін. ресурсів у різних формах на вигідних умовах. Таке залучення ресурсів на міжнародному фінансовому ринку значно розширює фін. можливості кожної країни і сприяє вирівнюванню екон. їх розвитку та створенню умов для підвищення сусп. добробуту.

Третя ф-ція міжнародного фін. ринку, що витікає із змісту попередніх, це імітація високоліквідних фін. інструментів, які можуть бути використані, як засіб міжнародних платежів, продані чи обміняні на інші фін. інструменти.

Зміст четвертої ф-ції міжнародного фін. ринку зводиться до формування ринкових цін на окремі види фін. активів, враховуючи кон’юнктуру ринку.

Механізм ф-ня міжнародного фін. ринку забезпечує виявлення величини і структури попиту на окремі фін. активи та своєчасне його задоволення в межах всіх категорій споживачів, які тимчасово мають потребу в залучені капіталу із зовнішніх джерел.

Міжнародний фін. ринок виробив механізм страхування цінового (валют.) ризику і відповідно с-му спеціальних інструментів, за допомогою яких можна знизити до мінімуму ризик продавців і покупців фін. активів. Крім того, в с-мі фін. ринку отримала широкого розвитку пропозиція різноманітних страхових послуг та запровадження фін. інновацій.

Міжнародні фін. центри. З інституційної точки зору міжнародний фін. ринок – це сукупність кредитно – фін. інститутів, через які відбувається рух капіталів(фін. потоків) у сфері міжнародних екон. відносин. До таких інститутів належать:- Центробанки окремих країн;- Комерційні банки, насамперед ТНК;- ТНБ; - Фондові (валютні) біржі та інші фін. інститути включаючи страхові компанії та брокерські фірми. Сюди можна віднести ринки зосереджені переважно у розвинутих фін. центрах, які мобілізуються та перерозподіляють значні обсяги фін. ресурсів у планетарному вимірі. Отож, міжнародні фін. центри – це адміністративне місце зосередження банків і пара банків, які здійснюють широкий спектр міжнародних фін. операцій: депозитні, кредитні, реалізують угоди з цінними паперами, валютою та золотом. Основні фін. центри історично склалися в: Лондоні, Нью-Йорку і Токіо. В Європі міжнародними фін.и центрами виступають також Брюссель, Франкфурт – на Майні та Цюріх. Варто зауважити, що раніше міжнародні фін. центри створювалися, як правило в економічно розвинутих країнах. Для цього необхідно було мати розвинуту фін. інфраструктуру та стабільну національну валюту. Нині для цього достатньо гнучкого ліберального фін. законодавства та спрощеної процедури банківських операцій. Тому останнім часом з’явилися нові офшорні фін. центри, такі як Гонконг, Сінгапур, Бахрейн, Багамські острови та інші, що пов’язано перш за все з економічною свободою та лібералізацією національних фін. ринків. Ці ринки привабливі для багатьох учасників завдяки запровадженню в офшорних зонах ліберального фін. і валют. законодавства, конфіденційності (анонімності) банківських рахунків, відсутності валютних застережень та валют. контролю.

118. ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ПДВ В КРАЇНАХ ЄС.

Провідною ланкою бюджетної си-ми Франції є податок на додану вартість, який враховує характер здійснюваної операції i не залежить від фін-го стану платника податків. Існує 4 види ставок ПДВ: 18,6% - нормальна ставка на всі види товарів i послуг; 33,33% - гранична ставка на предмети розкоші, автомобілі, алкоголь, тютюн; 7% - пільгова ставка на товари культурного повсякденного вжитку (книги); 5,5% - на товари i послуги першої необхідності (продукти харчування, за винятком алкоголю i шоколаду, медикаменти, житло, транспорт). Зараз спостерігається тенденція до зниження ставок i переходу до 2 ставок - 18,6% i 5,5%. Законодавством Франції передбачено звільнення від сплати ПДВ шляхом його відшкодування при експортних операціях i в результаті застосування різних ставок при покупці i продажу. Від сплати ПДВ звільняються такі види д-сті: медицина i медичне обслуговування; освіта; д-сть суспільного i благодійного хар-ру; страхування та гральний бізнес. У Нідерландах стандартна ставка податку на додану вартість складає 17,5%. Встановлено також занижені ставки у розмірі 6% на продукти харчування, безалкогольні напої, готельні послуги, послуги пасажирського транспорту. Звільнені від сплати ПДВ окремі види комерційної д-сті, а також банківські, страхові та фінансові послуги, освіта та охорона здоров’я. У Бельгії податок на додану вартість встановлено у розмірі 21%. Занижені ставки діють при буд-ві жилих будинків – 12%, для речей першої необхідності та медикаментів – 6%. Не опод-ться ПДВ банківські, страхові, фін послуги, освіта та медичні послуги, держ податкові послуги. У Люксембурзі стандартна ставка податку на додану вартість встановлена у розмірі 15%. Занижена ставка на професійні послуги складає 12%, на газо- та електропостачання – 6%, на продукти харчування, газети, книги, готельні номера та послуги пасажирського транспорту – 3%. Звільнені від сплати ПДВ банківські, страхові та фінансові послуги, освіта, охорона здоров’я, окремі види некомерційної д-сті. У Австрії функціонують три основні ставки ПДВ. Стандартна ставка складає 20%. Ставка 10% застосовується при здачі під найм нерухомості, за винятком гаражів та паркінгів, при деяких угодах у сфері культури, науці, при реалізації продуктів харчування. Ставка у 32% діє при продажу транспортних засобів.

119. ОСОБЛИВОСТІ ОПОДАТКУВАГГЯ ДОХОДІВ ПІД-В В КРАЇНАХ ЄС.

У країнах ЄС податкова політика підприємства розробляється на підставі чинного законодавства, яке має стабільний характер і не змінюється на протязі досить тривалого часу. Кожна країна має свою податкову систему зі своїми особливостями щодо методики обчислення, справляння податків та наданих пільг. В кожній державі діє різна кількість податкових платежів.

Податоку на додану вартість (ПДВ) один з непрямих податків, який справляється з доданої власності і сплачується всіма суб´єктами підприємницької діяльності. Кожна країна самостійно встановлює ставки оподаткування, які знаходяться в межах від 15 % в Люксембурзі до 25 % в Швеції та Данії.

В усіх країнах на ПДВ діють пільги. Пільгова ставка майже у всіх країнах поширена на більшість продовольчих товарів, на продукцію сільського господарства, лікарняні засоби, книги, тощо. Від сплати цього податку можуть звільнятися деякі державні установи, сільськогосподарське виробництво, окремі вільні професії (приватні лікарі, викладачі тощо). У Франції основна ставка ПДВ 18,6%, понижена – 5,5%

В Німеччині загальна ставка ПДВ складає 15%. Підприємства сільського та лісового господарства цієї країни взагалі звільняються від сплати цього податку.

В Італії базова ставка ПДВ 20%, понижена – 4%.

Податок на прибуток запроваджено в усіх країнах. Середня ставка цього податку становить 36,25 %. Так, у Німеччині вона становить - 45 %, Бельгії та Польщі - 40 %, Ірландії - 38 %, і т. ін. Нижчі ставки діють в Угорщині -18%, Швеції - 28 %, Великобританії - 33 %, Австрії, Данії - 34 %.

Порядок розрахунку прибутку, що оподатковується, для більшості однаковий (із загальної суми валового доходу підприємства вираховуються валові витрати).

У Великобританії ставка податку на прибуток становить 33 %. Для малих підприємств застосовується знижена ставка - 25 %. Нафтодобувні підприємства цієї країни крім податку за основною ставкою вносять до бюджету ще 50 % доходу, що залишається у їх розпорядженні.

В Німеччині встановлені дві ставки: на не розподілений прибуток - 50 %, і на розподілений - 36 %. Ці особливості зводяться до того, що при нерозподіленому прибутку оподатковуються дивіденди акціонерів прибутковим податком з громадян.

У Франції існує податок на чистий прибуток, який визначається з урахуванням всіх операцій. Він розраховується як різниця між доходами та витратами підприємства, які пов’язані з виробничою діяльністю. Основна ставка податку — 34 %. Занижені ставки встановлюються на прибуток від землекористування та від вкладів у цінні папери (до 24 %). Основою для розрахунку прибутку є його річний розмір.

У Швеції при сплаті ПДВ всі платники поділяються на резидентів та нерезидентів. Резиденти сплачують податок з усієї суми доходів, а нерезиденти — лише з прибутку, який отриманий лише в Швеції. Ставка податку на прибуток становить 28 %. В цій країні не існує місцевих податків для корпорацій, а також немає різниці між розподіленим та нерозподіленим прибутком.

У Естонії cтавка податку на прибуток під-в становить 26 %. Винятком є страхові компанії, які сплачують податок у розмірі 4 % від вартості страхових полісів та 1 % від полісів страхування житла. Податок на прибуток спрямований на стимулювання іноз інвестицій у державу, які вона отримує у великих обсягах.

Податок на майно. До таких доходів належать доходи від капіталу і використання майна, тощо. Досить високий рівень розвитку фондового ринку в країнах ЄС дає можливість отримувати досить високі доходи, що також підлягають оподаткуванню.

У Німеччині податок на власність становить 1 % від вартості майна (при цьому встановлюється розмір неоподатковуваного майна). Знижена ставка розповсюджується на майно в сільський місцевості та на лісове господарство. Переоцінка майна відбувається кожні три роки.

Особливі умови при оподаткуванні операцій з рухомим майном існують у Франції. Якщо вартість майна більше означеної суми, то ставки податку становить 4,5 % та 7 %, при операціях з дорогоцінними металами ставка становить 7,5 %. Податком на власність обкладаються всі майнові права, цінні папери, які знаходяться у власності. Не оподатковується майно, яке використовується для професійної діяльності, окремі види сільськогосподарського майна та ін. Ставка податку на майно встановлюється від 0 % до 1,5 %.

У Данії податок на майно поділяється залежно від платника. Так, резиденти сплачують податок на все майно, яке розташоване як в країні, так і за її межами. Нерезиденти сплачують податок тільки на майно, яке розташоване в межах Данії. Ставка встановлюється в розмірі 0,7 % від вартості майна, яке більше встановленого розміру.

Усі під-ва сплачують акцизний збір, що становлюється на високорентабельні товари, які завозяться з-за кордону.

Також під-ва різних країн сплачують і інші податки – податок на прибуток корпорацій, податок на доходи з капіталу та інші.