99. Поняття та економічна основа грошового обороту

Грошовий оборот – це процес безперервного руху грошей між суб’єктами економічних відносин у суспільному відтворенні. Він обслуговує кругооборот усього сукупного капіталу суспільства на всіх стадіях суспільного відтворення: у виробництві, розподілі, обміні і споживанні. Тому нерідко його називають сукупним грошовим оборотом.

Грошовий оборот як макроекономічне явище слід відрізняти від обороту грошей в межах кругообороту окремого індивідуального капіталу, тобто на мікрорівні. В останньому випадку гроші виступають однією з функціональних форм капіталу, є його складовою частиною і елементом багатства, яким володіє власник цього індивідувального капіталу. Сукупний грошовий оборот не є механічною сумою оборотів грошей в межах індивідуальних капіталів, а представляє собою самостійне економічне явище, безпосередньо пов’язане з процесом суспільного відтворення в цілому. Тому суб’єктами грошового обороту як його суб’єкти фактично є всі юридичні і фізичні особи, які приймають участь у створенні, розподілі, обміні та споживанні валового національного продукту.

Суб’єкти грошового обороту:

- фірми - сукупність суб’єктів, які забезпечують створення та реалізацію валового національного продукту;

- сімейні господарства - сукупність суб’єктів, які забезпечують виробництво національного продукту основними факторами /робочою силою, засобами виробництва, які знаходяться в приватній власності, тощо/ та є кінцевими його споживачами;

- державні структури - сукупність суб’єктів, які забезпечують розподіл та перерозподіл вартості створеного національного доходу та національного продукту, здійснюючи вплив на реалізацію та споживання останнього;

- фінансові посередники - сукупність суб’єктів грошового ринку, які, виступаючи в ролі посередників, можуть діяти на ринку від свого імені і за свій рахунок.

Залежно від форми грошей, в якій відбувається грошовий оборот, він поділяється на безготівковий і готівковий. В сфері готівкового обігу гроші рухаються поза банками, безпосередньо обслуговуючи відносини економічних суб’єктів. У сфері безготівкового обігу гроші рухаються по рахунках в банках, не виходячи за межі банківської системи. Це створює можливість контролювати його, а отже впливати на відносини відповідних економічних суб’єктів, не тільки їм самим, а й третім особам - банкам.

Якщо абстрагуватися від відтворювального аспекту, то грош. оборот можна уявити просто як безперервний процес переміщення грошей у ф-ціях засобів обігу і платежу між окремими його суб’єктами.

Економічною основою грош. обороту є процес сусп. відтворення. Суб’єкти цього процесу постійно одержують грошові доходи від реалізації належних їм ресурсів чи виготовлених ними продуктів, що спричинює відповідні грошові потоки. Водночас потоки руху грошей є не тільки результатом відтворювального процесу, а й важливою передумовою його успішного здійснення. Надмірні затримки в русі грошей неминуче викликають гальмування товарних потоків, погіршення кон’юнктури ринків, посилення стагнації в-ва.

Внутрішня обумовленість грош. обороту процесом сусп. відтворення визначає його сутнісну єдність і безперервність, які можна назвати конституційними ознаками грош. обороту. Це положення має важливе значення для практики управління і викор-ня грош. обороту. У ній не повинно допускатися зведення непереборних перепон на шляху грошових потоків, як і непрохідних меж між окремими потоками грошей.

102. ШВИДКІСТЬ ОБІГУ ГРОШЕЙ В ОБОРОТІ ТА ЗАКОН ГРОШОВОГО ОБІГУ.

Швидкість обігу грошей характеризує частоту, з якою кожна одиниця наявних в обігу грошей використовується в середньому для реалізації товарів і послуг за певний період. На основі відомого рівняння обміну І. Фішера величину швидкості обігу грошей можна визначити за формулою , де V– швидкість обігу грошей; P– середній рівень цін на товари та послуги; Q– фізичний обсяг товарів та послуг, що реалізовані в цьому періоді; M– середня маса грошей, що перебуває в обігу за цей період. Величина швидкості обігу грошей прямо пропорційно пов'язана з номінальним обсягом виготовленого нац продукту й обернено пропорційно – з обсягом маси грошей, що є в обігу.

Показник швидкості обігу грошей можна визначити і за ін критеріями: за середньою частотою використання грош одиниці в оплаті доходів нас-ня, тобто у формуванні нац доходу; середньою частотою використання грош одиниці у здійсненні всіх видів платежів, тобто у формуванні всього грош обігу; частотою проходження готівки через каси банків. Перший із цих показників може бути визначений як ділення обсягу нац доходу на масу грошей в обігу, другий – як відношення заг обсягу грош обороту до М, третій – як ділення заг обсягу касових обігів усіх комерц банків за рік на середньорічну суму готівки в обігу.

Грошовий обіг – це рух грошей у процесі товарного обігу, надання послуг, погашення боргових зобов'язань. У зв'язку з цим виникає запитання: яка саме кількість грошей необхідна на ринку в певний час для безперебійного забезпечення товарного обігу? На це запит дає відповідь відкритий К. Марксом закон грош обігу, згідно з яким кількість грошей визначається як відношення суми цін товарів до кількості обігів однойменної грош одиниці з урахуванням додаткових факторів – проданих у кредит товарів, суми взаємопогашених платежів та платежів, для яких настав строк виплати.

Закон грошового обігу – загальний ек закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі і суттєві зв'язки між кількістю потрібних для обігу грошей, цінами товарів, що підлягають реалізації, та вартістю грошей. Його суть полягає в тому, що кількість грошей, необхідних для обігу товарів, прямо пропорційна сумі їх цін і обернено пропорційна швидкості обігу однойменної грош одиниці. Його можна виразити таким рівнянням: , де K_r– кількість грошей, необх для обігу товарів протягом певного часу; Ц– сума цін на товари, що підлягають реалізації за певний відрізок часу; К– сума цін товарів, що були продані в кредит і строк оплати яких не настав; О– швидкість обігу грош одиниці за рік; П– сума цін товарів, що були продані в кредит і строк оплати яких настав; ВП– платежі, що взаємопогашаються.