Синдром тривалого стиснення і розчавлення

Синдром тривалого здавлення - патологічні зміни в тканинах і в усьому організмі, що розвиваються через кілька годин після звільнення тривало здавлюємої ділянки тіла.

Етіологія синдрому тривалого здавлення. Здавлення м'яких тканин при обвалах, землетрусах, авто-, авіа-і залізничних катастрофах. Медичні маніпуляції, такі, як неправильне накладення джгута, гіпсової пов'язки.

Клінічна картина синдрому тривалого здавлення. Після зняття місцево проявляється наростаючий набряк, блідість і мармуровість шкіри, парастезии, що посилюються болі, труднощі рухів. Надалі розвивається гангрена тканини. Порушується загальний стан: розвивається травматичний шок (падіння артеріального тиску, почастішання пульсу, втрата свідомості), наростає інтоксикація організму (слабкість, головний біль, підвищення температури тіла), розвиваються ниркова, печінкова і серцево-судинна недостатність (блювота, нудота, жовтяничність шкірних покривів і слизової оболонки, спрага, марення, олігурія, анурія і уремія, аритмія і падіння артеріального тиску).

Невідкладна допомога. До зняття здавлення накласти джгут вище місця здавлення, зробити блокаду розчином новокаїну. Після зняття здавлення накласти тугу пов'язку і зняти джгут, провести іммобілізацію кінцівки і прикласти холод. Провести протишокову терапію (ввести поліглюкін до 500 мл, промедол 2% - 2 мл, кордіомін - 2 мл або мезатон 1% - 1 мл).

Лікування синдрому тривалого здавлення. Місцево розсічення шкіри і фасцій, новокаїнові блокади, при гангрені і посилюється інтоксикації - ампутація кінцівки. Загальне лікування: протишокова терапія, дезінтоксикаційна терапія з метою відновлення водно-сольового балансу, антібіотокотерапія, вітамінотерапія, імунотерапія, гормональна терапія.

Крім детально розглянутих вище заходів надання до госпітальної медичної допомоги, є ще й інші, які спрямовані не тільки на врятування життя потерпілого, але й на запобігання важким ускладненням.

• При тривалому стисканні кінцівки і збереженні пасивних рухів у суглобах дистальніше рівня стискання проводиться туге її бинтування з охолодженням (не обгортають одягом взимку і змочують бинти холодною водою влітку).

• П

  

  Шприц-тюбик. Послідовність проведення ним ін'єкцій

  ри тривалому стисканні кінцівки, в якій відсутні пасивні рухи в суглобах внаслідок ішемічної контрактури (декомпенсована ішемія), накладається джгут вище рівня стискання, який знімається лише в медичному закладі, перед проведенням первинної ампутації кінцівки.

Всім, хто отримав переломи, великі рани і опіки для знеболювання і профілактики шоку вводиться підшкірно або внутрішньом’язово із шприц-тюбика 1 мл промедолу в м’які тканини стегна, сідниці чи плеча.

З

Введення знеболювальної речовини шприц-тюбиком в порядку самодопомоги

а необхідності, ін’єкція може проводитись як само- і взаємодопомога через одяг. Але вона протипоказана тим, хто має закриту травму живота чи підозру на це.

Тут же всім ураженим з масивними травмами і великими опіками даються антибіотики з метою запобігання розвитку раневої інфекції.

Використовується антибактеріальний засіб, що міститься в одному з двох безколірних пеналів аптечки індивідуальної.

Такі заходи першої медичної допомоги, як зупинка кровотечі з рани, накладання асептичної пов’язки, іммобілізація кінцівки при переломах, забезпечення швидкого винесення з поля бою, правильної і своєчасної евакуації, зігрівання і давання гарячого чаю мають значний протишоковий ефект. Цьому ж сприяє дещо піднятий нижній край ніг при вираженій постгеморагічній анемії, що покращує кровопостачання мозку. Для запобігання повторних травмувань голови під час транспортування пораненим, які мають черепно-мозкові травми, кладуть під голову будь-яку м’яку підкладку або шинель і повертають голову вбік з метою уникнення попадання блювотних мас у трахею.