66. Викривлення у фінансовій звітності.

У Міжнародних стандартах аудиту розрізняють дві категорії перекручень в обліку і фінансовій звітності – помилки і шахрайство. Різниця між цими термінами полягає у навмисності вчинення дій, тобто помилкою визнається ненавмисна дія, яка призвела до порушення, а шахрайством – свідоме порушення існуючих норм.

Згідно МСА 240 “Відповідальність аудитора за розгляд шахрайства під час аудиторської перевірки фінансових звітів”, шахрайство – це навмисні дії однієї або декількох осіб (менеджерів, працівників компанії), які завершуються перекрученням фінансової звітності.

Інститут внутрішніх аудиторів (IIA) визначає шахрайство як будь-які незаконні дії, що характеризуються обманом, приховуванням чи зловживанням довірою. До шахрайства належать дії, які не здійснюються під впливом сили або погроз застосування сили.

Найчастіше виділяють дві категорії перекручень, причиною яких є шахрайство:

1) перекручення при підготовці фінансової звітності;

2) перекручення, пов’язані з привласненням активів.

Перша категорія перекручень виникає, переважно, з вини керівництва підприємств, а друга – з вини службовців та робітників. У табл. 2.3 наведено типові випадки шахрайства, які найчастіше зустрічаються у зарубіжних компаніях.

На першому місці знаходяться такі порушення як підробки чеків (особливо підписів відповідальних осіб), крадіжки майна (готівки з каси, готової продукції зі складу та ін.) та маніпуляції з цінами (наприклад, продавець у магазині продає товар покупцю за вищою ціною, а різницю кладе собі в кишеню).

74.Суттєвість в аудиті.

Аудиторський ризик прямо пов’язаний ще з одним важливим для аудиту питанням – визначенням рівня суттєвості.

Згідно з МСА 320, «Суттєвість у плануванні та виконанні аудиту», в процесі проведення перевірки аудитор повинен оцінювати суттєвість у взаємозв'язку з аудиторським ризиком. Вважається, що інформація є суттєвою тоді, коли її пропуск чи перекручення можуть вплинути на економічні рішення користувачів, прийняті на основі фінансових звітів. Оцінка суттєвості Міжнародними стандартами не регламентується; вказується лише, що така оцінка є предметом професійного судження аудитора. Разом з тим, у МСА 320 наведено рекомендації з підходів до оцінки суттєвості.

Між суттєвістю й аудиторським ризиком є зворотний взаємозв'язок – чим вищий рівень суттєвості, тим нижчий аудиторський ризик, і навпаки. Цей взаємозв'язок необхідно враховувати при визначенні характеру, розрахунку часу та обсягу аудиторських процедур.

Оцінювання суттєвості обов’язково здійснюється аудитором на стадії планування аудиторських процедур, а також після виявлення істотних викривлень інформації у фінансових звітах.

На практиці розрізняють дві категорії оцінок суттєвості – кількісні та якісні (рис.). Перша категорія включає у себе абсолютні та відносні оцінки, друга – нормативні й експертні.

Прикладом абсолютної кількісної оцінки суттєвості може бу­ти конк­ретно визначена сума (відхилення показника на $100, $1000 тощо), яка є мірилом поділу перекручень на суттєві і несуттєві. Подібний підхід є над­то примітивним і використовується нечасто.

Рис. Основні види оцінок суттєвості в аудиті

Відносні кількісні оцінки більш поширені в міжнародній аудиторській практиці. Вра­ховуючи максимально допустимий рівень аудиторського ризику, ау­ди­то­ри кіль­кісно визначають, який рівень похибки може вва­жати­ся допустимим (несуттєвим) для різних фінансових по­каз­ників. Наприклад, якщо відхилення ре­аль­ної величини чистого при­бут­ку від задекларованого підприємством складає не біль­ше, ніж ± 5 %, то та­ке від­хилення допустиме, а помилки, що приз­ве­ли до цьо­го, можуть бути визнані не­суттєвими.

Окрім кількісних оцінок, дуже поширеними є якісні оцінки суттєвості, які умов­но можна поділити на нормативні й експертні. Перші з них за­сто­со­­вуються тоді, коли є визначені законом положення і норми, у від­по­від­нос­ті з якими можна оцінити сут­тє­вість помилок або випадків шахрайства.