39

1.Місце аудиту в системі економічного контролю.

Виходячи із змісту економічного контролю, періодичності, інформацій­ного забезпечення і форм здійснення, виділяють загальноекономічний і фінан­сово-господарський контроль.

Загальноекономічний контроль здійснюється на макроекономічному рі­вні і має такі об'єкти дослідження: виконання планів соціального і економічно­го розвитку країни, окремих регіонів; використання ресурсів країни, діяльність окремих міністерств, відомств та інших урядових структур.

Фінансово-господарський контроль здійснюється на мікро-рівні та до­сліджує фінансово-господарську діяльність підприємств.

Аудиторська діяльність за останні роки підтверджує факти, що аудит може проводитися не тільки на рівні підприємств (мікрорівні), але і на макро-рівні.

Доцільно розглядати місце аудиту не тільки в системі фінансово-господарського контролю, але й в системі загальноекономічного контролю.

Незалежні аудитори (аудиторські фірми), окрім підтвердження достові­рності фінансової звітності, що прийнято називати аудитом, надають суб'єктам господарювання супутні аудиту послуги. До них належать: складання бізнес-плану; консультації з питань обліку, оподаткування, права, фінансів; постанов­ка, ведення або відновлення обліку; складання звітності та ін. У цьому випадку можна розглядати місце окремих аудиторських послуг не лише в системі контролю, а ще як функцію управління. Наприклад, складання прогнозів (пла­ну), ведення обліку тощо.

Таким чином, аудит доцільно розглядати як складник системи економічного контролю, а окремі су­путні аудиту послуги - безпосередньо функціями управління.

2, 16, 22, 43, 87.Аудиторський ризик.

Дослідивши ключові аспекти системи внутрішнього контролю підприємства, по­чинаючи від його середовища і завершуючи контрольними проце­ду­ра­ми, які застосовує клієнт, аудитор може здійснити попередню оцінку аудиторського ризику.

Аудиторський ризик є наслідком двох чинників: ризику того, що можуть мати місце суттєві помилки у фінансових звітах, а також ризику того, що ці істотні помилки не буде виявлено. Аудиторський ризик завжди має місце; тому найчастіше оперують поняттям прийнятного аудиторського ризику (виражає міру готовності аудитора надати позитивний висновок без застережень за умови, що ймовірність існування суттєвих помилок у фінансовій звітності клієнта після проведення аудиту не перевищує певної прийнятної величини – наприклад, 5%).

Прийнятний аудиторський ризик визначається індивідуально для кожного завдання з аудиту і залежить від низки факторів, пов'язаних зі специфікою завдання. Якщо замовник потребує вищого рівня впевненості, аудитор повинен знизити величину прийнятного аудиторського ризику, і навпаки.

У зарубіжній практиці набула виключного поширення модель оцінки прийнятного аудиторського ризику, яка виглядає так:

ПАР = ВР · РВК · РН,

де ПАР - прийнятний аудиторський ризик (DAR);

ВР - властивий ризик (IR);

РВК - ризик внутрішнього контролю (CR);

РН - ризик невиявлення (DR).

Цю модель для остаточного аналізу часто подають у видозміненому вигляді, ви­ко­ристовуючи в ролі ендогенної змінної ризик невиявлення:

Прийнятний аудиторський ризик (ПАР) виражає ступінь готовності аудитора надати по­зитивний висновок без застережень за умови, що імовірність іс­ну­вання суттєвих помилок у фінансовій звітності клієнта після проведення аудиту не пере­вищує величи­ни ПАР, яка може коливатись у межах від 0 до 1 (або від 0% до 100%). Практично ау­ди­тор завжди прагне мінімізувати значення ПАР, оскільки високе значення цього показ­ника загрожує фі­нан­со­вими втратами у випадку конфлікту з клієнтом, а також па­дін­ням імід­жу аудиторської фірми.

Властивий ризик (ВР) – це ризик того, що в реєстрах бухгалтерського обліку і, відповідно, у фінансовій звітності клієнта міститься недостовірна інформація. Властивий ризик особливо тісно пов’язаний з ризиком бізнесу клієнта, але, згадуючи цей взаємозв’язок, доцільно підкреслити, що вони не є тотожними.

Ризик внутрішнього контролю (РВК) – це ризик того, що система внутріш­нього контролю клієнта не здатна вчасно знайти помилки в обліку і звітності або запобігти їм.

Властивий ризик, який в деяких країнах називають притаманним або невід’ємним ризиком, і ризик внутрішнього контролю залежать, в першу чергу, від ад­мі­ністрації і персоналу клієнта. Тому аудитор не може здійснювати прямий вплив і регулювати рівень цих видів ризику з до­по­могою тих чи інших аудиторських процедур та організа­ційних заходів.

Безпосередньо від аудитора залежить лише ризик невиявлення (РН), який являє собою ризик того, що існуючі помилки, які перевищують поріг суттєвості, не будуть виявлені ау­ди­тором. Зменшення цього ризику можливе у випадку збільшення кіль­кості аудиторських доказів і ретель­нішого дослідження ви­бра­них для пе­ре­вірки дже­рел інформації.