55. Грошові системи біметалевого та монометалевого обігу та механізм їхнього саморегулювання

Грошова система біметалевого обігу діяла впродовж XVI-XVIII ст., а в ряді країн Європи її скасували лише у XIX ст. Вагове і цінове співвідношення між золотом і сріблом складалося стихійно. Далі держава законодавчо закріпила його та надала золотим і срібним монетам функцію законного платіжного засобу. Але біметалізм склався в епоху феодалізму і не відповідав потребам розвитку ринкового обміну. До того ж використання у функції міри вартості одночасно двох металів суперечило природі даної функції грошей, в якій оптимально слугує лише один товар. Встановлені державою тверді вартісні співвідношення не відповідали реальній ринковій вартості золота і срібла, що не тільки не сприяло точності виміру вартості товарів, а й підривало стабільність грошей. Значне здешевлення видобування срібла у кінці XIX ст. завдяки впровадження ртутного способу його видалення з руди призвело до знецінення срібла відносно золота і витіснення останнього з каналів грошового обігу. Це в свою чергу викликало значне коливання цін на товари та нестабільність грошового обігу. Тобто свою негативну дію проявив закон Грешема-Коперника, за яким «погані гроші витісняють з обігу більш вартісні». Водночас розвиток індустріалізації потребував стабільних грошей як єдиного загального еквівалента. На цих підставах у другій половині XIX ст. у більшості країн світу склалася монометалева грошова система.

Монометалізм - грошова система, в якій один метал (золото або срібло) слугує загальним еквівалентом і основою грошового обігу, а функціонуючі монети і знаки вартості розмінюються на дорогоцінні метали. Золотий монометалізм (стандарт) став основою грошової системи у Німеччині з 1871-1873pp., у Швеції, Норвегії й Данії - з 1873 p., Франції - з 1876-1878 pp., Австрії - з 1892 p., Японії - з 1897 р., США - з 1900 р. Основними характерними рисами і перевагами золотомонетного стандарту були:

1) у золотомонетній системі золото виконує всі функції грошей, а у внутрішньому грошовому обігу перебувають повноцінні золоті монети;

2) дозволене вільне карбування золотих монет приватними особами (як правило, на монетному дворі);

3) дозволявся вільний вивіз і ввезення золота, іноземної валюти і функціонування вільних ринків золота;

4) неповноцінні грошові знаки (банкноти, металева розмінна монета) в процесі обігу вільно і необмежено розмінювалися на золото, що забезпечувало підтримання тривалої, а головне зваженої рівноваги між грошовою і товарною масами.

Виокремлюють чотири різновиди золотого мономонеталізму:

1) золотомонетний стандарт, для якого були властиві обіг золотих монет, виконання золотом всіх функцій грошей, вільна чеканка золотих монет з фіксованим вмістом, вільний обмін паперових грошей на золоті монети та ін.;

2) золотозлитковий стандарт, при якому банкноти розмінювалися на золото лише при поданні суми, встановленої законом (в Англії 1700 ф. ст. за злиток золота вагою 12 кг, у Франції — 215 тис. франків);

3) золотодевізний стандарт — коли банкноти обмінювалися на іноземну валюту (девізи), яка, у свою чергу, обмінювалася на золото. Ця форма була впроваджена у 30-ти країнах. За другого і третього різновиду золотого мономонеталізму монетарне золото зосереджується в руках держави, а золото не виконує функцій засобів обігу і платежу. Під час кризи 1929—1933 рр. ці три різновиди золотого монометалізму були ліквідовані і лише у 6 країнах зберігалися до 1936 р.;

4) золотодоларовий стандарт, при якому розмін банкнот на золото здійснювався у всіх країнах, а обмін доларів на золото — лише для урядів та центральних банків країн-членів МВФ. У 1971 р. його було припинено.