Глава I. Поняття і історія права наслідування

§ 1 . Основні поняття спадкового права . § 2 . Історичні етапи розвитку римського спадкового права

§ 1 . Основні поняття спадкового права

1 . Спадкування називається перехід майна помер ¬ шого особи до (одному або декільком ) іншим особам.

Подібно до того як власність ( в економічному сенсі) існувала і до утворення держави і права , а право власності з'явилося тільки з образо ¬ ристанням держави , так і спадкове право в якос ¬ стве завершення права власності з'явилося тільки з виникненням держави .

2 . Спадкування ( у власному розумінні ) є преем ¬ ство універсальне. Це означає , що спадкоємець , вступаючи у спадок , набуває єдиним актом все майно спадкодавця (або - за наявності декількох наслед -ників - певну частку майна) як єдине це ¬ лое . Універсальний характер успадкування проявляється в тому , що до спадкоємця переходять відразу і права та обов'яз ¬ занности , що входять до складу спадщини , в тому , що на ¬ спадкоємець може придбати у складі спадщини навіть та ¬ кі права та обов'язки , про існування яких він і не знав, і т.п.

Поряд з цим римським правом відомо і так називаються ¬ ваемое сингулярне спадкоємство після померлої особи , тобто надання особі окремих прав - так звані легати або відмови ( про них див нижче , гл. V).

3 . Спадкування можливо було або за заповітом , або за законом ( якщо заповіт даною особою не залишати-

282

лено , або воно визнане недійсним , або наслед ¬ ник , призначений у заповіті , не прийняв спадщини) .

Характерною особливістю римського спадково ¬ го права була неприпустимість поєднання двох названих підстав ( заповіту і закону) при спадкуванні після одного і того ж особи , тобто неприпустимо було , щоб одна частина спадщини перейшла до спадкоємця за заповітом , а інша частина того ж спадщини - до спадкоємців за за ¬ кону ( в цьому сенсі треба розуміти афоризм « nemo pro parte testatus pro parte intestates decedere potest », тобто не мо ¬ же бути спадкування в одній частині майна померлого ¬ го особи за заповітом , а в іншій частині - за законом) .

4 . У процесі успадкування необхідно розрізняти відкриті спадщини і вступ у спадщину . Наслед -ство відкривається в момент смерті спадкодавця ( насле ¬ дова взагалі можна тільки після померлого физическо ¬ го особи). З відкриттям спадщини для певних осіб пов'язано отримання права придбати спадщину. Але ці особи ще не стають в момент відкриття спадщини власниками речей , що залишилися після спадкодавця , боржниками за його зобов'язаннями і т.д. , - словом , в момент відкриття спадщини спадкове майно ще не переходить до спадкоємців . Перехід прав происхо ¬ дить тільки в момент вступу в спадщину , коли на ¬ спадкоємець виражає волю прийняти спадщину . Необхід ¬ мо , втім , зауважити , що в древній агнатской сім'ї (див. розд. IV , § 1 ) безпосередньо підвладні домо- владиці (діти , а також онуки від раніше померлих дітей) вважалися « необхідними » спадкоємцями і набували спадкове майно незалежно від акта прийняття спадщини . « Необхідною » спадкоємцем був також раб заповідача , який відпускався за заповітом на свобо ¬ ду і призначався спадкоємцем.

§ 2 . Історичні етапи розвитку римського спадкового права

1 . Відповідно до характеру виробничих відносин древнереспубліканского Риму і сімейним

283 характером в ту пору власності всі члени сім'ї вважалися , незважаючи на широту прав , що належали голові родини , як би учасниками в сімейній спільності прав . Тому і після смерті paterfamilias майно залишалося за агнатской родиною в силу закону. Наследо ¬ вання за заповітом , що отримало у пізніший час дуже широке застосування (так що спадкування за законом носило назву «успадкування ab intestate » , тобто після особи , не залишив заповіту ) , в найдавнішу епоху не мало місця . Що ж до спадкування за законом , то в силу зазначеної обставини коло закон ¬ них спадкоємців спочатку визначався за призна ¬ ку агнатского спорідненості. Спорідненість по крові ( когнатское ) як підстава для спадкування за законом вперше отримало визнання в преторського права і остаточно восторжено ¬ ствовало в імператорському законодавстві .

2 . Подібно до того як в області права власності в римському праві поряд з цивільною ( квірітської ) соб- ственностью склалася в преторського едикту так називаються ¬ ваемая бонітарная власність і лише в законодавстві Юстиніана відбулася уніфікація права соб ¬ ності , так і в області успадкування поряд з ци - Вільнев спадкуванням ( hereditas ) встановилася пре- Торська bonorum possessio . Розкладання агнатской сім'ї , ослаблення батьківської влади , котре з'явилося наслідком з ¬ трансформаційних змін виробничих відносин і всього соціально- економічного ладу , призводило до того , що переду ¬ ча спадщини особам, пов'язаним із спадкодавцем лише агнатское відносинами , минаючи найближчих дах ¬ них родичів , але втратили агнатское зв'язок ( на ¬ приклад , еманціпірованних дітей) , стала визнаватися несправедливою.

Поряд з цим складні формальності , требовав ¬ шиеся за цивільним правом при складанні заповіту , також стали занадто сором'язливими . Нові запити життя були враховані претором . У своєму едикті він став обіцяти судовий захист також особам , які за ци ¬ Вільнев праву не мали права успадковувати ; рівним об-

284

разом він оголосив , що буде визнавати заповіти , со ¬ ставлені в більш простій формі.

Не маючи права відміняти норми цивільного права , претор досягав мети , надаючи новим спадкоємцям володіння спадковим майном ( bonorum possessio ) . Спочатку це визнання давалося лише остільки , посколь ¬ ку з « преторским спадкоємцем " не конкурував цівіле ¬ ний спадкоємець : якщо перебував цивільний спадкоємець , за ¬ являвший вимога про спадщину , спадщину передавалося йому , преторский ж спадкоємець опинявся sine re , тобто без спадкового майна. Але пізніше (у період принци ¬ пата ) претор став забезпечувати міцне володіння наследст ¬ венним майном за тими особами , які визнавалися їм більш придатними спадкоємцями ( bonorum possessio cum re , тобто право на спадкування з фактичним одержанн ¬ ем майна , res ) . Після цього bonorum possessio стала од ¬ ним з випадків виникнення бонітарной , або преторской , власності (див. розд. V , гл. III . § 1 ) .

3 . В імператорський період дві історично сло ¬ який жив системи - Цивільна , hereditas , і преторская , bonorum possessio , - стали поступово зближуватися : наи ¬ більш старі цивільні спадкові норми стали зживати , і поряд з цим саме цивільне право стало вбирати в себе нові положення , побудовані на пре- торських принципах ( наприклад , взаємне право наследо ¬ вання матері та її дітей). Остаточне торжество но ¬ ші принципи спадкування отримали тільки в Новел ¬ лах Юстиніана .