§ 4 . Батьківської влади

1 . Гай ( 1.1.55 ) називає інститут батьківської влади ius proprium civium romanorum (строго національним інститутом римських громадян ) і додає: «... навряд чи існують ще інші люди , які мали б таку владу над своїми дітьми , яку маємо ми , тобто римські громадяни » .

Самостійним особою ( persona sui iuris ) був толь ¬ ко батько ; сини і дочки були ( personae alieni iuris ) лі ¬ цями чужого права .

Підвладний син має і libertas і civitas ; в області публічного права він стоїть (якщо він дорослий ) поряд з батьком , може займати публічні посади (тільки не може бути сенатором ) . Але в сім'ї він цілком підпорядкований батьківської влади , притому незалежно від віку , і да ¬ же коли він вже перебуває у шлюбі і , бути може , має своїх дітей. Влада над дітьми належить саме від ¬ цу , а не обом батькам .

2 . Батьківська влада виникає з народженням сина або дочки від даних батьків, які перебувають у законному шлюбі , а також шляхом узаконення або усиновлення.

Всякий дитина, народжена заміжньою жінкою , вважався сином або дочкою її чоловіка , поки не буде до - казано противне ( pater est quern nuptiae demonstrant , D.2.4.5 , батько - той , на кого вказує факт шлюбу ) .

Батьківська влада могла бути встановлена ​​шляхом уза ¬ конен дітей від конкубіни . Узаконення є визнання законними дітей даних батьків , народжених ними поза законного шлюбу . Узаконення могло бути вироблено:

а ) наступним шлюбом батьків позашлюбної дитини ;

б) шляхом отримання відповідного імператорського рескрипту ; в) шляхом зарахування сина в члени му- муніципальні сенату ( курії ) , а дочки - шляхом видачі заміж за члена муніципального сенату ( на членах муни ¬ ціпальних сенатів лежав обов'язок поповнювати з

84

своїх коштів недоїмки з податків , внаслідок чого це звання приймалося неохоче і імператорам приходь ¬ лось вводити заохочувальні заходи ; До їх числа відносяться ¬ лось і узаконення) .

На відміну від узаконення, який давав положення за ¬ кінних дітей особам , народженим від даних батьків , але поза шлюбом , усиновлення встановлювало батьківську владу над сторонньою особою .

Усиновлення відрізнялося двох видів: якщо усиновлення ¬ лялось особа , що не знаходиться під батьківською владою ( persona sui iuris ) , це називалося arrogatio ; якщо ж вуса ¬ лення вироблялося щодо особи , що знаходить -ся під батьківській владою ( persona alieni iuris ) , воно назива ¬ валось adoptio .

По праву Юстиніана arrogatio відбувалося шляхом отримання на те імператорського рескрипту ; adoptio - шляхом занесення в судовий протокол ( apud acta ) узгод ¬ шення колишнього господаря усиновлюваної з Усиня - вителем у присутності усиновлюваної .

Необхідні умови усиновлення : а) всиновлювати може , як правило , тільки чоловік ( жінка - як виняток , саме якщо вона до усиновлення мала де ¬ тей і їх втратила ) ; б) усиновлювач не повинен бути під - владним (повинен бути persona sui iuris ) ; в) усиновлювач повинен бути старше усиновлюваної не менше, аніж на 18 років (так як , за висловом римських юристів , «вуса ¬ лення наслідує природі » , adoptio naturam imitatur DI7.40.1 ) .

Відносно аррогаціі потрібно ще , щоб маги ¬ страт справив розслідування обставин справи і вияс -Ніл , чи не відіб'ється усиновлення невигідно на интере ¬ сах усиновлюваної .

В результаті arrogatio самостійна особа поступу ¬ ет під батьківську владу з усіма її наслідками, у тому числі з взаємним ( між усиновлювачем та усиновлення ¬ ленним ) правом успадкування. Наслідком adoptio було припинення батьківської влади колишнього домо ¬ владики і встановлення влади усиновлювача.

85

 

3 . Особисті права і обов'язки батьків і дітей до ренним чином були різні на різних етапах рим -ської історії. У найдавніше час батько мав в отноше ¬ нії своїх дітей право життя і смерті , право продажу дітей і т.п. З плином часу ця сувора влада смяг ¬ чалась . Зрештою влада батька звелася до його праву застосовувати домашні міри покарання дітей , до обязанно ¬ сти дітей надавати повагу батькам , у зв'язку з чим діти не могли пред'являти до батьків ганьблять позовів , не могли одружуватися без згоди батьків і т.п.

Батьки і діти взаємно були зобов'язані в разі не ¬ хідно надавати один одному аліменти.

Батькові давався позов проти всякого третьої особи , яка тримає її підвладного (так звана fflii

vindikatio ) .

4 . Майнове становище підвладних дітей. Підвладний син має commercium , тобто може совер ¬ шать майнові угоди . Але все , що він приобрета ¬ ет , здійснюючи це commercium , автоматично ( незави ¬ но від його волі , на відміну від представництва , див. нижче , розд. VI , гл. III , § 5 ) надходить у майно батька :

за споконвічного римському правилом , підвладний не може мати нічого свого . Однак зобов'язаним по операціях під ¬ владного зізнавався він сам , хоча ніякого влас ¬ ного майна підвладний в республіканський період не мав. У разі вчинення підвладним правонару ¬ шення , делікту , потерпілому давався ( як і у випадку правопорушення раба , див. розд . III , § 4 , п. 3 ) особливий позов , actio noxalis (від слів Поха dedere - видати головою для відшкодування шкоди) ; батькові належало право або упла ¬ тити потерпілому суму понесеного ним збитку , або видати підвладного в кабалу потерпілому на строк, що не ¬ обхідних для відпрацювання суми прічененного збитку. Якщо правопорушник переходив під владу іншого до - мовладикі , то й відповідальність за actio noxalis перехо ¬ дила на нового домовладики : noxa caput sequitur , відпові ¬ венность слід за ( винним ) особою .

З розвитком торгівлі , з пожвавленням господарських зв'язків таке становище стало невигідним для самого

86

домовладики. Фактична неможливість що-небудь взи ¬ скать з підвладного і юридична безвідповідальність домовладики по операціях підвладного приводили до то ¬ му , що треті особи не схильні були вступати в операції з підвладними . Тим часом господарський інтерес домо ¬ владики вимагав широкого використання підвладних (як і рабів ) не тільки для скоєння в господарстві раз ¬ особистих фактичних послуг і робіт , але також і юридиче ¬ ських дій . На цій господарській основі , з одного боку , розширюється майнова правоздатність та дієздатність підвладного , а з іншого боку , при ¬ знається відповідальність домовладики по операціях під ¬ владних .

Вище ( розд. III , § 4 ) уже вказувалося , що в Римі увійшло звичай виділяти підвладному синові , а рівно і рабу майно в самостійне управління ( стадо , сільськогосподарський земельна ділянка і т.д. ) . Таке майно називалося peculium . На цьому грунті склади ¬ валися такі ж відносини , які описані вище по по- воду рабського пекулія . Рівним чином треті особи, які вступили в угоди з підвладними , мали до домовлено - дике такі ж додаткові позови , які давалися з Угод рабів ( actio de peculio ; actio de in rem verso ; actio institoria ; actio exercitoria ; actio quod iussu ) .

Пекулий - майно, що надається підвладний ¬ ному тільки в управління та користування; власником пекулія залишається домовладика . У разі смерті подвла ¬ стного пекулий не переходить у спадок , а просто повертається в безпосереднє володіння батька. На ¬ оборот , у разі смерті домовладики пекулий переходить до його спадкоємців поряд з усім іншим його имуще ¬ ством . Якщо підвладний син звільняється від батьків- ської влади і батько при цьому не зажадав повернення пе ¬ Кулія , пекулий залишається подарованим синові .

У зв'язку з виділенням пекулія підвладному про ¬ ізошлі і деякі інші зміни. Загальним принци ¬ пом давньоримського сімейного права була неприпусти ¬ тість яких зобов'язань всередині сім'ї ні між

87 домовладики і підвладним , ні між підвладними одного і того ж домовладики. У зв'язку з практикою ви - ділення підвладному пекулия було визнано можли ¬ вим встановлення зобов'язальних відносин між членами однієї і тієї ж сім'ї , але тільки ці обязатель ¬ ства були забезпечені позовної захистом , а були лише « натуральними » (див. нижче , розд. VI , гл. I , § 2) .

З плином часу поряд з названим видом пе ¬ Кулія ( який мав назву peculium profecticium , посту - напився від батька ) з'явилися інші види пекулія , значи ¬ тельно розширили майнову самостійність підвладних і зробили їх справжніми учасниками цивільного обороту. Саме на початку принципату по ¬ є так званий peculium castrense (військовий пекулий ), тобто майно , яке син набуває на військовій службі або у зв'язку з військовою службою ( жалов ¬ нье , військова видобуток , подарунки при вступі на воен ¬ ву службу і т.п.). Військовий пекулий складався не тільки у фактичному управлінні підвладного , але і принади ¬ лежав йому на праві власності , втім , з одним ог ¬ раничения : якщо підвладний помирав , не залишивши заве ¬ щательного розпорядження щодо військового печу ¬ лія , це майно надходило до домовладики на тих же підставах , як і звичайний пекулий .

З початку IV в . н.е. юридичне становище військового пекулія було поширено на всякого роду прид- тенія сина , зроблені на державній , придворної , духовної службі , а також на службі в якості адвоката ( peculium quasi - castrense ) . Встановленням права собст ¬ ності підвладного сина на військовий і квазівоенних пекулий розширення майновій самостійності сина не зупинилося . У період абсолютної монархії за підвладним визнали право власності на імущест ¬ во , одержуване у спадок від матері і взагалі пріоб ¬ РЕТА з материнської сторони .

Право власності сина на майно матері ог ¬ ранічівает лише тим , що батькові належало право довічного користування і керування цим імущест -

88

вом ; втім , син не піддавався і цього обмеження , якщо майно було придбано всупереч волі батька або якщо особа, що надала майно , поставило відповідне умова . При Юстиніані розвиток це -го інституту завершилося тим , що всі , придбане підвладними не так на кошти батька , було визнано при - належним підвладним .

Батьківська влада припиняється : а) смертю домо ¬ владики ( особи, які перебувають під владою не непосредст ¬ венно , наприклад онуки при живому їх батька , зі смертю домовладики надходять під владу того , хто стояв між домовладики і підвладним ; в даному прикладі - під владою батька ) ; б) смертю підвладного (досягнення со ¬ вершеннолетія не припиняло батьківської влади ) ; в) ут ¬ ратой волі або громадянства домовладики або під ¬ владним ; г) позбавленням домовладики прав батьківської влади ( за те , що він залишив підвладного без допомоги , тощо); д ) придбання підвладним деяких шану ¬ них звань.

Батьківська влада припинялася також еманціпаціі підвладного , тобто звільненням з-під влади з волі домовладики і за згодою самого підвладного . У праві юстиніянова часу еманціпаціі відбувалася : а) отриманням імператорського рескрипту , заноситься до протоколу суду; б) заявою домовладики , також зано ¬ сівшемся в судовий протокол ; в) фактичним предос ¬ тавленіем протягом тривалого часу само ¬ стоятельность положення підвладному .

Еманціпаціі могла бути скасована зважаючи неблаго ¬ подяку еманціпірованного відносно колишнього господаря , наприклад нанесення тяжких образ .

 

РОЗДІЛ VIII ПРАВО НАСЛІДУВАННЯ