18. Об’єкти права природноресурсової власності: природні ресурси, природні комплекси, фонди природних об’єктів; особливості форм земельної власності – приватна, комунальна і державна.

Об'єктами природноресурсового права є природно завер­шені та відносно відокремлені природні складові, що існують у взає­модії із соціальним середовищем і виконують для людини і суспільства відповідні функції.

До природних об'єктів належать земля, її надра, ліси та нелісо-ва рослинність, води і водно-болотні угіддя, тваринний світ, об'єкти природно-заповідного фонду та ін. Чинне природноресурсове законодавство передбачає визначення та класифікацію відповідних природних об'єктів.

Земля належить до основних природних об'єктів і належить до складу єдиної природної системи як її невід'ємна частина.

Надра є самостійним природним об'єктом і водночас частиною єдиної природної системи. Об'єктом права є надра як частина зем­ної кори, що може використовуватися для задоволення відповідних індивідуальних або суспільних потреб

Води становлять частину природного середовища, що виступає як гідросфера та складається з природних й штучно утворених во­доймищ.

Ліси є особливим природним об'єктом і також становлять час­тину єдиної природної системи. У ст. З Лісового кодексу (ЛК) Ук­раїни¹, ліс визначається як сукупність землі, рослинності, у якій домінують дерева та чагарники

До природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення на­лежать об'єкти рослинного світу в межах: внутрішніх морських вод і територіального моря, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України; поверхневих вод

До природних рослинних ресурсів місцевого значення належать дикорослі та інші несільськогосподарського призначення судин­ні рослини, мохоподібні, водорості, лишайники, а також гриби, не віднесені до природних рослинних ресурсів загальнодержав­ного значення.

19. Суб’єкти права власності на природні ресурси: види суб’єктів державної, комунальної та приватної власності на об'єкти природи та її ресурси.

Природноресурсова правосуб'єктність — це здатність бути учас­ником природноресурсових суспільних відносин.

Держава як суб'єкт природноресурсового права визнана Консти­туцією і закріплена у природноресурсових кодексах та багатьох актах чинного законодавства. Так, згідно зі ст. 84 ЗК у державній власнос­ті перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приват­ної власності. Проте держава, залишаючись суб'єктом природноре­сурсового права, реалізує свої повноваження через органи законодав­чої та виконавчої влади.

Територіальні громади визнані суб'єктами природноресурсових відносин ст. 142 Конституції, в якій зокрема передбачено, що ма­теріальною основою місцевого самоврядування є земля та інші природні ресурси, що перебувають у власності територіальних гро­мад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їх спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Громадські об'єднання та їх організації також є суб'єктами при-родноресурсового права. Об'єднанням громадян є добровільне гро­мадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод з метою задо­волення політичних, економічних, соціальних, культурних та ін­ших інтересів.

Юридичні особи є учасниками різноманітних природноресурсо­вих відносин і становлять найбільшу частку суб'єктів природноре-сурсового права.

Фізичні особи є індивідуальними суб'єктами природноресурсо-вого права, якими насамперед визнаються вітчизняні громадяни. Вони за наявності відповідних умов можуть бути суб'єктами права власності на визначені законодавством природні об'єкти, права ко­ристування природними ресурсами, відповідних угод щодо приро­докористування тощо.

Іноземні юридичні особи, іноземні держави та міжнародні органі­зації також можуть бути суб'єктами природноресурсового права.

20. Умови і порядок передачі власних природних ресурсів за рішенням державних органів та органів місцевого самоврядування: правові засади змінення права власності на природні об’єкти та документи, що засвідчують право власності.

21. Особливості змісту та умови здійснення правомочностей власності щодо природних об’єктів; основні права і обов’язки власників природних об’єктів та гарантії їх здійснення; законодавчі обмеження прав власників природних об’єктів в інтересах суспільства і держави.

22. Правові вимоги щодо захисту права власності на природні ресурси та межі їх здійснення; засоби і форми захисту суб’єктивних прав власників природних ресурсів та відшкодування шкоди, заподіяної природним об’єктам.

23. Умови та порядок припинення права власності на природні ресурси: умовні та безумовні підстави припинення права природноресурсової власності; особливості припинення права державної та комунальної власності на природні ресурси.

24. Природокористування як природна умова існування людини і суспільства: загальне (загальнодоступне) та спеціальне (врегульоване) природокористування; звуження сфери права користування та поширення права власності щодо використання земельних ресурсів у земельному законодавстві.

25. Основні принципи інституту права природокористування: цільове використання природних ресурсів; платність спеціального природокористування; дотримання нормативів та стандартів природокористування; лімітування і ліцензування природокористування.

26. Суб’єкти права природокористування і правові вимоги до них: правоздатність і дієздатність природокористувачів; природноресурсова правосуб’єктність громадян і природні права людини на загальне використання природних об’єктів та їх ресурсів.

27. Види права природокористування за суб’єктами та об’єктами, термінами і умовами; право відокремленого і спільного природокористування; поширення сфери орендного природокористування в природноресурсовому законодавстві.

28. Засади виникнення та зміни права природокористування (природні події, фактичні дії та юридичні факти): правові умови надання і відводу природних об’єктів у користування на місцевості (в натурі); перехід прав на використання природних об’єктів при переході прав на будівлі та споруди.

29. Здійснення права природокористування: основні права і обов’язки природокористувачів та межі їх належного здійснення; обмеження правомочностей природокористувачів.

30. Засади та умови припинення права природокористування: співвідношення припинення права природокористування та тимчасового призупинення діяльності природокористувачів, які забруднюють навколишнє природне середовище.

31. Загальна характеристика управління в сфері використання природних ресурсів і основні принципи управління природокористуванням.

32. Система органів державного управління в галузі використання природних ресурсів: органи управління загальної й спеціальної компетенції та їх основні функції; правовий статус Мінекоресурсів, Держкомзему, Дерводгоспу, Держкомлісгоспу та інших спеціальних центральних органів управління.

33. Функції управління в сфері використання природних об’єктів: просторово–територіальне облаштування і розподіл природних ресурсів; облік природних об’єктів і ведення природноресурсових кадастрів; планування, прогнозування, спостереження (моніторинг) та інформація в сфері використання природних ресурсів.

34. Правовий механізм забезпечення раціонального природокористування: форми управління і контролю за використанням природних ресурсів; правові гарантії участі громадськості в здісненні управління та контролю щодо природокористування.

35. Особливості застосування юридичної відповідальності за порушення природноресурсового законодавства: дисциплінарна, цивільна, адміністративна і кримінальна види відповідальності.

36. Склад земельного фонду України та правовий режим використання окремих категорій земельних ресурсів як засобів виробництва, об’єктів господарювання й територіального базису.

37. Правові форми власності на землю - державна, комунальна і приватна: засади та умови їх виникнення, засвідчення та реалізації; проблема забезпечення рівних прав усіх форм земельної власності.

38. Юридичні підстави придбання земельних ділянок у власність фізичними та юридичними особами: придбання права земельної власності на основі цивільно-правових угод і на конкурсних засадах.

39. Право землекористування і його основні види: загальне і спеціальне; безстрокове і строкове; відокремлене і сумісне; індивідуальне і спільне; приватне і колективне; оренда землі як особливий вид землекористування та її відмінності від концесії земельних ділянок.

40. Індивідуальні (приватні та особисті) форми земельної власності та землекористування громадянами для: заняття товарним сільськогосподарським виробництвом; ведення фермерського господарства і особистого селянського господарства; житлового і дачного будівництва; сінокосіння, випасу худоби та заняття городництвом.

41. Основні права й обов’язки власників землі та землекористувачів: гарантії прав на землю; відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам; обмеження прав на землю; види земельних сервітутів та їх правовий зміст.

42. Підстави, умови та порядок припинення прав на землю: особливості припинення права приватної власності на землю шляхом викупу земельних ділянок для громадських потреб та їх примусового вилучення з мотивів громадської необхідності.

43. Правові основи державного управління та контролю в галузі використання земельних ресурсів: планування використання земель; здійснення землеустрою та землевпорядний процес; земельний контроль і земельний моніторинг; державний земельний кадастр та його науково-практичне значення; відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва.

44. Вирішення земельних спорів і повноваження судових, державних та місцевих органів щодо їх розгляду та вирішення; умови і порядок застосування юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства.

45. Загальна характеристика і визначення поняття надр: співвідношення між державним фондом надр та державним фондом родовищ корисних копалин; види корисних копалин і критерії їх поділу на загальнодержавне і місцеве значення.

46. Правове регулювання надрокористування: право користування надрами для геологічного вивчення, розвідки, розробки та видобутку корисних копалин.

47. Підстави виникнення, зміни та припинення надрокористування: гірничий відвід як підстава надрокористування; квотування і ліцензування використання надр; плата за користування надрами.

48. Права й обов’язки надрокористувачів, межі належного здійснення прав і виконання обов’язків суб’єктами – надрокористувачами.

49. Державний облік родовищ і запасів корисних копалин: державний контроль і нагляд за веденням робіт з геологічного вивчення надр і розробки корисних копалин.