Тема 8. Особливості роботи соціального працівника в мікрорайоні. (Діти вулиці)

План.

1.  Створення соціально-педагогічних комплексів.

2.  Міжнародна служба “Дитина на вулиці”

3.  Принципи роботи з дітьми “групи ризику”.

4.  Структура соціально педагогічного комплексу.

Що таке соціально-педагогічний комплекс.

Розглядаючи роботу соціального працівника, слід враховувати, що формування особистості, виховання дитини відбувається не тільки в сім’ї, школі, в дошкільних та позашкільних закладах, а й у дворі, серед однолітків.

Слід пам’ятати, що і в школі, і в сім’ї дитина знаходиться під контролем, точніше, підкоряється встановленим правилам поведінки. На вулиці ж, у дворі з однолітками вона надана сама собі, і цей некерований процес в її розвитку може бути головним. Тому роботу з дітьми за місцем проживання починають не з підлітками (вже важкими), а з дошкільниками, з організації їх вільного часу, розвитку їх задатків та здібностей[1].

В роботі соціального педагога в мікрорайоні склалася практика, коли він закріплюється за чітко окресленою ділянкою – районом, домом, під’їздом. На базі колишніх клубів за місцем проживання він ініціює створення спортивних баз, культурних та реабілітаційних центрів, різних об’єднань для спільного проведення дозвілля дітей та батьків у вихідні дні. Він організує походи, спортивні змагання, проведення ранкової зарядки дітей та батьків, створення різних дворових команд та секцій, ремонтних бригад з дітей та підлітків, клубів за інтересами, спортивних площадок та стадіонів, площадок для малюків, домової бібліотеки. Так, наприклад, у нашому місті, у дворі дому № 28 по вулиці Тернопільській протягом тривалого часу діяв кружок прикладного мистецтва для дітей дошкільного та позашкільного віку. Набор в нього здійснювався досить просто: запрошувалися діти просто з вулиці, їм пропонувалися цікаві заняття під керівництвом завідуючої і дозволялося забрати з собою продукти своєї праці. На наступне заняття вже приходило набагато більше дітей. Роботи для них пропонувалися досить прості, але цікаві: створення прикрас з муки та клею, паперопластика, виготовлення м’яких іграшок.

У сучасних умовах починає складатися система спільної діяльності соціальних служб і школи за єдиним планом виховної роботи та захисту дитинства. Це так звані соціально-педагогічні комплекси. Робота за таким планом в корні змінює навчально-виховний процес в школі. Педагоги включаються в роботу позашкільних дитячих закладів, класні керівники та вихователі груп продовженого дня тісно співпрацюють з соціальними педагогами.

Комплекси створюються з метою об’єднати різні організації мікрорайону, в яких поряд з загальною освітою учні отримують можливість розвивати свої здібності в естетичній, спортивній, трудовій, технічній та інших видах творчої діяльності. Комплекси включають загальноосвітні, музичні, художні і спортивні школи, станції юних техніків та інші дитячі творчі організації та об’єднання, а також РЕУ, ДЕЗи, військові частини та відділення міліції. Фінансування комплексів здійснюється за рахунок бюджету та спонсорства.

Головною в цьому єднанні є дитина, її особистість, її теперішнє та майбутнє – серед однолітків, в сім’ї, в суспільстві.

2. Міжнародна служба “Дитина на вулиці”.

У 1997 році реабілітаційний благодійний фонд “Ні алкоголізму та наркоманії” і гуманітарна асоціація “Екі лібр” (Франція) підготовили спільну програму “Діти московських вулиць”, за якою досліджувалася проблема безпритульності у Москві.

В розділі цієї програми на території Південно-Західного адміністративного округу Москви створена група “Пошук”, яка вивчала умови життя та поведінку дітей “групи ризику”. Було виявлено 150 дітей “групи ризику”, а також 25 місць їх зустрічей. Це метро, 5 кінотеатрів, 4 перехрестя з інтенсивним рухом та 4 площі в житлових масивах. Досліджувалися підвали, чердаки, каналізаційні колодці, теплотраси, незаселені дома. Соціальні працівники служби “Пошук” працювали переважно у вечірній час, в парі (юнак – дівчина), що і безпечно, і викликає в дітей більше довір’я.

Було створено так званий реабілітаційний простір, що включав відомства, служби, заклади та суспільні організації. Які здійснювали профілактику та реабілітацію дітей і підлітків “групи ризику”. Була поставлена задача повного відновлення психологічного, фізичного, соціального та правового стану дітей та підлітків “групи ризику”, створення умов для їх перевиховання, не примусової зміни свого способу життя.

Програма реабілітаційного простору передбачала створення банку даних дітей і підлітків “групи ризику”, об’єднання для роботи з ними різних державних організацій, соціальних робітників, волонтерів, спонсорів, засобів масової інформації.

Центральним ланцюгом реабілітаційного простору став Центр соціалізації, в якому діють:

   станція екстреної допомоги (медичної, матеріальної, педагогічної, психологічної тощо), яку здійснюють лікарі, юристи, педагоги;

    психологічна служба, яка передбачає постановку діагнозу, знаходження причин девіантної поведінки, розробку програми реабілітації підлітка;

   методологічний відділ, що здійснює методичну допомогу службам, клубам та іншим закладам в роботі з підлітками;

   соціальна служба, в якій соціальний працівник розробляє програму реабілітації;

   служба “Дитина на вулиці”, де спільно з органами опіки та піклування Комітету у справах неповнолітніх, правоохоронними органами, педагогами і батьками соціальний працівник складає програми реабілітації для кожної сім’ї.

Програму реабілітації здійснюють притулок, дитячі клуби, реабілітаційні центри. В центри денного перебування діти приходять на день, але можуть залишитися і на ніч – і випадку конфлікту в сім’ї. Сюди приходять безпритульні діти, які не хочуть залишатися в притулках.

Реабілітаційний простір включає Дитячий наркотичний центр, Центри по роботі з дітьми-інвалідами, Центр для дітей, що пережили насилля, школи-інтернати, дитячі дома, кружки та секції, лікарні.

3. Робота з дітьми “групи ризику” будується на таких принципах:

   дотримання інтересів дитини, добровільність, позиція спостерігача;

   довіра, відмова від попередніх характеристик на дитину;

   єдність “команди” і вимог до підлітка всіх, хто з ним працює;

   відкритість – максимальна чесність з дітьми.

   Інформацію про дітях вулиці соціальному працівнику надають:

   відділ по профілактиці правопорушень неповнолітніх, дільничі, МВС;

   комісія у справах неповнолітніх;

   жителі району, самі діти.

Соціальному педагогу, що працює з даною категорією дітей, необхідні широкі знання, особливо з психології та педагогіки, деякі особистісні якості. Він повинен представляти інтерес для підлітка, привертати до себе у бесіді, вміти спілкуватися з ними, бути контактним. Він повинен бути готовим до брутальності, захворюванням.

Найскладніше в цій роботі – встановлення першого контакту, так як представники “групи ризику” недовірливі і часто взагалі відмовляються спілкуватися. Вони йдуть на контакт, тільки повіривши педагогу. Важливо повідомити мету та задачі своєї роботи: підлітки йдуть назустріч, коли їх просять допомогти в чому-небудь, коли вони бачать, що їх допомоги потребують. Педагог повинен бути пунктуальний і обов’язковий – дане слово потрібно обов’язково виконувати. Навіть на другій зустрічі не треба задавати багато питань. Підлітки повинні до вас звикнути.

4. Структура соціально педагогічного комплексу.

Підводячи висновки, узагальнюючи все, викладене вище, можна запропонувати наступну структуру соціально-педагогічного комплексу.

Структура соціально-педагогічного комплексу

Опікунська рада                                                                  Педагогічна рада

Робота в мікрорайоні                                                                          Робота в школі

Центр “Здоров’я”                                                                Соціальні педагоги в класах

Центр “Сім’я”                                                                      Освітній центр в позаурочний час

Центр “дозвілля”                                 Центр спортивно-оздоровчої роботи

Медико-психологічна консультація                              Центр “довір’я для дітей

Юридична консультація                                                  

Система диференційного навчання.

Система соціального виховання, творчої діяльності.

Медико-психолого-педагогічна служба сім’ї.

Служба захисту прав дитини.

Служба соціального захисту молоді.

Служба дозвільної творчої діяльності.

Служба психологічного та фізичного здоров’я та корекції спілкування.

Служба соціальної та професійної орієнтації.

Служба зв’язку з науково-дослідницькими закладами.