Тема 4. Зародження та розвиток державної молодіжної політики регіонального рівня.

План.

1.       Причини зародження державної молодіжної політики.

2.       Основні моделі державної молодіжної політики.

3.       Становлення державної молодіжної політики в Україні.

4.       Періоди розвитку регіональної державної молодіжної політики в сучасній Україні.

1. Причини зародження державної молодіжної політики

Держава, що діє в загальнонаціональних інтересах, виступаючи офіційним представником суспільства, здійснює широкий спектр функцій, у результаті чого суспільне життя набуває організованих форм, а суспільство - прогресивного розвитку. Тому, якщо мати на увазі, що молодь тісно пов’язана з майбутнім і значною мірою визначає його, стає зрозумілим, чому з розвитком держави виникають функції, спрямовані безпосередньо на сприяння соціальному становленню і розвитку молодого покоління. Така діяльність своїм корінням сягає вглиб віків. Наприклад, деякі автори вважають, що історія розробки і здійснення конкретних заходів з боку держави, що регулювали порядок визнання та умови досягнення молоддю “дорослого” статусу, сприяли її поступовому входженню в самостійне життя, починається з Великобританії ХVІ ст. Так, англійський Статут про ремісників (1563 р.) вимагав, щоб кожний ремісник в місті чи в сільській місцевості вивчав своє ремесло протягом 7 років під наглядом майстра, який за нього був відповідальним. Історія законодавства Німеччини: в 1839 р. у Прусії з’явився Регулятив стосовно праці молодих робітників на фабриках. Слід зазначити, що тоді турбота про молодь усвідомлювалась як християнська допомога біднякам. Проте періодом виділення молодіжної політики у самостійний напрям діяльності держави в більшості країн Заходу прийнято вважати 60-70 рр. ХХ ст., коли найбільш відчутно загострилася криза традиційних інститутів соціалізації молодого покоління (насамперед сім’ї та школи). Таким чином, можна виділити головні причини зародження спеціального виду діяльності держави стосовно молоді: її прагнення бути в особі представників влади виразником інтересів старшого покоління, що виявляється в обмеженнях можливостей і поведінки молодших поколінь.

2. Основні моделі державної молодіжної політики.

Державна молодіжна політика за моделлю Швеції передбачає значне втручання держави у відносини суспільства та молоді. Вона ґрунтується на філософсько-соціологічній і політико-правовій концепції, в основі якої лежить соціал-демократична ідея, і містить детальну правову регламентацію в цій сфері державної діяльності, причому основні правоположення закріплені не відомчою нормотворчістю, а законами. Основний механізм управління цією діяльністю ґрунтується на соціальній роботі в комунах і на спеціально створених органах, що мають координаційні повноваження і специфічні сфери прямого управління, перш за все в організації дозвілля і культурного розвитку молоді. Вплив держави на вирішення молодіжних проблем найперше здійснюється через фінансування та іншу діяльність щодо створення умов для нормального розвитку кожної молодої людини, зокрема створення мережі державних чи державою фінансованих, спеціалізованих закладів, а також через фінансову підтримку молодіжних організацій.

У певному розумінні протилежністю шведській моделі державної молодіжної політики є модель, що реалізується в США. Різниця перш за все полягає в тій ролі, яку відіграє держава в управлінні й організації соціальної роботи, а також у правовій відповідальності державних органів щодо вирішення молодіжних проблем. Фактично, держава бере на себе обов’язки, причому обмежені, вживати заходів стосовно соціально незахищених і “неблагополучних” категорій молоді, але й у цьому випадку державою регулюються лише окремі аспекти соціального становища таких молодих людей. Тобто модель державної молодіжної політики США передбачає державне регулювання процесу вирішення молодіжних проблем на мінімальному рівні.

Світовий досвід формування і здійснення молодіжної політики свідчить, що державне регулювання в цій сфері є найбільш складним питанням, і ефективність такої політики знижується як у разі перебільшення ролі державних заходів, так і за дуже обмеженого використання державних механізмів. Забезпечити необхідний баланс державних і громадських засад у зазначеній сфері вкрай важливо. У цьому плані показовою є модель державної молодіжної політики в Німеччині.

Вона ґрунтується як на соціал-демократичних засадах, так і на ліберальних. Соціал-демократичні засади проявляються в тому, що держава:

                     здійснюючи політику, зберігає у своїй основі соціальний вимір, а не індивідуальні інтереси;

                     проводить активну політику щодо забезпечення основних прав, тобто не лише запобігає їхньому порушенню, а й створює відповідні умови для їхнього дотримання;

                     захищає та розвиває соціальні здобутки.

Ліберальні засади проявляються, зокрема, у заходах превентивного, компенсаційного, а також субсидіарного характеру.

Тобто проведення державної молодіжної політики за моделлю Німеччини передбачає при наявності потужної законодавчої бази помірне втручання держави в життя і справи молоді та надання державної допомоги тим молодим людям, кому вона вкрай необхідна, а також залучає широкий загал молоді до вирішення власних проблем.

3. Становлення державної молодіжної політики в Україні.

Зокрема, деякі дослідники героїчних сторінок історії українського народу періоду Запорозької Січі XVI-XVIII ст., звертаючи увагу на наявність у неї рис держави з обмеженими функціями, зазначають, що її ставлення до молоді було досить поважливим. Січ заохочувала приплив молодих, сильних, енергійних людей, навчала їх військовому ремеслу і навичкам виживання. Велике значення в Запорозьких Вольностях приділялося вихованню молодих козаків. Збереглися документальні свідчення певної позиції влади щодо молоді в Гетьманщині XVIІ-XVIII ст. Так, на гетьманську службу в найвищі установи, наприклад Генеральну військову канцелярію, відбиралися вихідці з козацької старшини, як правило освічені юнаки (здебільшого після закінчення Києво-Могилянської академії), які знали кілька мов, логіку, математику тощо. У канцелярії вони удосконалювали свій фаховий рівень, набували практичних знань з юриспруденції, “камеральних наук”, військової теорії, оскільки їм доводилося не лише вести діловодство, а й брати участь у вирішенні господарських, адміністративних, дипломатичних справ.

Одна з пам’яток кодифікації права на Україні, що увібрала в себе норми приватного, сімейного, спадкового права XVI-XIX ст., містить главу “Овозрастах”. У ній вказується, що по досягненні певного віку (виділяється вік 14, 18, 21 та 25 років) молода людина набуває конкретних майнових та деяких інших прав.

Московські вчені С.В.Алещонок і В.А.Луков вважають, що в СРСР молодіжна політика була і проводилася для свого часу не без успіху. Вона знайшла закріплення в законодавстві, у системі державних органів та інших атрибутивних для політики виявах. Державна молодіжна політика завжди була невід’ємною частиною партійної політики стосовно молоді.

Зрозуміло, що в Україні до проголошення незалежності держава також провадила свою молодіжну політику через КПРС. Причому політика держави стосовно молоді, яку за умов партійного керівництва неможливо було виокремити, була, скоріше, складовою політики партії щодо молоді. Вона здійснювалася за такою схемою: основна її частина проводилася через ВЛКСМ (фактично єдина молодіжна організація), інша - через державні органи освіти, охорони здоров’я, оборони, внутрішніх справ, держкомспорту, інформаційні відомства, культосвітні заклади тощо. В Україні сучасні підходи до розроблення і впровадження державної молодіжної політики започатковані 1990 р. резолюцією ХХVІІІ з’їзду Компартії України “Про молодіжну політику Компартії України”. Вона, власне, була дорученням партійним комітетам виробити, залучивши державні й комсомольські органи, науковців і практиків, нову молодіжну політику.

Отже, в 1990-1991 рр. в областях, містах, районах почали створюватися структурні підрозділи в органах державної влади, на які покладалася координація діяльності щодо вирішення проблем молоді. А разом з ними зароджувалася державна молодіжна політика на регіональному рівні.

На обласному рівні для здійснення молодіжної політики був достатній кадровий потенціал.

На рівні області відрив керівництва від широких верств населення, ступінь нерозуміння їхніх проблем ще не стали надто великими. Обласне керівництво швидше, ніж керівники центральних органів влади, відчуло необхідність організації роботи з молоддю по-новому.

На обласному рівні вистачало повноважень органів державної влади і управління, що дозволило проявити достатню гнучкість і оперативність щодо впровадження нових підходів у роботі з молоддю - більшу порівняно з центральними органами влади. Неповороткість бюрократичної машини не стала в цьому плані вирішальною.

Водночас, процес започаткування нової державної молодіжної політики на рівні міст, районів дещо стримувався значно меншим кадровим потенціалом і більш обмеженою компетенцією органів державної влади, хоча вони й виявляли більшу оперативність у роботі і гостріше відчували вимоги часу.

4. Періоди розвитку регіональної державної молодіжної політики в сучасній Україні.

Перший її період становлення припадає на 1991 - березень 1993 рр. Він характеризується відсутністю необхідної законодавчої бази, сталих поглядів на державну молодіжну політику в більшості депутатів, керівників органів виконавчої влади та й у самих молодіжних працівників; не було досвіду її реалізації. Нерідко керівництво незрозуміло суті та шляхів вирішення молодіжних проблем у нових умовах. Це призводило до того, що кожний скільки-небудь значний крок робився ціною неймовірних зусиль, а основною метою було створення нормативно-правового поля і організаційно-виконавчих органів РДМП.

На цьому етапі починається створення органів державної виконавчої влади, на котрі безпосередньо була покладена відповідальність за реалізацію державної молодіжної політики на місцях. Розроблялися положення про ці органи, регіональні програми “Молодь”, першочергові заходи щодо вирішення молодіжних проблем.

Прийняття Верховною Радою України Декларації “Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні” (грудень 1992 р.) і Закону “Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні” (лютий 1993 р.) започаткувало другий період реалізації регіональної державної молодіжної політики. Ці законодавчі акти дали можливість систематизувати практичні напрацювання у сфері молодіжної політики на місцях, визначити основні напрями її подальшого розвитку. У цей час приводяться у відповідність до прийнятих на загальнодержавному рівні нормативні документи місцевого значення, розробляються і приймаються відповідні заходи щодо реалізації Закону України “Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні”, які фактично визначили програму реалізації державної молодіжної політики на регіональному рівні; продовжуються активні пошуки більш дієвих організаційних структур у вертикалі системи органів державної виконавчої влади, які б забезпечували здійснення державної молодіжної політики; відпрацьовуються форми і методи роботи з молоддю; урізноманітнюються напрями та накопичується досвід реалізації РДМП.

У цілому другий період (березень 1993 - 1996 рр.) можна охарактеризувати як період пошуку та налагодження системи реалізації регіональної державної молодіжної політики, період суттєвого підвищення якості та ефективності роботи. Для нього характерне глибше усвідомлення суб’єктами регіональної державної молодіжної політики її суті, ґрунтовніші підходи до вирішення молодіжних проблем, розширення сфери діяльності молодіжних структур, надання реальної допомоги конкретним молодим людям.

Третій період (1997 - 1999 рр.) характерний подальшим зміцненням молодіжних структур в органах виконавчої влади та молодіжної інфраструктури взагалі. На той час (на початок 1997 р.) вже було сформовано структуру та центральний апарат Мін сім’я молоді, утворено Республіканський комітет у справах сім’ї та молоді Автономної Республіки Крим, управління у справах сім’ї та молоді обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, 683 відповідних відділів районних держадміністрацій і міськвиконкомів. Характерним для цього періоду є розгортання роботи щодо вирішення значно ширшого спектру молодіжних проблем, проведення великої кількості масових заходів, надання соціальної допомоги і послуг мільйонам юнаків і дівчат, значне збільшення кількості молодіжних організацій, особливо на обласному та районному рівнях, поліпшення взаємодії органів державної влади з молодіжними організаціями, підвищення політичної та громадської активності молоді як суб’єкта молодіжної політики.

Таким чином, маючи глибокі історичні корені, регіональна державна молодіжна політика в Україні на протязі 90-х років ХХ ст. пройшла шлях від свого зародження через період пошуків до цілком окресленого й визначеного явища в суспільному житті країни.