Тема 1. Основні поняття соціальної роботи з дітьми.

Законом передбачаються наступні форми соціальної роботи з дітьми та молоддю:

– соціальне обслуговування;

– соціальний супровід;

– соціальна профілактика;

– соціальна реабілітація;

– соціальне інспектування.

Основними напрямками соціальної політики в Україні з часу проголошення незалежності визначено:

•         доходи, рівень життя громадян;

•         зайнятість громадян і стан ринку праці;

•         організацію й оплату праці;

•         охорону праці;

•         загальнообов'язкове державне соціальне страхування;

•         житлове забезпечення громадян та ін.

було визначено основні складові системи соціального захисту громадян, це зокрема:

•      соціальне страхування, пов'язане з трудовою діяльністю, окремі грошові виплати та пенсії;

•         допомога сім'ям з дітьми;

•      адресна соціальна допомога окремим малозабезпеченим верствам населення;

•         надання житлових субсидій;

•      компенсації та пільги тим, хто постраждав від техногенно-екологічних і природних катастроф.

Суб'єктами соціальної роботи є насамперед такі категорії громадян:

•      працююча молодь;

•      безробітна молодь;

•      діти і молодь, які навчаються;

•      молоді сім'ї (у тому числі неблагополучні сім'ї та сім'ї групи ризику);

•      діти і молодь, які мають відхилення в здоров'ї (діти-інваліди, молоді інваліди; діти і молодь, хворі на наркоманію, алкоголізм, СНІД);

•      діти і молодь, які мають відхилення і поведінці; неповнолітні і молодь, яка відбуває покарання у вигляді позбавлення волі, а також ті, хто звільнився з установ після відбуття покарання;

•      молодіжні та дитячі організації, об'єднання;

•      обдаровані діти і молодь;

•      сироти і діти, батьки яких позбавлені батьківських прав;

•      біженці, переселенці;

•      пенсіонери, люди похилого віку.

дитинство - період розвитку людини до досягнення повноліття; охорона дитинства - система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав; дитина-сирота - дитина, в якої померли чи загинули батьки; діти, позбавлені батьківського піклування, - діти, які залишилися без піклування батьків у зв'язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов'язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов'язки, а також підкинуті діти, діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовились батьки, та безпритульні діти;  безпритульні діти - діти, які були покинуті батьками, самі залишили сім'ю або дитячі заклади, де вони виховувались, і не мають певного місця проживання;будинок дитини - дитячий заклад для утримання та виховання дітей віком від 1 місяця до 3 років, від яких відмовилися батьки в пологовому будинку чи покинули їх напризволяще. Ці будинки знаходяться у відомстві Міністерства охорони здоров'я Найбільш поширеними причинами залишення дітей матерями є підлітковий вік матері; важкий матеріальний стан родини, безвідповідальне батьківство, небажана вагітність. Підставою для відмови від дитини є заява матері, завірена головним лікарем пологового будинку, з визначенням того, що вона не проти того, що дитина буде усиновлена. Дітям, батьки яких невідомі, присвоюють прізвище, ім'я, по батькові і реєструють в органах РАГСу на підставі акту про прийом в будинок. Діти, добровільно віддані у будинок дитини, у будь-який час можуть бути повернуті батькам. Якщо дитину не всиновили, то по досягненні нею трьох років її переводять у дитячий будинок. дитина-інвалід - дитина зі стійким розладом функцій організму, спричиненим захворюванням, травмою або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що зумовлюють обмеження її нормальної життєдіяльності та необхідність додаткової соціальної допомоги і захисту; дитина-біженець - дитина, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; багатодітна сім'я - сім'я, що складається з батьків (або одного з батьків) і трьох та більше дітей; прийомна сім'я - сім'я, яка добровільно взяла із закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, від 1 до 4 дітей на виховання та спільне проживання;  дитячий будинок сімейного типу - окрема сім'я, яка створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, які беруть на виховання та спільне проживання не менш як 5 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Соціалізуючі чинники молоді в Україні: сім'я; групи ровесників; навчальні заклади різного типу; засоби масової інформації; трудова діяльність; громадські організації різного спрямування (спортивного, політичного, релігійного, культурного тощо). Соціалізація (лат. socialis – суспільний) – це історично зумовлений процес розвитку особистості, надання та за­своєння індивідом цінностей, норм, установок, зразків поведінки, які притаманні даному суспільству. Соціально-психологічні механізми соціалізації підростаючих по­колінь виявляються в процесі ідентифікації та інтеріоризації. Ідентифікація(лат. identifico – ототожнювати) – це процес ототожнення ін­дивідом себе з іншими людьми, групою, колективом, який допомагає оволодіти різними видами діяльності, засвоювати соціальні норми та цінності, приймати соціальні ролі. Виділяють три форми ідентифіка­ції: Пряме емоційне ототожнення з реальною або нереальною лю­диною (наприклад, уподібнення одному з батьків у ранньому дитин­стві або кіногерою у підлітковому віці). Ця форма домінує на почат­кових етапах соціалізації особистості; Прирахування до певної номінальної соціальної категорії (вікової, національної тощо). Наприклад, соціальні межі поведінки у зв’язку із зарахуванням себе до тієї чи іншої вікової категорії (порівняно з реаль­ним віком особи) можуть проходити між інфантилізмом та акселера­цією, “дорослістю”; Зарахування (з відчуттям належності) себе членом певної со­ціальної групи, колективу, малої групи. Активне засвоєння індивідом соціальної поведінки, групових норм і цінностей здійснюється у спільній діяльності, насамперед, у трудових колективах. Тому цей ме­ханізм соціалізації діє на більш свідомих етапах розвитку людини. Інтеріоризація (лат. interior – внутрішній) суспільних ідеалів у молодіжному середовищі пов’язана з пошуками реальних “прикладів для наслідування” та з ха­рактером уявлень про шляхи реалізації ідеалів.