Значення даної курсової роботи полягає в тому, що, дотримуючисьпорад і законів організації сімейного виховання школярів, які подані тут, можна підвищити педагогічні знання батьків.

Розділ 1.

Загальні умови сімейного виховання з погляду А.С.Макаренка.

А.С.Макаренко в своїй педагогічній творчості, зокрема в книзі “Лекції по вихованню дітей” насамперед звертає увагу батьків на те, що виховати дитину

правильно і нормально набагато легше, ніж перевиховати. Правильне виховання з раннього дитинства — це зовсім не така важка справа, як багатьом здається. За своєю трудністю ця справа під силу кожній людині, кожному батькові й кожній матері. Добре виховати свою дитину легко може кожна людина, якщо тільки справді захоче, а, крім того, це — справа приємна, радісна, щаслива. Зовсім інше — перевиховання. Педагог вважає, що, якщо дитина виховувалась неправильно, коли батьки чогось не доглянули, мало про неї думали, а то буває і полінувалися, занедбали дитину, тоді вже багато доведеться переробляти, виправляти. І оця робота виправлення, робота перевиховання — вже не така легка справа. Перевиховання вимагає і більших сил, і більших знань, більшого терпіння, а не в кожного з батьків все це знайдеться. А.С.Макаренко радить батькам завжди пам’ятати про це, завжди намагатися виховувати своїх дітей так, щоб з самого початку все було зроблене правильно [5, с.261].

Макаренко вважає, що тільки в сім’ї, де є кілька дітей, батьківське піклування може мати нормальний характер. Воно рівномірно розподіляється між усіма. У великій сім’ї дитина звикає з наймолодшого віку до колективу, набував досвіду взаємного зв’язку. Якщо в сім’ї є старші і молодші діти, між ними встановлюється досвід любові і дружби в найрізноманітніших формах. Життя такої сім’ї дав дітям можливість вправлятися в різних видах людських відносин. Перед ними проходять такі життєві завдання, які єдиній дитині недоступні: любов до старшого брата і любов до молодшого брата — це зовсім відмінні почуття, уміння поділитися з братом або сестрою, звичка поспівчувати їм. Вже не говориться проте, що у великій сім’ї на кожному кроці, навіть у грі, дитина звикає бути в колективі.

Вчений визначає ще інші випадки неповної сім’ї. Дуже хворобливо позначається на вихованні дитини, якщо батьки не живуть разом, якщо вони розійшлися. Часто діти стають предметом розбрату між батьками, які відверто ненавидять одно одного і не ховають цього від дітей. Тому він рекомендує тим батькам, що з якоїсь причини розводяться, щоб у своїй сварці, у своєму розходженні вони більше думали про дітей. Будь-які незгоди, на його думку, можна розв’язати делікатніше. Можна приховати від дітей і свою неприязнь, і свою ненависть до колишньої дружини. Важко, звичайно, чоловікові, що залишив сім’ю, якось продовжувати виховання дітей. І якщо він уже не може благотворно впливати на свою стару сім’ю, то вже краще постаратися, щоб вона зовсім його забула, це, вважає Макаренко, буде чесніше. Хоч, зрозуміло, свої матеріальні зобов’язання щодо залишених дітей він повинен виконувати, як і раніше[5, с.263].

Питання про структуру сім’ї — питання дуже важливе, і до нього треба ставитись цілком свідомо.

Друге питання, на яке, на думку педагога, слід звернути найсерйознішу увагу,— це питання про мету виховання. Він зазначав, що в деяких сім’ях можна спостерігати цілковиту безтурботність у цьому питанні: просто живуть поруч батьки й діти, і батьки сподіваються, що все само собою вийде. У батьків немає ні ясної мети, ні певної програми. Звичайно, в такому разі й результати будуть завжди випадкові, і часто такі батьки потім дивуються, чому це в них виросли погані діти. Ніякої справи не можна добре зробити, коли не відомо, чого хочуть досягти.

Макаренко був впевнений, що наголошував, щоб батьки не думайте, що вони виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте або повчаєте її, або наказуєте їй. Вони виховуєте її в кожний момент їхнього життя, навіть тоді, коли їх немає дома. Як вони одягаєтеся, як вони розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, як вони радієте або сумуєте, як вони поводитеся з друзями і з ворогами, як вони смієтеся, читаєте газету,— все це має для дитини велике значення. Найменші зміни в тоні дитина бачить або відчуває, всі повороти батьківської думки доходять до дитини невидимими шляхами, вони їх не помічаєте. А якщо дома батьки грубі або хвастливі, або вони пиячать, їм уже не треба думати про виховання: вони вже виховуєте своїх дітей і виховуєте погано, і ніякі найкращі поради й методи їм не допоможуть.

Батьківська вимога до себе, батьківська пошана до своєї сім’ї, батьківський контроль над кожним своїм кроком — ось першім і найголовніший метод виховання!

А тим часом доводиться іноді зустрічати таких батьків, які вважають, що треба знайти якийсь особливо хитрий рецепт виховання дітей, і діло буде зроблене. На їх думку, якщо цей рецепт дати в руки найзапеклішому лежневі, він з допомогою рецепта виховає працьовиту людину; якщо дати його шахраєві, рецепт допоможе виховати чесного громадянина, в руках брехуна він також зробить чудо, і дитина виросте правдивою.

Педагог стверджує, що таких чудес не буває. Ніякі рецепти не допоможуть, якщо в самій особі вихователя є великі хиби [5, с.265].

Виховання дітей потребує найсерйознішого тону, найпростішого і щирого. В цих трьох якостях повинна полягати найвища правда їхнього життя. Щонайменше додавання брехливості, штучності, зубоскальства, легковажності прирікають виховну роботу на невдачу. 

Звичайно, вважає А.С.Макаренко, краще, якщо батьки частіше бувають з дітьми, дуже погано, якщо батьки ніколи їх не бачать. Та все-таки треба сказати, що правильне виховання зовсім не вимагає, щоб батьки не спускали з дітей очей. Таке виховання може завдати тільки шкоди. Воно розвивав пасивність характеру, такі діти надто звикають до товариства дорослих, і духовне зростання їх іде надто швидко. Батьки люблять чим похвалитися, але потім переконуються, що припустили ся помилки.

Батьки повинні добре знати, що робить, де перебуває, ким оточена їхня дитина, але вони повинні дати їй потрібну свободу, щоб дитина була не тільки під родинним впливом, а під багатьма різноманітними впливами життя. У парниковому вихованні, в ізольованому висиджуванні не можна виробити вміння розбиратися й боротися з різними спокусами, з чужими й шкідливими людьми та обставинами. Тому, цілком природно, ви повинні допустити, щоб ваші діти мали найрізноманітніше середовище, але ніколи не упускайте їх з уваги.

В книзі “Лекції по вихованню дітей” А.С.Макаренко написав:

“Дітям треба вчасно допомогти, вчасно спинити їх, спрямувати. Отже, від вас вимагається тільки постійний коректив до життя дитини, але зовсім не те, що називається водити за руку. Для виховання потрібний не великий час, а розумне використання малого часу. І ще раз повторюємо: виховання відбувається завжди, навіть тоді, коли вас немає дома.

Справжня суть виховної роботи полягав зовсім не у ваших розмовах з дитиною, не в безпосередньому вашому впливі на дитину, а в організації вашої сім’ї, вашого особистого й громадського життя і в організації життя дитини. Виховна робота — це насамперед робота організатора. Страшною помилкою буде думати, що у вашому житті або в житті вашої дитини ви що-небудь виділите велике й віддасте цьому великому всю вашу увагу, а все інше відкинете геть. У виховній роботі немає дрібниць. Хороша організація в тому й полягає, що вона не випускає з уваги найменших подробиць і випадків. Дрібниці діють регулярно, щодня, щогодини, з них і складається життя. Керувати цим життям, організувати його і буде найвідповідальнішим вашим завданням” [5, с.266] .

Розділ 2.

Пріоритетні напрями і завдання сімейно-родинного виховання на сучасному етапі розвитку держави

   Сімейно-родинне виховання – перша природна і постійно діюча ланка виховання. Без докорінного поліпшення сімейно-родинного виховання не можна домогтися значних змін у подальшому громадянському вихованні підростаючих поколінь. У сім’ї закладається духовна основа особистості, її мораль, самобутність національного світорозуміння.

    Родинне виховання є могутнім джерелом формування світогляду, національного духу, високої моральності, трудової підготовки, громадянського змужніння, глибоких людських почуттів, любові до матері і батька, бабусі і дідуся, роду і народу, шани рідної мови, історії і культури.

   Основними завданнями сімейно-родинного виховання в умовах сьогодення є: · виховання фізично й морально здорової дитини, забезпечення необхідних умов для повної реалізації можливостей розвитку дитини;

   · створення атмосфери емоційної захищеності, тепла, любові, умов для розвитку почуттів і сприймань дитини, її самореалізації;

   · засвоєння моральних цінностей, ідеалів, культурних традицій, етичних норм взаємин між близькими людьми і в суспільному оточенні, виховання культури поведінки, правдивості, справедливості, гідності, честі, людяності, здатності виявляти турботу про молодших, милосердя до слабших і людей похилого віку;

   · включення дитини в спільну з дорослими діяльність, розвиток творчої працелюбності, спрямування її зусиль на турботу про навколишнє середовище, виховання дітей цивілізованими господарями та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин;

   · формування естетичних смаків, почуттів, уміння розрізняти красиве і потворне в мистецтві і житті, поважати прекрасне у вчинках людей, забезпечення умов творчої практичної діяльності;

   · забезпечення духовної єдності поколінь, збереження родинних традицій, сімейних реліквій, вивчення родоводу, виховання національної свідомості і самосвідомості. В основі сімейно-родинного виховання дітей українського народу завжди гармонійно поєднувалось національне виховання та повага до прав і свобод народностей, що жили і живуть в Україні. Це  забезпечується самою природою, або ж менталітетом української родини. Саме тому сьогодні як для української родини, так і для всієї освітньо-виховної системи найважливішим завданням є формування особистісних якостей громадянина України, які включають в себе національну самосвідомість, розвинену духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру, розвиток індивідуальних здібностей і таланту.

  Найвища мета виховання дітей в родині і у навчальному закладі – забезпечити високий рівень освіченості й вихованості свідомого громадянина, здатного на основі життя й досвіду власного народу та досягнень світової культури й науки відстоювати і захищати права, гідність і честь своєї Вітчизни. Правове виховання дітей у сім’ї має забезпечити:

· знання й дотримання членами сім’ї і дітьми норм Конституції, прав і свобод громадян, повагу до народних символів і національної символіки, визнання державного герба, гімну;

   · володіння рідною і державною мовами, опанування народної моралі, етики, культури; · негативне ставлення до проявів беззаконня, проступків і правопорушень.

Зміст морального виховання у сім’ї становить, насамперед, виховання любові до рідної землі, свого народу, його культури та мови, дружнього братерського та шанобливого ставлення до інших народів, їх культури, звичаїв і традицій, виховання гуманних почуттів, доброзичливості і приязні до людей, потреби надавати їм допомогу.

    У систему морально-етичних норм сім’ї має входити і статевевиховання юнаків. З одного боку, воно є визначальним у формуванні таких якостей і почуттів людини, як дівоча честь, сором’язливість, повага до жінки, дружба, кохання, з другого – сприяє розв’язанню соціально-гігієнічних проблем, пов’язаних із здоров’ям, самопочуттям, настроєм людей, взаємовідносинами в сім’ї.

    Від морально-психологічного клімату в сім’ї, взаємовідносин між батьками, ставлення їх до дітей залежить виховання у підростаючого покоління кращих моральних якостей. Стародавня мудрість свідчить: виховуючи хлопчика – виховують чоловіка, виховуючи дівчинку – виховують націю. Людиною, особистістю, громадянином дитину виховує сім’я і, перш за все, мати. Кажуть світ такий, яка в ньому жінка, а зрілість суспільства визначається рівнем ставлення до неї.

    Формування духовності й духовної культури дітей у сім’ї певним чином відображає сферу інтересів і потреб життя суспільства. Це найповніше виражається в життєвій моралі та культурі спілкування й поведінки. Сучасна українська сім’я, родина сьогодні має стати справжнім осередком формування основ духовної культури молоді. Ця культура має осягатися через сім’ю, родину, працю.

    Батьки за законом відповідальні за своїх дітей. Вони повинні забезпечувати все необхідне для життя, соціального та морального розвитку дитини [10].

Розділ 3.

Родинне виховання в сучасних умовах