Інтерактивні методи навчання на уроках української мови

Інтерактивне навчання - це специфічна форма організації пізнавальної діяльності, яка має пе­редбачувану мету — створити комфортні умови нав­чання, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність, самостійність. Відбува­ється колективна, групова, індивідуальна співпраця, коли вчитель і учні — рівноправні суб'єкти навчання.

"Займи позицію"

Цей метод допомагає проводити дискусію зі спірної, суперечливої теми. Він дає можливість висловитися кожному учневі, продемонструвати різні думки, обґрунтувати свою позицію або перейти на іншу в будь-який час, якщо вас переконали, та назвати більш вагомі аргументи.

Порядок проведення:

1. Учитель називає тему та пропонує учням склас­ти власну думку про неї.

2. Найбільш чітко виражені позиції (думки) запи­суються або висловлюються.

3. Учневі потрібно стати в групу однокласників, які висловили позицію, що збігається з його точкою зору.

4. Учні готуються до обгрунтування своєї позиції.

5. Якщо після обговорення дискусійного питання учень змінив свою точку зору, він може перейти в ін­шу групу й пояснити причину свого переходу, а та­кож назвати найбільш переконливу ідею або аргу­мент протилежної сторони (іншої групи).

Представник кожної групи зачитує складену ле­генду. Далі дозволяю встати всім учням і підійти до того, чия легенда найбільше сподобалась. Учні мо­жуть змінити позицію і приєднатися до іншої групи. Тоді, виступаючи у ролі журналіста, беру у цих дітей інтерв'ю, чому вони перейшли в іншу групу.

"Два—чотири — всі разом"

Ця форма роботи дозволяє учням набути навичок співробітництва, оволодіти вміннями висловлювати­ся та активно слухати. Вони, одержавши інструкції від учителя, об'єднуються в невеликі групи, викону­ють отримане завдання. Спільні зусилля призводять до того, що всі члени групи прагнуть до взаємного успішного виконання поставлених завдань.

У результаті виграють усі ("Твій успіх іде на користь мені, а мій — на користь тобі"), учні усвідомлюють, що всі члени групи приречені на загальну долю ("Або ми тонемо, або випливемо, але — разом"). Успіх кож­ного визначається не тільки ним самим, а й зусиллями його товаришів.

Підготовчим етапом у групі може бути робота в парі. Метод "Два — чотири — всі разом" є похідним саме від парної роботи. Він сприяє ефективному роз­виткові навичок спілкування в групі, вмінню переко­нувати та вести дискусію.

Спочатку 1-2 хвилини діти розглядають матеріал індивідуально. Потім починають працювати в парі. При цьому обов'язково мають дійти згоди щодо відпо­віді або висновку. Далі пари об'єднуються в четвірки і обговорюють заздалегідь зроблені висновки. Після цього переходять до колективного обговорення висновку.

4 Клас Тема. Урок розвитку зв'язного мовлення.

Усне і писемне мовлення. Говоримо — чуємо, чи­таємо — пишемо. Складання оповідання на тему "Як відлітають птахи".

Діти отримали завдання підготуватися до твору, використовуючи інформацію з дитячих енциклопе­дій. Так, з енциклопедії для дітей "Пори року" вони дізналися про переліт птахів у теплі краї.

Спочатку учні працюють у парах, ознайомлюючи один одного з дібраним матеріалом. Потім цікаві відо­мості обговорюють уже четвірками. Пізніше переходять до колективного обговорення найцікавішого матеріалу. І тільки після цього учні приступають до самостійного написання оповідання "Як відлітають пташки".

Дидактичні ігри

В.О.Сухомлинський писав: "У грі немає людей сер­йозніших, ніж маленькі діти. Граючи, вони не тільки сміються, а й глибоко переживають, іноді страждають".

Ш.О.Амонашвілі зазначив, що: "...без педагогічної гри на уроці неможливо зацікавити учнів світом знань, перетворити їх у активних учасників, творців уроку".

Дидактична гра — метод імітації прийняття рі­шень у різноманітних ситуаціях шляхом гри за пра­вилами, що вже вироблені учасниками. У підготовці до гри виділяються такі етапи:

• ознайомити учасників із темою та змістом, роз­поділити ролі;

• розкрити хід і зміст гри;

• після закінчення гри підбиваються підсумки, визначаються активні, найкращі гравці.

Гру слід будувати за такими принципами:

1. Наочність і доступність.

2. Автономність тем і фрагментів гри.

3. Спрямованість елементів гри на розв'язання поставлених проблем.

4. Раціональне поєднання ігрової діяльності та досягнення навчальної мети.

Під час гри у дитини розвивається увага, спосте­режливість, швидкість реакції, вміння самостійно мислити і творчо підходити до вирішення запропо­нованих ситуацій. Гра стимулює розумове зростання /учнів./

"Асоціативний кущ"

На початку роботи вчитель одним словом визна­чає тему, над якою проводитиметься робота, а учні згадують все, що виникає в пам'яті стосовно цього слова. Спочатку діти висловлюють найстійкіші асоці­ації, потім — другорядні. Вчитель фіксує відповіді у вигляді своєрідного "куща", який поступово "розрос­тається". Цей метод універсальний, бо може вико­ристовуватися під час вивчення будь-якої навчальної дисципліни і на всіх етапах уроку.

"Мозкова атака"

Цей метод навчання найефективніший для одно­часного залучення всіх учасників до активної роботи. "Мозкова атака" застосовується для збирання інфор­мації з якої-небудь теми; для інтенсивної перевірки обсягу й глибини наявних знань; для розвитку вмінь аргументувати власну позицію.

Серед важливих педагогічних проблем, які по­ставила перед нами сучасна школа, є викори­стання альтернативних форм організації навчання молодших школярів.

Модернізація освітньої галузі передбачає формування в мо­лодших школярів соціальних навичок і, насамперед, спільну працю в парах, у групах з різною кількістю дітей. Така навчальна співпраця виховує в школярів повагу до інших, уміння дати оцінку роботі інших або висловлювати з цього приводу критичні заува­ження, змінити свою думку у разі переконливих ар­гументів інших учасників спільної роботи і т. ін. Для цього треба перетворити кожен урок у школі на урок мислення-спілкування, урок-діалог.

А щоб кожну дитину навчити розмірковувати, гнучко підходити до вирішення проблем, необхідно розв’язати цілу низку завдань, які стоять перед сучасною школою.

Те завдання, яке обмежується в своїх цілях тільки зовнішніми засобами культурного розвитку (до них належать оволодіння читанням, пись­мом, лічбою), можна вважати традиційним, що вирішує суто освітні завдання. Навчання, яке голо­вною метою ставить забезпечення (організацію) роз­витку вищих психічних функцій особистості в цілому через оволодіння зовнішніми засобами куль­турного розвитку, є розвивальним, набуває при цьо­му цілеспрямованого характеру. Результатом такого навчання є досягнутий дитиною рівень розвитку осо­бистості, її індивідуальності.

У традиційному навчанні переважає пояснюваль­но-ілюстративний характер діяльності вчителя, спря­мованої на те, щоб доступно пояснити, показати ви­конання дій, домогтися того, щоб учням все стало зрозуміло. Такими взаємодіями між учителем та уч­нями ослаблюється характерна риса дитини — до­питливість, без якої неможливо підтримувати інтерес та бажання вчитися.

І останній, найважливіший вибір: чому віддати перевагу — розвитку творчої особистості чи вихован­ню в дитини навичок спілкування, співробітництва? Від чого не можна відмовитися? Для традиційного навчання характерна відсутність власне навчальних стосунків між дітьми на уроках, що пояснюється пе­реважанням фронтального способу організації діяль­ності дітей, за якого всі учні зв'язані з учителем, спілкування замкнуто на ньому.

Психологи всього світу довели, що, забороняючи пряме спілкування між дітьми під час занять (не доз­воляючи їм перемовлятися, підходити один до одного, обмінюватися думками), ми робимо кожну дитину більш безпорадною, незахищеною, несамостійною, а тому значною мірою залежною від учителя, схильною в усьому наслідувати його і не шукати власної точки зору. Роз'єднуючи дітей, ми робимо їх більш піддатли­вими нашому впливу, але менш творчими, само­бутніми. З'єднуючи дітей, ми створюємо для них грунт, у якому виросте самоповага, почуття особистої гідності, які можливі тільки серед рівних собі.

Щоб виховати навички спілкування та співробітництва, навчити маленького школяра вчи­тися, педагог має докорінно змінити зміст своєї діяльності. Тепер головне завдання не "донести", "пояснити" і "показати" учням, а організувати спільний пошук розв'язання завдання, яке постало перед ними. Нові умови навчання потребують вміння вислухати всіх бажаючих з кожного питання, не відкидаючи жодної відповіді, стати на позицію кожного учня, щоб зрозуміти логіку його міркуван­ня й знайти вихід з постійно мінливої навчальної си­туації, аналізувати відповіді, пропозиції дітей і не­помітно вести їх до вирішення проблем. Навчання логіки дискусії, діалогу, розв'язання навчального за­вдання не передбачає швидкого отримання правиль­ної відповіді. Можливі ситуації, за яких діти не змо­жуть на одному уроці відкрити істину, виправданість такої логіки будування процесу навчання підтверд­жується дослідами Н.Н.Подьякова, котрий писав, що правильно побудований процес мислення харак­теризується тим, що виникнення нечітких, невираз­них знань, питань випереджає процес формування чітких знань. Отже, чим швидше ми доходимо до істини, тим коротший процес мислення, тим менше можливостей для його розвитку.

Навчання не може існувати без постійного на­вчального спілкування, при якому учень, зро­зумівши, чого він не знає, не вміє робити, сам почи­нає активно діяти, включаючи в цей процес учителя як більш досвідченого партнера. Думка учителя при цьому сприймається дітьми як одна з можливих то­чок зору, яку треба співвіднести з власною і думками інших учнів. Необхідність такого спілкування випли­ває з природи пошукової, дослідницької діяльності, за якої пошук істини поодинці неможливий, не­обхідний колективний пошук, який супроводжується постійним обміном думками..

Молодші школярі завжди готові працювати разом і отримують задоволення від такої взаємодії на уроці. Але через невміння узгодити свої дії з діями інших швидко втрачають інтерес до цієї форми роботи. Щоб підтримати і розвинути зацікавленість до різно­манітних форм групової роботи, учнів слід цього на­вчати. Але як? Як домогтися, щоб у взаємодії з ровес­никами в учнів накопичувались не тільки знання, а й формувались уміння і навички, розвивалась мотивація до співпраці, переживань від спільних досягнень?

Робота в

великих групах

Проаналізувавши основні форми групової ор­ганізації навчальної діяльності молодших школярів, переконуємося, що групова робота на уроці — це форма організації навчання на основі співробітництва зі спільною навчальною метою і чітко розподіленими завданнями для кожного.

Запроваджую групову роботу за таким планом:

1 етап (1 клас) — спілкування і співпраця.

1. Психологічна діагностика готовності дітей до навчання в школі;

2. Заохочування дітей до спілкування через гру;

3. Створення уявних ситуацій;

4. Використання діалогів;

5. Робота в парах.

2 етап (2 і 3 класи) — розвиток позитивного ставлення до спільної діяльності.

1. Групові дискусії

   Використання пошукової діяльності на уроках;

2. Розв'язування пізнавальних завдань у групах постійного чи змінного складу.

Діти, які виховуються у дошкільних навчальних закладах, у травні проходять психологічну діагности­ку, яку проводять практичні психологи шкіл за пев­ними затвердженими методиками, тож приходять до школи з індивідуальними психологічними картками. Інші діти на базі школи проходять тестування, що включає психологічну готовність дитини до навчан­ня, мотивацію навчання, інтелектуальний рівень, логічне мислення, узагальнення понять, розвиток мовлення, короткочасну та зорову пам'ять.

Великого значення у розвитку активності учнів на уроках в 1 класі надаю грі, змаганню. Спільно вико­нане загальне завдання, внесення посильного дороб­ку у працю свого колективу, захоплення від спілку­вання в процесі спільної праці — це створює комфортні умови для кожної дитини, щоб навчальна діяльність позбулась негативного психологічного на­пруження і перетворилась у радісний, цікавий про­цес. Отже, залучення дітей до гри, в тому числі "вчи­тель — учень", має мотиваційний ефект. У такій формі діти молодшого шкільного віку готові працю­вати з будь-яким матеріалом.

Підсумковою роботою першого етапу вважаю ро­боту в парах, якій передувало створення уявних си­туацій та використання діалогів. Учні спільно вико­нують одне завдання, при цьому активно обговорюють його, перевіряють знання один одного. На мою думку, доцільно цю роботу проводити під час перевірки домашніх завдань, словникових дик­тантів, самостійно виконаних вправ з підручника.

В учнів 2 та 3 класів необхідно розвивати позитив­не ставлення до спільної діяльності. Поряд з класно-урочною системою застосовую роботу в групах за ви­бором та інтересами. Ця форма неповторна, унікальна, бо в таких групах у дітей є можливості виконувати ба­гато ролей (вони і лідери, і слухачі, і коментатори).

Найважливіша проблема для вчителя — це вміло організувати спільну роботу дітей, щоб їхня дискусія не переростала в суперечку. Узгоджувати свої дії до­помагає дітям на перших порах введення правил "етикету":

• коли висловиш свою думку, запитай одноклас­ників: Ти згоден?", "А яка твоя думка?";

• якщо всі згодні, можна діяти далі;

• якщо є різні міркування, запитай один у одно­го: "Чому ти так гадаєш?", "А це можна довести?".

Активізувати пізнавальну діяльність школярів до­помагає створення проблемної ситуації на уроках. На­магаючись не просто подавати готові істини, а викли­кати в дітей потребу самостійно знайти відповідь на запитання, створюємо на уроці "ситуацію успіху".

Співпраця учнів з учителем і своїми товаришами дозволяє послідовно, долаючи труднощі, йти до по­ставленої мети. Як казав філософ, знання можуть бу­ти купою каміння, що задавило б особистість. І знан­ня можуть бути вершиною піраміди, на якій стоїть особистість. Тому треба постійно пам'ятати про піраміду засвоєння учнями навчальної інформації.

Дидактичні ігри

Ефективність засвоєння учнями навчальної інформації прямо залежить від ступеня активізації їх залучення до процесу навчання. Тому головним за­вданням вважаю формування творчо розвиненої осо­бистості, створення умов співпраці.

За якими принципами створювати групи? Що необхідно враховувати? Рівень розумового розвитку, кількість хлопчиків чи дівчаток, тип темпераменту, стиль навчання чи інтереси дітей? Існує багато різноманітних думок. З досвіду роботи можу зроби­ти висновок: найкраще, коли учні, оцінюючи свої можливості, вибирають різне за часом і складністю навантаження. Діти самовизначаються за допомо­гою різнокольорових карток, у них є можливість ви­бирати завдання, хто над чим має працювати. Ко­жен школяр відчуває, що він цікавий як особистість, пробуджується у дітей прагнення до спільної організації шкільного життя, формується здатність довільно регулювати свої дії, обґрунтову­вати свою позицію і приймати думку іншого, якщо вона більш обгрунтована.

Учням потрібно допомагати усвідомити і набути умінь:

• поваги до думок інших;

• уміння уважно слухати;

• уміння і навички викладати матеріал у формі повідомлення.

Робота школярів на уроці в групах чи в парах за­охочує до спілкування між дітьми, уважного ставлен­ня один до одного, допомоги. Тому в процесі спілку­вання в класі виникли правила співробітництва. На перших етапах виникло одразу два правила:

1. Виявляйте дружнє ставлення один до одно­го. Кожен із членів групи пишається своїми парт­нерами — це запорука успіху.

2. Повне взаєморозуміння — найважливіша умо­ва успішності роботи.

Робота в групі надає учням можливості навчатись виконувати певні соціальні ролі, перебуваючи в різних позиціях: лідер і виконавець, слухач і комен­татор. Зрозуміло, що вводити і відпрацьовувати співпрацю потрібно поступово, починаючи з найбільш зрозумілих і простих дій контролю та оцінювання, перевірки та вибору навчальних за­вдань. Тому й виникли наступні правила:

3. 

   Партнери повинні знати, що кожен із них робить і які завдання розв'язує.

4. Кожен серйозно відповідає за свою частину справи.

Отриманий у дитинстві досвід є настільки ваго­мим і дійовим, що зберігає силу впливу на поведінку уже дорослої людини. Тобто досвід позитивний чи негативний має властивість залишати слід. Відтак у процесі роботи народжуються ще два правила:

5. Ніхто з партнерів не має права наполягати на своєму варіанті рішення, але кожен може піти на компроміс і змінити власне рішення на користь іншого, що гарантує успіх для всіх.

6. Будь-який успіх варто супроводжувати по­хвалою всіх членів групи, які були зайняті робо­тою, що вдало завершилася.

Коли учні оволодіють вищезгаданими правилами співробітництва, можна переходити до уроків-діалогів, уроків-диспутів. На таких уроках я ніколи не нав'язую дітям свої висновки, не вимагаю, щоб їм обов'язково подобалось все, чого їх вчу, чи те, що є на сторінках підручників. Наприклад, ілюстрація "Зоряна ніч" викликає у дітей різні емоції, як пози­тивні, так і негативні. Одні милуються, захоплюють­ся місячним сяйвом, а інші — боязко сприймають невідоме, далеке, темне.

Ось так сперечаються, обмінюються думками мої учні.

Саме так відбувається пошук співробітництва, співдружності, спільної організації шкільного життя.

Висновки

1. Нестандартні форми навчання — гнучкі форми ор­ганізації навчальної діяльності, в яких слід уміло поєдну­вати індивідуальні, групові і фронтальні види роботи.

2. Співпраця між вчителем і учнем відбувається через такі взаємозв'язки: "особистість учителя — клас", "особистість учителя — особистість учня", "особистість учня — особистість учителя", "осо­бистість учня — клас".

3. Найбільш ефективними альтернативними фор­мами навчання вважаю:

• роботу в парах;

• роботу в малих групах;

• роботу в великих групах;

• роботу в групах за інтересами;

• роботу в рольових групах (де є лідер, слухач, ко­ментатор).

4. Розв'язування пізнавальних завдань у групах формує інтелектуально розвинену особистість.

5. Працюючи над означеною проблемою, визначи­ла наступний крок своєї діяльності: з метою розвитку творчих здібностей школярів розробити систему варіативних домашніх завдань на уроках рідної мови.

44