67 Типологія та функції політичних культур

Політична культура –частина загальної культури, яка формується і виявляється в процесі політичного життя; історично соціально зумовлений продукт політичної життєдіяльності людей, їх політичної творчості, який відбиває процес опанування суспільством, націями, класами та індивідами політичних відносин, а також розвиток їх власної сутності і здібностей як суб’єктів політичного життя.

   Політична культура виконує низку функцій, до яких належать:    - забезпечення реалізації інтересів відповідних соціальних спільностей людей і політичної стабільності суспільства;    - пізнання й оволодіння політичними відносинами;    - нормативно-регулівна функція;    - реалізація політичної соціалізації;    - комунікативна, прогностична та інші функції.

Термін «політична культура» був упроваджений в науковий обіг у ХVIII ст. німецьким філософом Іоганом Готфрідом Гердером (1744 –1803). Існує декілька підходів до типологізації політичних культур. Найбільш розповсюдженими є історичний, функціональний, структурний і комунікативний. У контексті історичного підходу тип політичної культури суспільства визначається ступенем розвитку громадянськості його членів. Засновниками цього підходу були американські політологи Г. Алмонд та С.Верба. Здійснивши у 1959-1960-х рр. широкомасштабні дослідження позицій, орієнтацій та активності у політиці населення п‘яти країн –Англії, Італії, ФРН, США, Мексики, – вчені вирізнили три “чистих типи політичної куль-тури”:, патріархальний,підданський та активістський.

Патріархальний тип відрізняється орієнтаццєю на місцеві цінності (роду, клану, пле­мені, регіону) і може виявлятись у формі місцевого патріотизму, корупції, сімейності.

Підданський тип характеризується пасивним та індиферент­ним ставленням індивіда до політичної системи. В його культурі переважає орієнтація на традиції і стереотипи минулого, релігійні канони, але за рівнем політичної свідомості він перевершує патрі­архальний тип. Індивід підкорюється центральній владі, але пово­дить себе як утриманець і чекає від неї різних благ (гарантій, соці­альних пільг, підтримки свого статусу тощо), і одночасно побоюється її потенційного диктату. Культура участі (активістська культура) - це політична активність, залученість до політики, раціональність політичної поведінки і прихильність до цивілізованих норм і правил полі­тичного життя. Індивід активно діє в складі певної соціальної групи, підтримує партію, яка артикулює його інтереси і захищає його державно-політичний ідеал, посильно впливає на конфігу­рацію свого мікросоціального політичного середовища.Функціональний підхід до типології політичних культур було запропоновано польським політологом Єжи Вятром у його книзі “Соціологія політичних стосунків.. У відповідності з трьома базовими типами політичного режиму в межах функціонального підходу вирізняються три основні типи політичної культури: тоталітарний. авторитарний та демократичний.Тоталітарна політична культура характеризується ідеологічною заангажованістю політичної свідомості та політичної поведінки членів суспільства, бо в тоталітарних системах має право на існування тільки одна, офіційна ідеологія, яка повинна визнаватися усіма.Притаманні культ вождя, міфологізація свідомості, активно-підданське ставлення до влади. Авторитарна політична культура- члени авторитарних систем можуть виявляти самостійну активність у різних сферах суспільного життя (економіці, культурі тощо), але це обходить політику. Одноосібне правління. Його цілком задовольняє пасивно-підданське ставлення до влади. Головне –щоб не заважали правити. Тут діє принцип: “Хто не проти нас, той з нами”.Демократична політична культура характеризується толерантним ставленням до різних політичних поглядів та переконань, визнанням опозиції. Найважливішою політичною цінністю є громадянські права і свободи.Громадяни вільні у виборі – брати чи не брати участі в політиці.Окрім базових типів політичної культури, в межах функціонального підходу вирізняють також проміжні та перехідні типи.Проміжні типи політичної культури характерні для країн, політичні режими яких мають ряд рис, що притаманні різним режимам.Політична культура Франції в період президентства Шарля де Голля також мала проміжний, авторитарно-демократичний характер. В ній було чимало елементів авторитаризму, але зберігалося демократичне підгрунтя.Перехідні типи політичної культури притаманні суспільствам, які знаходяться в процесі трансформації – цілеспрямованого переходу від однієї яко-сті до іншої. Перехідний характер мають посткомуністичні суспільства, що трансформуються з тоталітарних у демократичні. Політична культура перехідного суспільства має гетерогенну структуру.Гомогенний тип-специфічні утворення,які складають політичну культуру суспільства, незважаючи на різницю в поглядах на владу, ставлення до правлячої еліти,мають спільне базове підгрунтя. Такі утворення одержали назву політичних субкультур,а базове підгрунтя домінуючої культури.Домінуюча культура–комплекс політико-культурних елементів, які притаманні більшості соціальних груп даного суспільства. Політико-культурні утворення, що не мають спільного поля з домінуючою культурою, визначаються як контркультури.Надає політичній культурі суспільства гомогенний (цільний) характер.Гетерогенний тип характеризується відсутністю домінуючої культури. Не маючи спільного підгрунтя, політичні культури різних соціальних груп протистоять одна одній.Тенденції дестабілізації політичної влади, дезінтеграції політичної системи суспільства.Комунікативний підхід до типологізації політичних визначений працею англійського політичного мислителя Карла Поппера “Відкрите суспільство та його вороги”.Методологія Поппера дала підставу для вирізнення в подальшому закритого та відкритого типів політичної культури.Закрита політична культура замкнутий, зорієнтований тільки на власні локальні цінності,зразки та норми,тип.Для нього характерний традиціоналізм політичної свідомості та поведінки. Притаманний для патріархальних та тоталітарних суспільств.Відкрита політична культура х-ться спроможністю до комунікації,легко вбирають у себе інокультурний досвід. Вони здатні до новацій та модернізації. Відкритий характер мають політичні культури демократичних суспільств, що обумовлює динамічність і еволюційність їх розвитку.