2.2 Види і способи формування мотивацій

Основні різновиди внутрішньої мотивації — комунікативна, лінгвопізнавальна й інструментальна.

а)Лінгвопізнавальна мотивація.

Лінгвопізнавальна мотивація полягає у по­зитивному ставлення учнів до самого мовного ма­теріалу, до вивчення основних властивостей мов­них знаків. Можливі два шляхи її формування: опосередкований, тобто через комунікативну мо­тивацію, і безпосередній, шляхом стимулювання пошукової діяльності учнів в мовному матеріалі.

Щоб зацікавити учнів мовним «будівельним матеріалом», необхідно:

• по-перше, звести до мінімуму часовий розрив у роботі над мовним матеріалом і його вико­ристанням у мові, тобто побудувати роботу над мовним матеріалом таким чином, щоб учні бачили мовну перспективу його застосу­вання. Наприклад: засвоюється словниковий матеріал з теми «Урок іноземної мови». Ба­жано на цьому ж уроці чи, в крайньому разі, на наступному спонукати учнів до його вико­ристання в умовних ситуаціях: «Розкажи сво­єму другові, що ви робите на уроках іноземної мови, і запитай, як вони вивчають іноземну мову»;

• по-друге, треба надавати установці, яка сто­сується роботи над мовним матеріалом, ціле­спрямованого мовного характеру: «Зараз ми засвоїмо такий словниковий матеріал; він буде потрібний нам для бесіди про... для розігру­вання п'єски, читання оповідання...» І в цьому випадку створюється мовна перспектива;

• по-третє, мовний матеріал, що підлягає засво­єнню на уроці, потрібно орієнтувати на одну тематичну галузь, навіть якщо він включає й позатематичний матеріал, типу мовних клі­ше, модально-оцінювальної лексики і грама­тичних явищ. У цьому випадку весь шлях до засвоєння мовного матеріалу через тренуван­ня до використання буде побудований на одній змістовній основі, що у підсумку істотно для вирішення комунікативних задач. «Різнотемність» позбавляє урок цілісності, вносить сумбур у ситуації, що негативно впли­ває на мову. І дійсно, важко уявити, як можна з'єднати на одному уроці в комунікативному акті лексику на тему «Одяг» і «Фрукти та овочі», або «Урок англійської мови» і «Підготовка до подо­рожі».

Отже, учні мають відчувати необхідність у мов­ному матеріалі для розширення і поглиблення своїх мовних можливостей. Наприклад гра «Відгадай, що це». Учитель готує картки з малюнками або словами: teacher, school, library, zoo, vacuum cleaner, refrigerator тощо. Кількість карток визначається кількістю вивчених учнями слів. Їх може бути значно більше, ніж учнів в класі.

Учні сідають навколо столу. Учитель кладе картки на стіл малюнком чи написом донизу. Перший учасник гри бере верхню картку, дивиться на неї, не показуючи іншим. Він має дати визначення особи, предмета чи місця, позначеного на картці.

Наприклад: This is a place where we borrow books.

This is a thing we clean carpets with.

Учень, який відгадає слово, забирає цю картку собі. Якщо слово назвали кілька учнів одночасно, один з них отримує картку, а решта – по фішці. Якщо визначення дано правильно, але ніхто з учнів не може назвати слово, картку забирає собі учень, який дав визначення. Виграє той, хто набере найбільше карток ( фішок ).

б) Комунікативна мотивація у формуванні мовленнєвих умінь

Основний різновидом внутрішньої мотивації є комунікативна мотивація. Більшість учнів хочуть спілкуватися, листуватися друг з одним, з іноземцями, хочуть бути перекладачами, репортерами. Не дивлячись на прагнення учнів до спілкування, саме такий тип мотивації найважче зберегти.

На сьогодні все більше поширюються традиції до посилення комунікативної спрямованості навчального процесу – його наближення до реального процесу спілкування.

Комунікативна мотивація використовує різні технології навчання. Учні вживають мову в таких видах діяльності: ігри, рольові ігри та завдання з вирішуванням проблем. Робота часто проходить у маленьких групах, де кожен учень має певний час для переговорів. Широко використовуються автентичні матеріали. Комунікативний підхід робить пріоритетним навчання чотирьох базових навичок мовлення, які фіксуються в певному порядку: говоріння, слухання, читання та письмо. Безпосередньо на перекладі, як навичці, не наголошується. Така мотивація по-іншому висвітлює помилки. Помилка за своєю природою має логіку й право на існування. Учні ж можуть мати неповні мовні знання та бути успішними у спілкуванні [ 19; c.1 ].

Комунікативність передбачає ситуативність навчання. Зараз вже всі визнають необхідність ситуативності. Вона, як спосіб мовної ситуації, і як умова розвитку мовного вміння необхідна для таких якостей як цілеспрямованість, продуктивність та ін. [19; c.2].

Наприклад Гра «Хто має ручку?» У ході гри опрацьовуються подані структури для тренування вживання їх у мовленні.

Одного з учнів обирають ведучим. Він виходить з класу на 1 хвилину. За цей час решта учасників гри ховають будь-який предмет під парту одного учня. Ведучий заходить до класу і протягом обумовленого часу ( 1-2 хв ) повинен знайти цей предмет, запитуючи: “Have you got a pen, Ann?” якщо ж ведучий не відгадає слово за цей час, він говорить: “ I am tired. Who has got a pen?” Тоді один з учнів говорить: “ I have. Look! This is a pen”. Цей учень стає новим ведучим.

в) Інструментальна мотивація

Важливим видом внутрішньої мотивації є та­кож інструментальна мотивація, тобто мотивація що випливає з позитивного ставлення учнів до певних видів роботи.

Дидактичні й педагогічні психологи в наш час усе більше уваги приділяють навчальній діяльності учнів. У формі нейтрального сприйняття її одержати неможливо. Звідси лозунг: «Вчити вчитися», тобто «включати учня в самостійну навчальну діяльність, покласти його на позицію суб'єкта цієї діяльності, спрямува­ти й організувати цю діяльність таким чином, щоб учень приходив до відкриття тих чи інших фактів і законів, виробляв переконання, оволодівав метода­ми розв'язання задач, які йому пропонують під час вивчення того чи іншого навчального матеріалу». [ 7; c.18 ]

Це означає, що необхідно озброїти учнів пев­ними прийомами оволодіння іноземною мовою, раціональний зміст яких був би очевидним та ім­понував їм. Учнів слід ставити перед необхідністю самостійного ознайомлення з новим мовним мате­ріалом, показуючи їм оптимальний шлях до цьо­го. У наш час, як правило, вчитель бере на себе ознайомлення учнів з мовним матеріалом, хоча вони можуть самостійно впоратися з цим, адже додаток до підручника містить словник, грама­тичний і лінгвокраїнознавчий довідники, що роз­раховані на учнів.

Справа вчителя — керувати самостійною ді­яльністю учнів. Для цього потрібно, по-перше, намітити конкретну мету, до якої вони повинні прийти, ознайомившись із тим чи іншим мовним фактом; по-друге, спеціальними прийомами спри­яти концентрації уваги учнів на суттєвих ознаках мовного матеріалу.

Одним із прийомів, з яким слід познайомити учнів під час роботи над розширенням лексичного запасу, є створення картотеки та вміння керувати нею. На початковому етапі вона може складатися з карток з малюнками, на зворотному боці яких написано відповідне слово іноземною мовою, на наступних етапах доцільно спонукати учнів до складання картотеки за тематичним принципом. Таку картотеку вони зможуть поповнювати від класу до класу. При цьому важливо перекона­ти учнів у використанні картотеки. В основі на­вчання мові належить концентричний принцип, що передбачає планомірне розширення тематики, тому є зручним мати під рукою тематично впоряд­кований матеріал: його можна легко «проінтегрувати» перед подальшим поповненням за темою.

У результаті такого підходу учні будуть озбро­єні методичним інструментарієм для подальшого вдосконалення навичок і вмінь з іноземної мови, що спонукає їх у міру оволодіння знаннями і спо­собами діяльності, систематично виявляти актив­не ставлення до набутих знань і самого процесу пізнання [ 13.c.132].

Наприклад Гра «Знайди помилку». Учитель об´єднує учнів у групи по 3-4 осіб у кожній. Учасникам гри він показує картку, на якій написане речення з граматичною помилкою. Упродовж 30 с потрібно знайти помилку.

Психологами та педагогами розроблено багато прийомів, ігор та способів розвитку пам’яті дитини. І мами обирають серед них ті, які їм до вподоби та підходять їхнім діткам. Але потрібно підбирати вправи щоб розвивати пам'ять дитини та одночасно вивчати англійську (або будь-яку іншу іноземну) мову [14; c.2 ].

Однією з таких вправ є гра «ланцюжок». Перший гравець називає слово, наприклад, тварину, другий повторює його і додає своє слово. Третій повинен повторити перші два і додає своє і т.д. вчитель стежить, щоб назви тварин повторювалися в тому порядку, як вони звучать. Цю гру можна грати й з підготовленими картками.Хто помилиться, тобто не зможе відновити весь ланцюжок, вибуває з гри. Переможцем стає той, хто зможе вимовити найдовший ланцюжок з назв тварин (карток).

В ивчення англійської мови може стати веселим і розважальним заняттям. За допомогою сучасних засобів мультимедіа Ви зможете поринути в живу англійську і отримаєте необмежені можливості для вивчення нових слів, фраз і мовних оборотів, а також для запам`ятовування і розвитку навичок розмовної мови - це все в процесі гри.

Важливо також спонукати учнів до накопичен­ня мовного матеріалу. Для цього рекомендується застосовувати різноманітні мовні ігри, органічно включаючи їх в урок. Атмосфера азарту, дух зма­гання, радість перемоги активізують сприйнят­тя і запам'ятовування. Ігри-змагання, пов'язані з групуванням мовних явищ на основі якогось принципу, сприяють перебору слів, граматичних форм, графем у момент найбільш напруженої роботи мозку, і ще гарантує запам'ятовування. Тут маються на увазі ігри типу: «Який ряд зага­дає більше слів на тему...», «Який ряд швидше зробить...». З допомогою гри можуть бути засво­єні всі необхідні сторони мовного явища, подолані особливі складності функціональної і формальної властивостей.

Вчителю потрібно тільки чітко уявити мето­дичний потенціал кожної окремої гри, її методич­ну цінність.

Сам факт, що гра пробуджує інтерес і актив­ність дітей, дає їм можливість проявити себе в цікавій для них діяльності, сприяє більш швидкому й надійному запам'ятовуванню іншомовних слів та речень, особливо, якщо знання цього матеріалу є обов'язковою умо­вою активної участі, а в окремих випадках — обов'язковою умовою виграшу.

Мета вчителя – сфокусувати увагу учнів на проблемі й викликати інтерес до обговорюваної теми. Мотивація чітко пов`язана з темою уроку, вона психологічно готує учнів до її сприйняття, налаштовує їх на розв`язання певних проблем. Без виникнення мотивів учіння і мотивації навчальної діяльності не може бути ефективного пізнання. Форма мотивації, стає «місточком» для представлення теми уроку, налаштовує учнів на ефективний процес пізнання, викликає власну зацікавленість, психологічно підготовлює учнів до сприйняття теми уроку, і дає можливість логічно завершити урок . Мотивація має займати не більше 5 % часу заняття.

Для цього можуть бути використані прийоми, що створюють проблемні ситуації, викликають у дітей здивування, зацікавленість до знань та процесу їх сприймання. Це може бути короткочасна розповідь учителя, бесіда, демонстрування наочності, нескладна інтерактивна технологія. З інтерактивних вправ можуть бути використані: «вилучи зайве», «роз’єднай слова», «криголам», «банани», «мікрофон», «задом наперед», «скринька скарг».