1.2 Психолого-педагогічні умови мотивації у навчальному процесі

На сучасному рівні психологічної науки педагог не має право констатувати те, що учень не хоче вчитися. Необхідно з'ясувати причину небажання учня вчитися, які аспекти мотиваційної сфери у нього не сформовані та які психолого-педагогічні засоби впливу педагог має використовувати, щоби сформувати в учня мотивацію до навчально-пізнавальної діяльності.

Психолого - педагогічний супровід навчально - виховного процесу в умовах загальноосвітньої школи - досить молодий напрямок в освіті.

Розвиток особистості дитини, її здібностей , інтересів - процес безперервний . Для того щоб прогнозувати , направляти , вести дитину до успіху, його потрібно знати і розуміти. Педагогам важливо мати уявлення про потенційні можливості дитини, які з різних причин не завжди розкриваються під час навчальної діяльності. У процесі становлення особистості має вагу кожного показника: пізнавального, навчального, особистісного. Педагог повинен точно знати, що впливає на успішність навчання того чи іншого учня , чи комфортно йому в класі, в колективі, не зупинився він у своєму розвитку. Психолог повинен бути поруч і з учнем, і з учителем. Обом необхідно мати запас знань з соціальної та педагогічної психології, враховувати вікові та індивідуальні особливості своїх учнів, застосовувати педагогічні та психологічні знання в роботі з дітьми.

Формування мотивації навчання неможливо здійснити без урахування вікових особливостей учнів та їх індивідуальних психологічних харак­теристик. Це означає, що педагог повинен органі­зувати навчально-виховний процес таким чином, щоби вирішити завдання розвитку мотиваційної сфери на певному віковому етапі та підготовки учнів до наступного етапу розвитку особистості. У зв'язку з розкриттям резервів вікового розви­тку мотивації здійснюється особистісно-орієнто­ваний підхід до навчання [ 1; c.9 ].

Вважається, що учнів, які мають довгостро­кові цілі, навчати легше, ніж тих, які мають лише короткочасні цілі. Залежно від цілей можна визначити деякі мотиви щодо їх ха­рактеру. Вони можуть бути випадковими, ситуативними та стабільно діючими. У си­туативних і постійних мотивах завжди є до­мінуючі. Саме вони визначають основну лінію поведінки, обумовлюють спрямо­ваність життєвого шляху школяра.

Можна передбачити, що різні вікові кате­горії учнів будуть мати різні мотиви вивчен­ня іноземної мови. Учні середніх і старших класів уже можуть ставити перед собою дов­гострокові цілі, наприклад, отримання пер­спективної роботи, вищого соціального ста­тусу. Такі учні розглядають іноземну мову як інструмент досягнення своїх цілей.

Психологічні спостереження доводять, що за наявності в дитини стійких мотивів вчення зростає успішність навчальної діяльності, легше засвоюється навчальний матеріал, вище стає свідомість процесу вчення, краще концентруються увагу учнів, зростає їхню продуктивність.

Педагогічна та психологічна наука в залежності від наявної мотивації і ставлення до вчення поділяє учнів на такі групи:

• високий рівень розвитку інтелекту і здатності до навчання і висока мотивація до навчання (« можу , хочу ») ;

• висока здатність до навчання і негативна мотивація до навчання (« можу , але не хочу ») ;

• низька здатність до навчання і позитивна мотивація до навчання (« не можу , але хочу ») ;

• низька здатність до навчання і негативна мотивація до навчання (« не можу і не хочу») [ 10; c.15 ].

Основними прийомами стимулювання учнів у навчально-виховному процесі є: опора на бажання, використання ідентифікації, урахування інтересів і нахилів, заохочення бажання домогтися успіху, демонстрування результатів навчальних дій, визнання успіхів, використання виховних ситуацій та ін.

Отже, приступаючи до вивчення іноземної мови, слід враховувати такі психолого-педагогічні фактори:

Фізичні.

• Добре стежить очима за текстом під час читання;

• Краще розуміє роль пальців, ніж інструментів;

• Постійно кудись поспішає – швидкість є характерною особливістю цього віку;

• Голосно реагує на події, часто не може себе стримувати;

• Вчиться відрізняти праве і ліве ( бік, руку, плече);

• Легко втомлюється;

Враховуючи фізичні особливості дітей, учителеві варто пропонувати учням на уроках:

• Відокремлювати слова;

• Знаходити сховані слова;

• Обводити названі малюнки або слова;

• Наводити літери і дописувати рядки;

• Закреслювати зайві і літери в рядочку;

• Вставляти пропущені літери;

• Підкреслювати вивчені раніше літери і слова;

• Писати літери під диктовку вчителя;

Доцільно також дозволяти учням розмовляти на уроці, працюючи стоячи.

Соціальні.

• Дитина прагне бути першою;

• Виявляє дух суперництва та ентузіазму;

• Часом буває невдячною або нечемною, придумує свої правила;

• Радіє похвалі або заохоченню, невдачі сприймає болісно;

• Має палке бажання отримувати задоволення, любить сюрпризи.

Знаючи ці особливості соціального розвитку, вчителю потрібно створити такі умови навчального процесу, щоб кожен учень міг переживати ситуацію успіху.

Мовні.

• Любить працювати;

• Любить пояснювати різні речі, показувати їх та коментувати;

• Любить відгадувати загадки;

• Розмовляє голосно і збуджено.

Пізнавальні.

• Любить ставити запитання;

• Любить нові ігри, ідеї;

• Любить розфарбовувати, малювати;

• Більше подобається процес, ніж результат;

• Розігрує драматичні сценки;

• Виявляє інтерес до оволодіння навичками і методами навчальної діяльності.

Враховуючи пізнавальні особливості дітей, учитель має забезпечувати отримання задоволення від зробленого ( як від навчального процесу так і від спілкування)[ 5; c. 16 ].

Отже, розвиток особистості, її активності є процесом удосконалення системи мотивації через зміну її структурних компонентів та їх функціональних відношень в умовах навчальної діяльності. Ефективність навчання забезпечується не тільки рівнем сформованості знань, умінь, навичок, інтелектуальними можливостями, досвідом, а й визначається структурою і якісними характеристиками мотивації як логічного центру цілісної системи особистості і навчальної діяльності учня. Розвиток мотиваційного комплексу передбачає оптимальне поєднання внутрішньої і зовнішньої мотивації, яка зумовлює активність учня в діяльності, прагнення досягти в ній позитивних результатів.

Знаючи мотиви учня, вчитель завжди знайде причини і шляхи подолання труднощів. Формування мотиваційної сфери необхідно здійснювати у двох напрямах: розвивати мотиви обов'язку, суспільної значущості учіння і вчити розуміти суб'єктивну значущість учіння, забезпечувати розвиток здібностей, нахилів, професійної орієнтації.

Отже:

1. Головним завданням навчання дітей у школі є контроль за їх психічним розвитком з метою корегування виявлених відхилень.

2. Під час вивчення психологічних особливостей конкретної дитини необхідно порівнювати її не з іншими дітьми, а з нею самою, її попередні­ми результати, оцінювати її індивідуальний внесок у ті чи інші результати спільної роботи учнів.

3. Вивчення та формування мотиваційної сфери слід здійснювати з оптимістичною гіпотезою з визначенням оптимальної зони розвитку й царини, де учень проявляє інтерес і досягає певних успіхів.

4. За відсутності позитивної мотивації до навчан­ня необхідно з'ясувати причини (невміння на­вчатися, несформованість уміння цілепокладання, самоорганізації, самоаналізу тощо).

5. Під час вивчення мотивації необхідно виявити стан пізнавальної сфери учня (уміння вчити­ся, здібність учитися й на­вчатися), мотиваційної сфери (прагнення вчи­тися, мотиви), вольова та емоційна сфери (які емоції, почуття виникають у ході навчання, переживання в процесі навчання, який соці­альний статус має учень у групі).

6. Характеристика учня має бути сформульована з позиції позитивних сторін і можливостей ди­тини.

7. У ході вивчення мотивації навчання учнів учителю необхідно спиратися на досягнення психологічної науки, бути психологічно гра­мотним.