Розділ 1. Мотивація та її роль в навчальному процесі

1. Поняття мотивація та її функції в навчальному процесі

Стрімкий розвиток сучасних технологій диктує нові вимоги для тих, хто намагається йти в ногу з часом. Володіння англійською є невід'ємним атрибутом успішної людини, тому швидко зростає потреба у вивченні англійської мови.

В умовах інтеграції України в міжнародний науково-освітній простір вивчення іноземних мов, а особливо англійської — мови міжнарод­ного спілкування, є не просто складником фун­даментальної освіти, а є одним із ключових еле­ментів для задоволення таких вимог Болонського процесу, як розширення мобільності НПП учнів для взаємного збагачення європейським досвідом; підвищення конкуренто спроможності випускни­ків на внутрішньому, європейському та світовому ринках праці.

Освітній процес — це природний розвиток осо­бистості у спеціально впорядкованому освітньому середовищі. Система відношень, якісне функціону­вання механізмів і підсистем, які стимулюють цей розвиток, дають можливість особистості задоволь­нити свої життєві потреби.

Кожен учитель, приймаючи новий клас, мріє за­лучити учнів до вивчення свого предмета. Але всі знають, як важко виховати в учнів потребу вивчати іноземну мову, переконати кожного в тому, що йому потрібно знати цей предмет і підтримувати інтерес до нього.

Безперечно, особисті якості вчителя, його еру­диція забезпечують інтерес до навчання. Час теж працює на нас. Поширилися зв'язки між країнами, діаспорою, демонструються фільми, транслюються передачі на телебаченні, продаються товари з анота­ціями іноземною мовою: часто наші діти проводять канікули за кордоном, їм звідти шлють посилки, листівки й пишуть листи. Їхні батьки та знайомі влаштовуються працювати в іноземних фірмах, їдуть працювати за кордон. Це дуже сприяє підтримці інтересу до вивчення іно­земної мови.

Мотивація — спонукання до дії, динамічний процес фізіологічного та психологічного плану, керуючий поведінкою людини, який визначає її організованість, активність і стійкість; здатність людини діяльно задовольняти свої потреби. Мотивація необхідна для ефективного виконання прийнятих рішень і запланованих завдань. Мотивація — це те, що знаходиться в людини "всередині". Якщо людина мотивована, її задоволення від роботи обов'язково призведе до гарного результату [ 12; с. 302 ].

Проте методисти та вчителі-практики стверджують, що мотивація знижується від класу до класу.

Як стверджувала О.К.Маркова, найбільший дослідник в області мотиваційної сфери людина: «Мотив - спрямованість школяра деякі боку навчальної роботи, що з внутрішнім ставленням учня до неї (т. е., то навіщо навчається школяр, що спонукає його до навчання), а мотивація навчання – це складна сфера детермінації поведінки школяра» [ 8; c.25 ].

Що може спонукати учня вчитися - авторитет батьків, вчителя, оцінки, інтерес до предмета, бажання отримати вищу освіту, прагнення розширити кругозір.

У початковій ланці учень слабко розуміє, чого він навчається - найчастіше для батьків, вчителя, заради оцінки. Це створює складнощі унаучении усвідомленого опанування змісту освіти. Але з іншого боку, залишається потужний стимул – оцінка.

Формування мотивів важливо починати вже з молодшого шкільного віку, коли англійська мова викладається в ігровій формі.

Існує кілька видів мотивації в процесі навчання інозем­ної мови.

Точну характеристику широкої соціальної мо­тивації (різновид зовнішньої) дає П. М Якобсон: «Така мотивація процесу навчання пов'язана з досить гострим почуттям громадянського обо­в'язку перед країною, перед рідними, близькими людьми, пов'язана з думками про навчання як про шлях до засвоєння великих цінностей куль­тури, як засіб, що дозволяє нести людям добро й користь, з уявленням про навчання, як шлях до здійснення свого призначення в житті». Так, для учнів основою для оволодіння іноземною мовою може стати перспектива участі в різноманітних міжнародних форумах [9; с.23 ].

У методиці існує поняття інструментальної мотивації, яка є прикладом зовнішньої мо­тивації. У межах зовнішньої мотивації мож­на виділити також мотивацію, яка базується на бажанні вивчати культуру країни, мова якої вивчається, та інтегруватися в цю куль­туру — інтеграційна мотивація. Інтеграцій­на мотивація вважається сильнішою за всі інші.

На рівень зовнішньої мотивації учня впли­ває багато інших факторів, таких як став­лення учня до іноземної мови, яке, у свою чергу, може бути обумовлене різними со­ціальними мотивами, попереднім досвідом у вивченні мов тощо.

Таким чином, зовнішня мотивація фор­мується загалом поза учнівською ауди­торією, але вчитель іноземної мови має змо­гу впливати на формування позитивного ставлення до мови, її носіїв та самого про­цесу навчання.

Як правило, молодші школярі приходять до школи без будь-якої зовнішньої мотивації, і далеко не всі учні середніх і старших класів мають достатній рівень сформованості зов­нішньої мотивації, а деякі можуть мати на­віть негативний досвід у вивченні іноземної мови. Тому все, що відбувається на уроці, має величезний вплив на формування став­лення учня до іноземної мови, його мотива­ції, яка є невід'ємною умовою успішного навчання.

Другий різновид зовнішньої мотивації — вузькоособистісна — визначає ставлення до ово­лодіння іноземною мовою як способу самоствер­дження, а інколи як шлях до особистого благопо­луччя. Тут можливий досить широкий діапазон морального плану: від громадянських мотивів до вузькоегоїстичних. Наприклад: «Хочу бути перекладачем-міжнародником, це престижно. Але й це корисна діяльність, що сприяє встанов­ленню взаєморозуміння», «Хочу бути вчителем іноземної мови, відчуваю, що це моє покликан­ня, зможу принести користь». Тут можлива й не­гативна мотивація: «Мені не подобається, але рідні вважають, що вона мені знадобиться; вони самі шкодують що погано нею володіють, і не хотіли б, щоб я припустився їхньої помилки», «Я не люблю іноземну мову, але треба оволодіти нею, щоб друзі переконалися, що й тут я можу бути лідером ».

Зовнішня мотивація, як правило, буває дистантною, далекою мотивацією, розрахованою на досягнення кінцевого результату навчання. Тим не менше, її стимулюючий вплив на процес на­вчання може бути досить сильним. Вона на само­му початку, а іноді ще й до вивчення іноземної мови, націлює учнів на кінцеву мету. Важливо тільки будувати процес навчання таким чином, щоб учні в кожній його точці відчували схо­дження до поставленої мети. Корисні рекомен­дації з цього приводу наводить Н. Є. Кузовлєва, яка вважає, що для посилення впливу широкої соціальної мотивації слід створювати спеціаль­ні власне методичні засоби наочної презентації, що вказують на значення знань іноземної мови для найрізноманітніших спеціальностей: можна використовувати кінофільми, уривки з худож­ніх творів і соціально-політичної літератури. Все це може наблизити і зробити відчутною да­леку мету, створивши готовність до витрат часу й сил. Проте тут зовнішня мотивація змикаєть­ся з внутрішньою і підкріплюється нею. При цьому якщо зовнішня мотивація виконує «стра­тегічну роль», задаючи ззовні рух на весь період навчання, то внутрішня мотивація — «тактич­ну», оскільки вона підігрівається самим проце­сом володіння іноземною мовою (її часто нази­вають процесуальною мотивацією). Ця мотива­ція є близькою й актуальною, адже навчальний процес має бути побудований таким чином, щоб учні на кожному уроці відчували радість від за­доволення потреб, специфічних для предмету «Іноземна мова» [ 9; с.24 ].

Мотивація, що виникає завдяки самому процесу вивчення мови, є внутрішньою мотивацією. Можна виділити такі факто­ри, що впливають на формування внут­рішньої мотивації: фізичні умови, методи та прийоми, особистість учителя та відчут­тя успіху.

Класна кімната, її оформлення, кількість учнів у групі можуть як позитивно, так і негативно впливати на мотивацію учня. Іншими словами, атмосфера, в якій відбу­вається навчання, відіграє дуже важливу роль. Методи і прийоми, які використову­ються в класі, також впливають на моти­вацію учня. Узагалі, школярі більш-менш лояльно ставляться до всіх методів, але ефективно буде працювати лише той, який для учнів має сенс та викликає зацікав­леність.

Найважливішим фактором, що впливає на формування внутрішньої мотивації учня, є вчитель, особливо це стосується молодшої школи. Це від учителя залежить, цікаво буде учням на уроці чи ні. Не менш важливими є стосунки між учителем та учнями. Безумовно, учитель повинен добре знати свій предмет. Відсутність чи наявність відчуття успіху також впливає на подальшу мотива­цію учня. Цікаво, що як абсолютна невдача, так і абсолютний успіх можуть стати демотивуючими для учня. Ступінь складності за­вдань має бути завжди стимулюючим. За­надто легкі або занадто важкі завдання мо­жуть мати негативний ефект.

Проблема формування мотивації перебуває на стику навчання й виховання. Це означає, що ува­га педагогів та психологів має бути спрямована не тільки на здійснення учнем навчання, але й на те, як і що відбувається в розвитку особистості учня в процесі навчально-пізнавальної діяльнос­ті. Формування мотивації — це виховання в дітей та учнівської молоді ідеалів, створення системи цінностей, пріоритетів, соціально прийнятних в українському суспільстві, у поєднані з актив­ною поведінкою учня, що означає взаємозв'язок між усвідомленими та реально діючими мотива­ми, єдність слова, справи та активної життєвої позиції учня.

Підвищення якості навчання іноземної мови має забезпечуватися підтримкою в мотиваційно­му напрямку, метою чого є підвищення зацікавле­ності в отриманні саме знань, на противагу отри­манню диплома, шляхом роз'яснювальної роботи щодо ролі володіння іноземними мовами.

Згідно з програмою для загальноосвітніх на­вчальних закладів з іноземних мов, головною ме­тою навчання англійської мови полягає у форму­ванні в учнів комунікативної компетенції, базою для якої є комунікативні вміння, сформовані на основі мовних знань та навичок. Виділяють прин­цип мотивованості як складову частину комуні­кативного методу навчання іноземної мови. Як відомо, існує декілька видів мотивації: стійка та нестійка, позитивна та негативна, зовнішня та внутрішня. Одним із різновидів внутрішньої мо­тивації є комунікативна мотивація.

Фактори, що сприяють формуванню внутрішньої мотивації навчальної діяльності:

1. Позитивний емоційний настрій.

1. Вивчення мотиваційної сфери учнів, її коре­ляція.

2. Ситуація успіху.

3. Наявність свободи вибору.

4. Сформованість загально-навчальних умінь і на­вичок.

5. Диференціація, індивідуалізація, опора на ти­пологічні особливостей учнів.

6. Використання різноманітних прийомів і ме­тодів інноваційних технологій.

7. Організація ігрової діяльності та колективної діяльності на уроках.

8. Формування мотивації на кожному етапі уроку [ 7; c.56 ].

Вимоги, яких необхідно дотримуватися в про­цесі формування внутрішньої мотивації учнів:

І.По можливості уникати нагороди, призів за правильне виконання завдання, обмежувати­ся лише оцінюванням і похвалою.

2. Якомога менше використовувати на уроках ситуації змагань. Краще привчити дитину до аналізу й порівняння власних результатів. Си­туація змагання може переключити на ігрові види діяльності.

3. Намагатися не називати навчальної мети «зверху». Спільна робота з дитиною щодо ви­значення мети та завдань буде більш ефек­тивна.

4. Необхідно пам'ятати, що покарання за не­правильне виконання навчальних завдань є останнім і найменш ефективним прийомом, який викликає негативні емоції та негативно впливає на ставлення дитини до навчання.

5. Уникати тимчасових обмежень там, де мож­ливо, оскільки це,не лише пригнічує розвиток творчості, а й заважає розвитку внутрішньої мотивації.

Потрібно слідкувати за тим, щоб навчальні завдання не лише відповідали віковим обмеженням, а й мали оптимальний рівень складності, сприяли ви явленню майстерності та компетентності ди­тини. Регулювати рівень складності завдань, щоразу ускладнюючи його.

7. Надавати дитині право вибору навчального за­вдання, не обмежуючи при цьому її свободу.

8. Добирати навчальні завдання з елементами новизни, що сприяє формуванню внутрішньо­го інтересу під час їх виконання.

9. Не допустити, щоб інші стимули, замість тих, які не стосуються навчальних, ставали основ­ними [ 7; c. 57 ].

На кінець початкової школи необхідно сформувати навчально-пізнавальний мотив – інтерес як до нових знань, так і способу добування цих знань.

В. О. Сухомлинський вважав, що наявність «живинки», своєї справи, якій людина віддає все життя, є одним із компонентів педагогічної куль­тури.

«Діти тягнуться до того, — писав він, — хто сам тягнеться до них, не може жити без них, знаходить щастя і насолоду у спілкуванні з ними» [ 6; c.12].

Вивчення іноземної мови — справа дуже непро­ста. Щоб захопити дітей, потрібно грунтовно проду­мувати план уроку, якомога частіше змінювати види ді­яльності, намагаючись, щоб робота не була одноманіт­ною й нудною.

Щоб оживити урок, слід використовувати ігри, поезію, пісні, творчі завдання.

Інноваційний тип навчання вимагає змін у пси­хології й свідомості вчителя, оскільки він має здійс­нювати модернізацію освітньої галузі.

Слід забезпечити умови для формування та роз­витку учня, різноманітність видів і форм навчальної діяльності, підвищити практичну спрямованість уро­ку. Це сприятиме виробленню ряду компетентностей, що дадуть змогу діяти адекватно до певної життєвої ситуації.

Навчаючи, слід постійно підтримувати інтерес учнів до вивчення предмета. Пізнавальний інтерес — це стимул, який сприяє підвищенню активності, удосконаленню вмінь і навичок учнів.

Саме тому вчителеві слід шукати нові методичні прийоми, що розвивають мотивацію навчання. Відда­ча від уроку іноземної мови прямо пропорційна часу активної тренувальної діяльності кожного учня, а не класу в цілому.

Урок починається з переключання учнів на мов­леннєву діяльність іноземною мовою, тому важливо провести мовну розминку.

Бажано, щоб її темою були події, близькі дітям, які викличуть у них справжній інтерес (наприклад, поговорити про шкільний вечір, попередній урок, перерву, найближче свято тощо).