
- •Життєвий і творчий шлях
- •Сцена з вистави «Контрабас « Стокгольмського театру Швеція, 2009 р.
- •«Запахи, або історія одного вбивці»
- •1 Тут і далі переклад і. Фрідріх.
- •Кадр із кінофільму «Парфумер: історія одного вбивці» (режисер т. Тиквер, 2006 р.)
- •Кадр із кінофільму «Парфумер: історія одного вбивці» (режисер т. Тиквер, 2006 р.)
Кадр із кінофільму «Парфумер: історія одного вбивці» (режисер т. Тиквер, 2006 р.)
І навіть це ще не все: німецький письменник-постмодерніст переносить гру з читачем «на рівень вище». Виявляється, що «раптом Гренуй зрозумів, що ніколи не знаходив задоволення в любові, а завжди тільки в зненависті, тільки ненавидячи і викликаючи зненависть»...
Варто окремо сказати про талановиту знахідку II. Зюскінда наскрізну метафору запахів, яка «пронизує» увесь текст: від заголовка й до фіналу. Зверніть також увагу на потенційні можливості цієї метафори. Гренуй створив аромат, який викликає в людей любов до нього, любов бездумну, тотальну і фатальну, неначе до божества (та він себе й називає богом!). До того ж цей «аромат непереборної любові» передається під час дихання, а не дихати людина не може. Отже, вона приречена любити монстра! У цьому проглядається паралель до влади над натовпом Чіполло з новели Т. Манна «Маріо і чарівник». Якби Маріо вдихнув аромат Гренуя, він навряд чи вистрілив би... Час іде, і зло вдосконалюється?
Однак «бере вовк, та бере й вовка». Патрік Зюскінд неухильно й майстерно веде свого героя («антигероя») до неминучої розв’язки. Гренуй повертається до Парижа і йде на Кладовище невинних туди, де він з’явився на світ. Там біля багаття зібралися злодії й волоцюги. Гренуй з голови до ніг обприскує себе парфумами, і всі вони «відчули непереборну тягу до цієї людини-янгола. Янгол випромінював нестримне тяжіння, якому жодна людина не могла чинити опір, тим паче, що ніхто й не хотів опиратись, бо те тяжіння було їхнім неприхованим бажанням: туди, швидше до нього!..» Тож вони розірвали й зжерли свого кумира, своє божество. Прийшовши до тями після жахливого злочину, вони «надзвичайно пишалися собою. Вони вперше зробили щось із любові».
Що й казати, непростий «код» дає П. Зюскінд у фіналі твору. Це й жахливий факт канібалізму, це й пародія на прадавні свята бога, який зникає й повертається (скажімо, Діоніса), це й алюзія на загибель від рук вакханок міфічного співака Орфея... Отже, Гренуя не стало. Та не варто забувати пересторогу Л. Камю: «Бацила чуми не зникає». І може, десь щойно народився новий Гренуй?
|
1. Складіть хронологічну |