«Запахи, або історія одного вбивці»
Сюжетною основою твору є історія життя парфумера Жана-Батиста Гренуя, наділеного феноменальною здатністю відчувати різноманітні запахи. Однак ця, на перший погляд, розтиражована схема популярної літератури, виходить далеко за межі історичного детективу, легенди-містерії чи психологічної драми.
Написанню повісті передувала копітка підготовча робота. Патрік Зюскінд добре знає Прованс, що вважається центром парфумерної індустрії Франції, бо навчався там у 1974 р. Саме на півдні Франції Зюскінд познайомився зі складною професією парфумера. Тривалий час він сам працював у парфумерній фірмі «Фрагонар», де ізсередини вивчав секрети цієї професії, перечитав величезну кількість літературних і культурологічних джерел. Його твір об’єктивно можна вважати міпі-культурологічною енциклопедією з парфумерії. Робота над повістю далася письменнику надзвичайно важко. Він навіть зізнався: «Написати таку повість жахіття. Я не думаю, що зроблю це ще раз».
Існує цікава легенда написання повісті «Запахи...». Коли в 1984 р. на театральних підмостках Цюріха з успіхом ішла п’єса «Контрабас» нікому не відомого автора , її подивилася секретарка директора видавництва «Діоген». Вона поділилася враженнями зі своїм керівником і сказала, що п’єса їй сподобалася.
Директор видавництва, прочитавши п’єсу «Контрабас», зустрівся із Зюскіндом у Мюнхені й запропонував йому надрукувати щось нове. Тоді Зюскінд приніс до видавництва повість «Запахи...», однак зазначив, що її, можливо, не варто й читати. Перший тираж повісті становив усього 10 тис. примірників, але вже за два місяці її перевидали тиражем 150 тис. примірників.
У Зюскінда все стає в пригоді: і маньєристська гра світлотіні, і барочний гротеск, і романтична казка. Втім, узяті разом, його «колажі» дивним чином не дратують, не бентежать нерозбірливістю свого еклектизму. Навпаки: начебто заспокоюють, залишаючи враження чогось приємного, знайомого, звично «традиційного». Почуваєш себе, як у цирку або у вар’єте, де, безумовно, усе суперечить природі і в той же час відбувається за раз і назавжди заведеними, заздалегідь відомими правилами. Фокус ще й у тому, що, нагромаджуючи події воістину «протиприродні», у стилістиці своїй, в інтонації автор дотримується певної насмішкуватої «життєподібності».
Д. Затонський
Сюжет повісті «Запахи...» стилізований і під давню легенду, і під фрагменти історичної хроніки. Дія твору розгортається у Франції XVIII ст., тобто в добу Просвітництва. Автор дуже точно і тонко зображує дух тієї неспокійної та переломної епохи. Так, парфумер Бальдіні обурюється: «Усе стало не так, усе має бути інакше. У склянці води плавають останнім часом якісь малесенькі тваринки, яких раніше ніхто не бачив... Бог начебто створював світ уже не протягом семи днів, а за мільйони років, якщо взагалі це був він... і Земля не кругла, як уважалося досі, а приплюснута зверху та знизу, неначе диня. Нібито від того щось зміниться! У кожній галузі допитуються, свердлять, досліджують, винюхують, експериментують без упину. Уже не досить сказати, що є і як є, — треба все довести, найкраще зі свідками, та цифрами, та дослідами. Ці Дідро, та д’Аламбери, та Вольтери, та Руссо і як там усіх цих писак звати навіть духовні пани теж тсш, і пани дворяни! їм, справді, удалося розповсюдити на все суспільство їхній власний підлий неспокій, постійне почуття невдоволення та ненаситності, коротше — безмежний хаос, що панує в їхніхголовах!»[1]. Отже, перед нами не просто стилізація або «романтичне замилування» (Д. Затонський) старовиною, а притаманний літературі постмодернізму «віртуальний історизм», «імітація» світогляду Франції доби Просвітництва.
