13. Поняття і склад джерел Конст.Права.

Виникнення поняття "джерело права" відносять до періоду існування Давнього Риму. Понад дві тисячі років тому Тіт Лівій у своїй "Римській історії" назвав Закони XII таблиць джерелами всього публічного і приватного права, оскільки вони були базою тогочасного права для давньоримських правознавців. Звичайно, Закони XII таблиць були далеко не першою пам'яткою давнього права, до найдавніших джерел права належать Закони царя Хамурапі, Закони Ману тощо.

Надалі погляди вчених на зміст поняття "джерело права" відзначалися різноманітністю. Ця категорія наповнювалася змістом з огляду на належність правознавця до тієї чи Іншої юридичної школи. Зокрема, в радянському праві в 70-х роках XX ст. сформувався формально-юридичний підхід до джерел права, під якими було прийнято розуміти зовнішню форму вираження норм права (С. Л. Зіве, І. П. Ільїнський, М. А. Крутоголов. І. Б. Новицький М. Д. Шаргородський, О. Ф. Шебанов та ін.). Відтак, у радянському державному (конституційному) праві тривалий час вживалася категорія "джерело (форма) конституційного права").

Під джерелами конституційного права, як правило, розуміють зовнішню форму вираження конституційно-правових норм.

Система правових актів, які є джерелами конституційного права України, доволі широка, а саме:

Конституція України, Конституція Автономної Республіки Крим, закони, постанови Верховної Ради України, акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим, декларації (насамперед Декларація про державний суверенітет України), Акт проголошення незалежності України, нормативні акти Президента України, постанови урядів України, Автономної Республіки Крим, нормативні акти органів місцевого самоврядування, регламенти тощо.

Особливе місце серед джерел конституційного права України належить Конституції України, в якій закріплюються найбільш принципові правові норми загального характеру. Вони мають установчий характер та вищу юридичну силу, стосуються всіх сфер життя суспільства: політичної, економічної, соціальної, духовної.

Джерелом конституційного права України є міжнародні договори. Конституція України (ст. 9) встановлює, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

14. Поняття конституції. Основні підходи до розуміння сутності конституції.

Слово "конституція" має латинське походження, що означає установлення, улаштування.

Конституція – основний закон держави, що приймається, змінюється і скасовується в особливому порядку, який визначає суспільний і державний устрій, порядок і принципи утворення представників органів влади, виборчу систему, права й обов'язки громадян.

Конституція – основа всього законодавства держави. Вона є системою правових норм, що регулюють у суспільстві найбільш важливі відносини.

У ній закріплюються вихідні принципи та приписи, функції й основи організації, форми та методи діяльності держави.

Конституція в будь-якій державі – це правовий акт вищої юридичної сили, своєрідна ознака державності, юридичний фундамент державного і громадського життя, головне джерело національної системи права. Конституція на вищому рівні регулює суспільні відносини, пов'язані з організацією влади, правами і свободами, обов'язками людини та громадянина, формами правління й державного устрою.

Наявність конституції може розглядатись як обов'язкова ознака правової держави, що ґрунтується на пануванні права, запереченні сваволі влади та безправ'я підвладних.

На сьогодні у світі діє більше 200 конституцій (у 2004 р. прийнята також перша наднаціональна конституція - Конституція Європейського Союзу.

Для України Конституція 28 червня 1996 р. стала символом консолідації Українського народу в розбудові України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави. Водночас Конституція 1996 р. є найважливішою категорією національного конституційного права, його серцевиною.

Термін "Конституція України" є досить поширеним не лише у науці конституційного права, а й в інших юридичних науках, а також у повсякденному вжитку. Він є похідним він іншої історично сформованої юридичної категорії "конституція", яка виникла задовго до зародження самого конституційного права як галузі права і вживалася у різних значеннях у багатьох сферах суспільного життя.

Поняття «сутність конституції» необхідно розглядати з урахуванням єдності двох аспектів – юридичного та високого соціального. Сутність конституції в юридичний аспект, виражена в якостях конституції як установчого документа, основного закону, прийнятого вусложненном порядку, який володіє вищою юридичною чинністю і має особливий об'єкт регулювання.

Соціальна сутність конституції і закріплює головні життєві інтереси панівного чи домінуючого у суспільстві соціального шару, збіжні інтереси кількох таких соціальних шарів, компроміс різних за соціальної сутності шарів, збіжні інтереси всього народу із урахуванням пріоритетів домінуючих у суспільстві соціальних шарів (наприклад, з так званого «середнього класу»).

>Марксизм-енгельсизм і ленінізм розглядають сутність будь-який конституції як продукт класової боротьби, як інструмент, з допомогою що його та чи іншого клас (союз однорідних за своїм характером класів, інших соціально-політичних сил) закріплює своє панування.