23. Поняття і особливості конституційних відносин. Склад конституційних відносин.

Конституційні відносини є результатом дії норм конституційного права, хоча це зовсім не значить, що такі відносини виникають безпосередньо з цих норм: основою їх виникнення є безпосередня практична діяльність суб’єктів конституційного права.

Особливості:

1. У більшості випадків виникають у процесі здійснення державної влади.

2. Мають високий політичний потенціал.

3. Пов’язані з визначенням правового статусу людини та громадянина.

4. Характеризуються великим різноманіттям

5. Тісно пов’язані з іншими правовідносинами

Склад:

Суб'єкти конституційних правовідносин – реальні учасники відносин, які мають суб'єктивні права та виконують юридичні обов'язки безпосередньо в даних відносинах.

• Громадяни України, особи без громадянства та іноземці.

• Українська держава (Україна як держава).

• Органи державної влади України.

• Народні депутати та посадові і службові особи та ін.

Об’єкти – матеріальні та нематеріальні блага з приводу яких учасники вступають у ці відносини і здійснюють свої суб'єктивні права та юридичні обов'язки.

Змістом конституційно-правових відносин складає юридичний зв’язок між суб’єктами у формі прав та обов’язків передбачених відповідною правовою нормою.

Виникненню конкретних конституційно-правових відносин передує юридичний факт під яким розуміють, такі життєві обставини, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну чи припинення правових відносин. (дії, події )

24. Суб*єкти конституційних відносин: загальна характеристика і класифікація.

Суб'єкти конституційних правовідносин – реальні учасники відносин, які мають суб'єктивні права та виконують юридичні обов'язки безпосередньо в даних відносинах.

Суб’єктами конституційно-правових відносин є:

• Український народ як сукупність громадян різних національностей, якому належить вся повнота влади на території республіки.

• Громадяни України, особи без громадянства та іноземці.

• Українська держава (Україна як держава).

• Органи державної влади України.

• Народні депутати та посадові і службові особи.

• Політичні партії і громадські організації.

• Територіальні громади, органи та інші суб’єкти місцевого самоврядування.

• Адміністративно-територіальні одиниці, передбачені Конституцією і законами.

• Державні та інші підприємства, установи і організації, навчальні й інші державні, комунальні і приватні заклади.

Цей перелік не є вичерпним, його можна розширити. Суб’єктами конституційно-правових відносин, наприклад, можна вважати виборчі комісії (Центральну виборчу комісію та виборчі комісії різних рівнів), загальні збори громадян за місцем проживання, постійні комісії місцевих рад, асоціації депутатів тощо.

25. Підстави виникнення і динаміки конституційних відносин.

Виникненню конкретних конституційно-правових відносин передує юридичний факт.

Під юридичними фактами розуміють, як правило, такі життєві обставини, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну чи припинення правових відносин.

Тому в дефініціях (визначеннях) юридичних фактів треба обов'язково підкреслювати, що правові факти — це такі факти реальної дійсності, з настанням яких наступають певні юридичні наслідки (а не тільки правовідносини).

Найбільш поширеною класифікацією юридичних фактів є класифікація за джерелом їх походження, за якою факти поділяються на:

1)юридичні дії — це юридичні факти, що залежать від волі людини;

2)юридичні події — це юридичні факти, що не мають вольового характеру (наприклад, смерть людини є подією, але її причиною може бути вбивство).

Більшість юридичних фактів, що зумовлюють виникнення конституційно-правових відносин, мають характер юридичних дій, які поділяють на правомірні дії та правопорушення.

До правомірних дій належать юридичні вчинки та юридичні акти.

Юридичні вчинки — це діяння, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Іноді вони можуть мати форму бездіяльності.

Юридичні акти — це юридично значущі дії, що вчиняються органами державної влади, органами місцевого самоврядування, а також шляхом народного голосування з метою створення правових норм, з якими пов'язані виникнення, зміна чи припинення правовідносин.