18. Порядок прийняття і внесення змін до Конституції України.

Процедура внесення змін до Конституції України регулюється розділом XIII Конституції «Внесення змін до Конституції України» і включає такі основні положення:

1. Не може бути прийнято рішення про зміну Конституції, якщо дані зміни ліквідовують або обмежують права і свободи громадян або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності України чи порушення її територіальної цілісності.

2. Конституція не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану.

3. Найважливіші конституційні інститути (основи конституційного ладу, основи виборчої системи, процедура внесення змін до Конституції), які регламентуються розділом І «Загальні засади», розділом III «Вибори. Референдуми», розділом XIII «Внесення змін до Конституції України») можуть бути змінені лише в такому порядку:

- проект внесення змін до цих розділів вносить Президент або не менше 2/3 народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради (тобто 300 народних депутатів);

- за проект повинні проголосувати не менше 2/3 від конституційного складу Верховної Ради;

- дане рішення повинно бути підтверджене на Всеукраїнському референдумі.

4. Інші розділи Конституції можуть бути змінені в такому порядку:

- законопроект про внесення змін подається до Верховної Ради не менш як 1/3 народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради;

- законопроект повинен бути попередньо обговорений і схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради, що не виключає можливості внесення в подальшому змін і доповнень до законопроекту; – схвалений простою більшістю законопроект може бути прийнятий тільки на наступній черговій сесії парламенту, при умові, що за нього проголосують не менше 2/3 від конституційного складу Верховної Ради.

5. Повторний розгляд законопроекту про внесення змін до Конституції, що розглядався Верховною Радою і був відхилений, може відбутися лише через рік з дня прийняття рішення щодо нього.

6. Верховна Рада не може двічі змінювати одні й ті ж положення Конституції протягом строку своїх повноважень.

7. Конституційний суд робить висновки про конституційність будь-якого законопроекту про внесення змін до Конституції перед тим, як цей законопроект розглядається Верховною Радою

19. Історичний розвиток конституційних ідей і конституційно-правових доктрин в Україні.

Зазвичай вважають, що витоками сучасної конституційно-правової думки України є, насамперед, правові пам´ятки Київської Русі, юридична спадщина козацької доби, насамперед, «козацькі конституції» і Конституція Пилипа Орлика 1710 р., конституційні проекти членів Кирило-Мефодіївського товариства, конституційна правотворчість доби національно-визвольних змагань, зокрема, конституційні акти УНР, ЗУНР, та ін.

Конституція 1710 р. - визначний український народнополітичний документ, у якому знайшли яскраве відображення тогочасні ідеали української нації. У ній відбилися протиріччя між європейською традицією і новітніми на той час ідеалами. Автори Конституції, П. Орлик та козацька старшина, прагнули зв'язати у єдине ціле уривки своєї минувшини та окреслити модель такого суспільства, яке вмістило б головні здобутки нації.

Складається Конституція із вступу (преамбули) та статей, що об'єднані у 16 розділів. Основний пункт Конституції - проголошення незалежності України від Польщі та Москви. Конституція закріплювала принципи діяльності органів державної влади, скликання Генеральної ради тричі на рік, панівне становище православ'я у майбутній державі.

Конституція Пилипа Орлика містила багато цікавих і прогресивних ідей, була на рівні кращих досягнень тогочасної юридичної думки. Вона свідчить про глибоко демократичні засади кабінету Пилипа Орлика.

Побудова конституційного ладу в Україні почалася у 1917 р. Вже І Універсал Української Центральної Ради "До Українського народу на Україні й поза Україною", проголосив Україну вільною, закріпив демократичну виборчу систему.

Період відродження національної української держави (1917-1920) позначений появою значної кількості конституційно-правових актів, які передбачали певні варіанти організації державної влади в Україні. До них слід віднести III Універсал УЦР.

Великого значення для подальшого розвитку конституційного ладу в Україні мав IV Універсал , який проголосив Українську Народну Республіку самостійною, вільною, суверенною державою українського народу.

28 квітня 1918 р. УЦР прийняла Конституцію Української Народної Республіки, яка складалася з 7 розділів і 83 статей.

Яка юридично оформила відродження державності України. Конституція проголошувала Україну суверенною, самостійною і ні від кого не залежною державою. Відзначалося, що вся влада в УНР належить народові України, а за формою правління УНР є парламентською республікою, верховним органом влади якої є Всенародні збори.

На жаль, ліквідація Української Центральної Ради, встановлення влади гетьмана П. Скоропадського призвели до того, що положення першої Конституції України 1918 р. не були реалізовані.

За часів гетьманату діяли тимчасові конституційні закони: "Про тимчасовий державний устрій України" та "Про верховне управління Державою на випадок смерті, тяжкої хвороби і перебування поза межами Держави ясновельможного пана Гетьмана всієї України".

Ці закони закріплювали монархічну форму правління в Україні, зберігаючи її унітарний державний устрій.

Повалення гетьманського режиму внаслідок народного повстання, очолюваного Директорією, відкрило шлях до подальшого конституційного розвитку України. Велике значення для відновлення конституційних засад УНР відіграла Декларація Української Директорії, відповідно до якої Україна знову проголошувалася республікою, поновлювалася дія демократичних принципів, проголошених ЦР в її Універсалах. У 1919 р. Урядова Комісія з розробки Конституції УНР підготувала новий проект Основного державного Закону УНР, який складався з 15 розділів і 345 статей.

За радянського періоду української державності було прийнято чотири конституції: Конституцію УСРР 1919 p., Конституції УРСР 1929, 1937 і 1978 р. У конституції законодавче закріплювали так звану радянську модель організації влади, основою якої був ленінський принцип поєднання у Радах, як працюючих корпораціях, законодавства і управління. Тим самим заперечувався визнаний у багатьох демократичних державах принцип розподілу влади.

Після розпаду СРСР і здобуття нашою країною незалежності розпочався новий етап у розвитку конституційного процесу в Україні. Його вихідним пунктом стало проголошення Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990р. Важливе конституційне значення мав Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 який дістав всенародну підтримку на референдумі 1 грудня 1991 р., та деякі інші правові акти.